Постанова № 25121682, 11.10.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2011 р. Справа № 2a-2809/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представника позивача: Святенка С.В.,

представника відповідача: Тропець В.В.,

прокурора: Гоголя В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «М.ІМ.»

до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.06.2011 року за №№ 0000552310, 0000562310 та 0000572310,-

ВСТАНОВИВ:

29.08.2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «М.ІМ.» (надалі -позивач) звернулося з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області (надалі -відповідач) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.06.2011 року за №№0000552310, 0000562310 та 0000572310.

Ухвалою суду від 31.08.2011 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено її до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі акту перевірки від 08.06.2011 року за №805/231/33932690, всупереч фактичних обставин справи, вимог Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України відповідачем протиправно винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22.06.2011 року за №№0000552310, 0000562310 та 0000572310, якими позивачу встановлені зобов'язання зі сплати, відповідно, податку на прибуток (доходи) приватних підприємств в сумі 1655951,00 грн., податку на додану вартість в сумі 1287524,50 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 80135,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві та пояснив суду наступне. У травні-червні 2011 року Коломийською ОДПІ проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «М.ІМ.»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, за результатами якої та на підставі акту від 08.06.2011 року за №805/231/33932690 винесені податкові повідомлення-рішення від 22.06.2011 року за №№0000552310, 0000562310 та 0000572310, якими позивачу встановлені зобов'язання зі сплати, відповідно, податку на прибуток (доходи) приватних підприємств в сумі 1655951,00 грн., податку на додану вартість в сумі 1287524,50 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 80135,00 грн. Вказаний висновок суперечить фактичним обставинам справи, вимогам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України. Так, зокрема, ТОВ «М.ІМ.»правомірно віднесло до складу валових витрат витрати на придбання товарів у ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Інвест-Ком Центр», ТОВ «Далат», ПП «Львівресурс», ТОВ «Фірма П.С.В.». Господарські операції щодо придбання товарів, робіт (послуг) у вказаних контрагентів документально підтверджуються договорами, рахунками, накладними, податковими накладними, дорученнями, іншими письмовими доказами. На момент придбання товарів, робіт (послуг) вказані фірми були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, що підтверджується відповідними довідками. Вони мали виробничі потужності для виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг. Крім того, усі придбані товари, роботи (послуги) в подальшому були використані, зокрема, у господарській діяльності позивача в ході виконання угоди на ремонтно-колійні роботи залізничних колій ТОВ «Карпатнафтохім», укладеної з вказаним товариством 01.10.2010 року, для створення нових товарів, надання послуг та виконання робіт Товариством іншим споживачам.

Позивач має необхідні виробничі потужності, приміщення, транспортні засоби, робочу силу тощо для здійснення власної господарської діяльності. Тому, висновки відповідача про нікчемність угод з вказаними суб'єктами господарювання є безпідставними. Крім того, вони не відповідають нормам Цивільного кодексу України.

У зв'язку з цим, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача та прокурор проти позову заперечили з підстав, викладених у письмових запереченнях. Просили суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши думку прокурора, пояснення представника позивача та представника відповідача, показання свідка, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка по справі начальник оперативно-розшукового відділення відділу податкової міліції Коломийської ОДПІ старший лейтенант податкової міліції Татарчук Микола Іванович показав, що в ході планової виїзної документальної перевірки позивача, яка проводилася протягом травня-червня 2011 року працівниками Коломийської ОДПІ зустрічні перевірки з контрагентами ТОВ «М.ІМ.»не здійснювались. Висновки про нікчемність угод, укладених позивачем з ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Інвест-Ком Центр», ТОВ «Далат», ПП «Львівресурс», ТОВ «Фірма П.С.В.»зроблені на підставі письмових повідомлень відповідних податкових органів за місцем знаходження вказаних товариств про їх відсутність за місцем реєстрації, які були отримані до початку проведення планової перевірки, в ході підготовки до неї. Наявність виробничих потужностей, персоналу тощо в контрагентів позивача та можливість здійснення ними поставок товарів, робіт (послуг) податковим органом не перевірялися. Чи зверталася Коломийська ОДПІ або податкові органи за місцем реєстрації контрагентів ТОВ «М.ІМ.»до суду з позовами про визнання недійсними укладених між ними угод на поставку товарів, робіт (послуг) йому не відомо.

