Постанова № 25121391, 03.07.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

справа №0670/2492/12

категорія 5.1.2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Попової О.Г.,

при секретарі - Шиндарівській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби України про скасування рішення та зобов'язання видати свідоцтво платника єдиного податку,-

встановив:

Позивач звернувся з позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби України про скасування рішення №1264/10/17-01 від 30.01.2012 року та зобов'язання видати свідоцтво платника єдиного податку. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 20.01.2012 року подав до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби України заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, тобто про видачу свідоцтва про сплату єдиного податку на 2012 рік. Відповідач своїм листом від 30.01.2012 року №1264/10/17-01 прийняв рішення про відмову у видачі йому свідоцтва про сплату єдиного податку, посилаючись на те, що не можуть бути платниками єдиного податку фізичні особи-підприємці, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення. Вказане рішення, на думку позивача, підлягає скасуванню, оскільки в чинному Податковому кодексі України відсутня пряма норма, яка б забороняла позивачу, як особі, що здійснює роздрібну торгівлю ювелірними виробами, перебувати на спрощеній системі оподаткування. Позивач не займається ні видобутком, ні виробництвом, ні реалізацією дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, а тому не підпадає під дію пп.4 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України. Про це прямо зазначено в листі голови Комітету Верховної ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики. Крім цього, неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків є підставою для прийняття рішення на користь платника податків.

Представник позивача і позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, обґрунтувавши їх вищенаведеними підставами. Просили позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, про що подав письмові заперечення на позовну заяву. Просив в позові відмовити.

Заслухавши пояснення позивача і представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правове регулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначено Податковим кодексом України.

Зокрема, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлюються нормами глави 1 розділу ХІY Податкового кодексу України "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності".

За приписами ст.291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п.297.1 ст.297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування здійснюється відповідно до підпунктів 298.1.1 - 298.1.4 п. 298.1 ст. 291 даного Кодексу.

В судовому засіданні встановлено, що 20.01.2012 ОСОБА_1 подав до Бердичівської ОДПІ заяву про застосування спрощеної системи оподаткування. Як зазначено в заяві, позивачем були визначені такі види діяльності - "Виробництво ювелірних виробів", "Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами", "Ремонт годинників та ювелірних виробів" та "Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту".

30.01.2012 року Бердичівська ОДПІ надала ОСОБА_1 відповідь на його заяву, яка оформлена листом від 30.01.2012 року №1264/10/17-01, та відповідно до якої відповідач роз'яснив, що позивач не має права перебувати на спрощеній системі оподаткування, а тому відмовив йому у видачі свідоцтва платника єдиного податку.

Зокрема, мотивуючи свою відмову відповідач вказав, що відповідно до пп.291.5.1 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України, не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення. Однак, відповідно до поданої заяви ОСОБА_1 планує проводити діяльність відповідно до КВЕД 52.48.2 - роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами, що суперечить нормі вищевказаного закону. Тобто, відповідач вважає, що зазначені позивачем в заяві від 20.01.2012 року види діяльності по суті є здійсненням видобутку, виробництва та реалізацією дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення і, що така діяльність не може здійснюватися платником на умовах спрощеної системи оподаткування. А тому, позивач не може бути перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Разом з тим, суд вважає дану відмову протиправною, виходячи з наступного.

За приписами пп.291.5.1 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.

Разом з тим, правові норми Податкового кодексу України не містять визначення такого поняття як "видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення".

Як зазначено в п.5.3 ст.5 Кодексу, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Законом, який визначає правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними, є Закон України від 18.11.1997 року "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними".

Приписами ст.1 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" передбачено, що дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи - паладій, іридій, родій, осмій, рутеній у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо) (ч.1); дорогоцінне каміння - це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах) (ч.2); дорогоцінне каміння органогенного утворення - це перли і бурштин у сировині, необробленому та обробленому вигляді (ч.3); видобуток дорогоцінних металів - це вилучення дорогоцінних металів з надр і відходів гірничо-збагачувального або металургійного виробництва (хвости збагачення, відвали, шлаки, шлами, недогарки) усіма можливими способами (ч.5); видобуток дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння - це вилучення дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння з гірських порід усіма можливими способами (ч.6); виробництво дорогоцінних металів - це вилучення дорогоцінних металів із комплексних руд, концентратів та інших напівпродуктів, відходів і брухту, що містять ці метали, та афінаж дорогоцінних металів (металургійний процес одержання дорогоцінних металів високої чистоти шляхом відділення від них забруднюючих домішок) (ч.7, ч.19).

