Ухвала суду № 25122864, 03.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2012 року м. Київ К-41544/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е.,

Федорова М.О.,

Степашка О.І.

провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року у справі за позовом Державного підприємства "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" до Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а :

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року позов було задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції №0000172301/0 від 18.12.2008.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року скасовано постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року, ухвалено нову постанову, якою скасовано податкове повідомлення-рішення Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції №0000172301/0 від 18.12.2008 року у частині нарахування податкового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 263869, 50 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 131934, 75 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і просить ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідача позивач просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, посилаючись на правильність вирішення справи судами.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача була проведена планова документальна виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період діяльності з 01 січня 2007 року по 30 червня 2008 року, про що 10.12.2008 року складено акт №586-23-01-34283057. Згідно висновків вказаного Акта, позивачем було порушено вимоги п.п.7.4.1, 7.4.3 п.7.4 ст.7 та п.п.8.1.2 п.8.1 та п.п.8.6.1 п 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон №334/94), а саме: при реалізації продукції на експорт не було включено до доходів від продажу товарів (робіт, послуг) різницю між фактурною вартістю товарів та митною вартістю, у результаті занижено дохід на загальну суму 1055478, 00 грн. Також позивачем було невірно застосовано норми амортизації по основним фондам, а саме: застосовано нові норми амортизаційних відрахувань на основні фонди, що були у використанні: дві автомашини ЗІЛ 131, придбані у І кварталі 2007 року загальною вартістю 32398, 00 грн., - 10%, дві автомашини ГАЗ 66, придбані у ІІ кварталі 2007 року вартістю 41916, 00 грн., - 10 %, трактор Т-150К, придбаний у ІІ кварталі 2007 року вартістю 8125, 00 грн., - 6 %.

За результатами перевірки податковим органом прийняте податкове повідомлення рішення №0000172301/0 від 18.12.2008 про визначення позивачу зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 289357,00 грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 138107,00 грн.

Згідно із п.п. 7.4.1., 7.4.3 Закону №334/94 доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу, положення цього пункту поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Порядок визначення звичайних цін врегульовано положеннями підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94, згідно з якими якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Позивачем було включено до складу валового доходу вартість поставки продукції на експорт за цінами, визначеними сторонами в угодах, тобто, такими, що відповідали рівню справедливих ринкових цін та які склалися у відповідних звітних періодах на дану продукцію.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом (п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону №334/94). При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Судами встановлено, що відповідачем не ставилася під сумнів відповідність договірних цін рівню звичайних цін, оскільки ним не було надіслано позивачу відповідний запит щодо обґрунтування рівня договірних цін.

Крім того, податковий орган при визначенні позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток виходив з митної вартості товарів, що, на думку суду, є неправомірним.

Так, відповідно до положень глави 46 Розділу ХІ Митного кодексу України від 11 липня 2002 року №92-IV відомості про митну вартість товару використовуються виключно митними органами і виключно для митних цілей. Використання митної вартості товару податковими органами для цілей визначення податкових зобов'язань суб'єктам господарювання є неправомірним.

Колегія суддів при цьому також враховує, що відповідачем в порушення частини другої статті 71 КАС України факт здійснення позивачем експортних операцій з пов'язаними особами не доведено.

В частині невірного визначення сум амортизаційних відрахувань позивач визнав неправомірність своїх дій, отже у цій частині дії відповідача по нарахуванню позивачу штрафних санкцій є правильними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі судом апеляційної інстанції дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович(підписи)О.І. Степашко М.О. Федоров