Судом установлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «М.ІМ.»зареєстроване 31.01.2006 року виконавчим комітетом Коломийської міської ради, ідентифікаційний код суб'єкта господарювання в ЄДРПОУ -33932690. Товариство взяте на податковий облік в Коломийській ОДПІ 02.02.2006 року за №ОС-28Ю079 та є платником податків і зборів, визначених законом (а.с. 13 т.1, 41-46 т.2).

З 12.05.2011 року по 01.06.2011 року Коломийською ОДПІ проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «М.ІМ.»з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року. За результатами перевірки складений акт від 08.06.2011 року за №805/231/33932690 (а.с. 12-60 т.1, 15-42 т.3).

Перевіркою ТОВ «М.ІМ.»відповідачем установлені наступні порушення вимог податкового законодавства: пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР, із змінами та доповненнями, внаслідок чого позивачем занижений валовий доход на суму 105195,00 грн., завищені валові витрати на загальну суму 5281032,00 грн. та амортизаційні відрахування на суму 10042,00 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1349067,00 грн.; підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.10, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2756-V, внаслідок чого позивачем завищена сума податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 1120293,00 грн., занижена сума податкового кредиту в розмірі 5145,00 грн. за грудень 2010 року, завищено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у грудні 2010 року в розмірі 5145,00 грн., що призвело заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає до сплати в бюджет в розмірі 1045895,00 грн., а також до зменшення від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, що віднесено у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість в розмірі 64108,00 грн. (а.с. 40 т.3).

На підставі акту перевірки Коломийською ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 22.06.2011 року за №№0000552310, 0000562310 та 0000572310, якими позивачу встановлені грошові зобов'язання зі сплати, відповідно, податку на прибуток (доходи) приватних підприємств в сумі 1655951,00 грн., податку на додану вартість в сумі 1287524,50 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 80135,00 грн. (а.с. 61-63 т.1).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки Коломийської ОДПІ, викладені в акті планової виїзної документальної перевірки ТОВ «М.ІМ.»від 08.06.2011 року за №805/231/33932690 з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

ТОВ «М.ІМ.»у ході здійснення господарської діяльності уклало угоди з ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Інвест-Ком Центр», ТОВ «Далат», ПП «Львівресурс», ТОВ «Фірма П.С.В.», що підтверджується письмовими доказами -договорами купівлі-продажу, договорами постачання товарів, договорами надання послуг тощо, дослідженими в судовому засіданні (а.с. 64-73 т.1, 47-78 т.2, 106 т.3).

Судом установлено, що вказані угоди оформлені відповідно до вимог закону, не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вони не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Угоди позивача, укладені з вказаними вище контрагентами в ході його господарської діяльності, були направлені на настання реальних юридичних наслідків -придбання товарів, робіт (послуг) для використання їх у подальшій власній підприємницькій діяльності Товариства по створенню нових товарів, виконанні робіт, наданні послуг іншим споживачам.

Цей висновок суду підтверджується дослідженими в судовому засіданні документами щодо виконання зазначених угод: накладними на отримання товарів, рахунками про їх оплату, актами приймання-здачі виконаних робіт, журналом реєстрації довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 74-147, 226-227, 228-236 т.1).

В подальшому ТОВ «М.ІМ.»використовувало придбані товари та послуги для своєї господарської діяльності. Це доведено позивачем у ході розгляду справи по суті наступними письмовими доказами, які досліджені в судовому засіданні і визнані судом належними та допустимими: договором субпідряду на проведення ремонтно-колійних робіт в об'ємі комплексно-оздоровчого ремонту залізничних колій ТОВ «Карпатнафтохім»від 01.10.2010 року, документами щодо його виконання; накладними, рахунками та податковими накладними, виданими на реалізовану іншим споживачам продукцію (а.с. 79-116 т.2, 113-151 т.3; 117-244 т.2).

Згідно довідки Коломийської ОДПІ під час проведення перевірки інспекція не зверталася до суду з позовами про визнання недійсними правочинів, укладених ТОВ «М.ІМ.»з контрагентами -ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Інвест-Ком Центр», ТОВ «Далат», ПП «Львівресурс», ТОВ «Фірма П.С.В.»(а.с. 50 т.3).

Крім того, представник відповідача пояснив суду, що станом на момент розгляду справи судом такі позови податковим органом не ініціювалися і відповідні рішення судів з цього приводу відсутні.

Дослідженими в судовому засіданні документами податкових органів та органів влади і місцевого самоврядування за місцем реєстрації вказаних вище контрагентів позивача встановлено, що ними констатується факт відсутності цих Товариств за місцем їх юридичної реєстрації. Разом з тим, згідно досліджених судом довідок з Єдиного держаного реєстру підприємств та організацій України, вони зареєстровані належним чином, даних щодо відсутності їх за місцем державної реєстрації на момент взаємовідносин з позивачем не відображено (а.с. 43-49, 51-105 т.3; 249-250 т.1; 1-8 т.2).

З цих підстав суд не бере до уваги твердження відповідача щодо неможливості здійснення зазначеними вище контрагентами позивача поставок продукції, виконання робіт чи надання йому послуг, так як вказані посилання не підтверджені доказами, тому є безпідставними. Крім того, позивач не може нести відповідальності за порушення вимог закону, можливо допущені його контрагентами в ході їх власної господарської діяльності.

Окрім вказаного, судом установлено, що позивач має необхідні виробничі потужності, складські приміщення, техніку та персонал для здійснення господарської діяльності. Так, на балансі ТОВ «М.ІМ.»перебуває автомобіль марки Рено Магнум, державний номер АТ1605АО з причепом, що підтверджується актом перевірки Коломийської ОДПІ, поясненнями директора Товариства -Мурмилюка В.Д. і представника податкової інспекції, даними ними в судовому засіданні.

Тому, суд також не бере до уваги посилання відповідача щодо неможливості здійснення позивачем власної господарської діяльності, оскільки, такі посилання ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджені належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи, що встановлені в судовому засіданні, та є безпідставними.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-III (надалі -Закон № 2181) встановлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). З 01.01.2011 року такий порядок регламентований нормами Податкового кодексу України (надалі -Кодекс).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг -сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Статтею 54 Кодексу встановлено порядок визначення сум податкових зобов'язань. Відповідно до пункту 54.1 вказаної статті визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно підпункту 54.3, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:

54.3.1. платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію;

54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток були регламентовані діючим на той момент Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97 (надалі -Закон №283/97), із змінами та доповненнями, а з 01.01.2011 року -Податковим кодексом України.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону №283/97 визначено, що валовий доход -це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає:

4.1.1. Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

4.1.2. Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

4.1.3. Доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

4.1.4. Доходи від спільної діяльності та у вигляді процентів, роялті, володіння борговими вимогами, доходів від здійснення операцій лізингу (оренди), а також дивідендів (крім тих, які не підлягають включенню до валового доходу відповідно до підпункту 7.8.6 пункту 7.8 статті 7 цього Закону).

4.1.5. Доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді.

4.1.6. Доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу»;

сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону №283/97, валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно пункту 5.9 платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку -продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Нормами пункту 8.3.1 статті 8.3 вказаного Закону визначено, що сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі -розрахункові квартали). Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу. Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків, зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №283/97 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону №283/97 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку -дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Нормами розділу III Податкового кодексу України встановлено порядок справляння податку на прибуток підприємств.

Так, відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Кодексу об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 -137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 -143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Порядок визначення доходів та їх склад передбачено статтею 135 Кодексу. Згідно пункту 135.1 цієї статті, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.2 доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів (пункт 135.3 статті 135 Кодексу).

Склад витрат та порядок їх визнання встановлені статтею 138 Податкового кодексу України.

Пунктом 138.1 Кодексу передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Правовідносини щодо сплати податку на додану вартість, які виникли у позивача протягом періоду, що перевірявся податковим органом, були регламентовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (надалі -Закону № 168), із змінами та доповненнями, а з 01.01.2011 року -Податковим кодексом України.

Статтею 7 Закону №168/97-ВР встановлювався порядок обчислення і сплати податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 7.1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за

договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно пункту 7.2.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову

накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в)повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану

вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з)ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно пункту 7.2.3 податкова накладна складається у момент виникнення

податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій,що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України,та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

7.3. Дата виникнення податкових зобов'язань

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти -дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої -дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування відповідно до статті 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З моменту набрання чинності Податковим кодексом України, правовідносини позивача щодо сплати ним податку на додану вартість, формування податкового кредиту тощо регламентовані нормами цього Кодексу.

Так, відповідно до пункту 198.1 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Порядок оформлення та видачі податкової накладної регламентовані нормами статті 201 Кодексу.

Так, відповідно до пункту 201.1 цієї статі платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до пункту 201.2 статті 201 Кодексу форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Пунктом 201.4 цієї статі встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.6 податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Пунктом 201.8 встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Нормами пункту 201.11 статті 201 Кодексу визначено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:

а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;

б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.

Порядок обчислення та накопичення електронними контрольно-касовими апаратами сум податку встановлює Кабінет Міністрів України.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно до частини 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами -в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи вказані господарські договори, позивач діяв з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу при укладанні позивачем угод у ході його підприємницької діяльності, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і, як наслідок, через фізичних осіб, котрі входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження фактів порушення позивачем установленого порядку здійснення підприємницької діяльності Коломийською ОДПІ до суду також не надано.

Окрім того, суд зазначає, що товари, які стали предметом купівлі-продажу за угодами, відносної яких податковим органом зроблено висновок щодо їх нікчемності, не виключені з цивільного обігу, немає й інших законодавчих обмежень стосовно їх купівлі-продажу.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в статті 215 та 216 ЦК України правових наслідків, пов'язаних із стягненням виконаного.

Тому, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що вищезазначені договори укладені позивачем з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 ЦК України їх слід вважати нікчемними.

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, на підставі норм, встановлених податковим законодавством та Цивільним кодексом України, що діяли на момент спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки Коломийської об'єднаної державної податковою інспекції Івано-Франківської області від 08.06.2011 року за №805/231/33932690 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам податкового та іншого законодавства, Цивільного кодексу України, а податкові повідомлення-рішення від 22.06.2011 року за №№0000552310, 0000562310 та 0000572310, якими позивачу встановлені грошові зобов'язання зі сплати, відповідно, податку на прибуток (доходи) приватних підприємств в сумі 1655951,00 грн., податку на додану вартість в сумі 1287524,50 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 80135,00 грн. слід визнати протиправними та скасувати.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позов ТОВ «М.ІМ.»до Коломийської ОДПІ Івано-Франківської області підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, тому на користь ТОВ «М.ІМ.» слід стягнути з Державного бюджету України понесені ним судові витрати в сумі 3,40 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області від 22.06.2011 року за №№ 0000552310, 0000562310 та 0000572310.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «М.ІМ.» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33932690, вул. Сотні Кривоноса, буд. 3, м. Коломия Івано-Франківської області, 78200) судові витрати в сумі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Бобров Ю.О.

Постанова в повному обсязі складена 14.10.2011 року.