Сторонами в судовому засіданні не заперечувалось, що вказана вище діяльність позивачем не проводиться.

Разом з тим, визначення ювелірних виробів закріплено у ДСТУ 3375-96 "Вироби золотарські. Терміни та визначення", згідно із яким ювелірні вироби - це вироби культурно-побутового призначення з коштовних металів, із застосуванням коштовних металів; вироби з не коштовних металів у разі застосування різних видів художньої обробки, наприклад скань, зернь, чернь, фініфть, ритування, карбування, кування, алмазне гранування; вироби з матеріалів, що імітують коштовні метали, за умови високохудожнього його оформлення в поєднанні з коштовними, напівкоштовними та кольоровими каменями чи штучного походження, перлами, коралами, бурштином, перламутром, склом, кришталем, рогом, костю, високохудожні вироби з каменю, вдалину, рогу, кості.

Із зазначеного вбачається, що поняття "видобуток, виробництво та реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння" є складними господарськими процесами, що не є тотожним поняттю "виробництво і реалізація ювелірних виробів", при цьому ювелірні вироби - це не обов'язково вироби з дорогоцінних металів або дорогоцінного каміння.

Вказані поняття розрізняються й за кодами КВЕД ДК 009:2005, згідно з яким діяльність щодо видобутку дорогоцінних металів належить до підкласу 13.20.0 "Добування руд інших кольорових металів"; діяльність щодо видобутку дорогоцінного каміння - до підкласу 14.50.0 "Інші галузі добувної промисловості, не віднесені до інших групувань"; діяльність щодо виробництва дорогоцінних металів належить до підкласу 27.41.0 "Виробництво дорогоцінних металів", що включає у себе виробництво та афінаж необроблених дорогоцінних металів: золота, срібла, платини тощо; виробництво сплавів з дорогоцінних металів; виробництво напівфабрикатів з дорогоцінних металів; нанесення покриття з срібла на недорогоцінні метали; нанесення покриття з золота на недорогоцінні метали та срібло; нанесення покриття з платини або металів платинової групи на золото, срібло та недорогоцінні метали. При цьому, цей підклас не включає виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних металів, оскільки ці види діяльності зазначені в окремому класі - 36.22 "Виробництво ювелірних виробів".

Зазначені види робіт не містять робіт, які б включали або були б пов'язані з виготовленням ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння та не передбачають наявності як результату їх провадження кінцевого продукту - товару у вигляді ювелірних та побутових виробів, що ідуть на реалізацію.

Діяльність у сфері торгівлі ювелірними виробами, що здійснює позивач, відноситься до інших підкласів КВЕД ДК 009:2005, а саме до підкласу 52.48.2 "Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами"; підкласу 52.12.0 "Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту", який включає в себе роздрібну торгівлю ювелірними виробами; підкласу 36.22.0 "Виробництво ювелірних виробів", 52.73. "Ремонт годинників та ювелірних виробів".

З наведеного вбачається, що реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння не є тотожною реалізації ювелірних виробів, оскільки, як встановлено вище, реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння не охоплює реалізацію ювелірних виробів, так як предмет реалізації у вказаних видах господарської діяльності різний.

Отже, суд приходить до висновку, що обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, встановлене пп. 4 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України, поширюється на суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням як сировиною, а не з готовою продукцією споживчого призначення.

Крім того, за приписами п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до вимог п.291.4 ст.291 Кодексу мають право застосовувати спрощену систему оподаткування фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.

Відповідно до вимог п.291.7 ст.291 Податкового кодексу України за спрощеною системою оподаткування може здійснюватися господарська діяльність щодо виготовлення ювелірних виробів за індивідуальним замовленням (абзац 28) та ремонту ювелірних виробів (абзац 29).

Аналіз зазначених пунктів 291.4, 291.5 та 291.7 ст.291 Податкового кодексу України свідчить про те, що ці норми по-різному регулюють питання щодо підстав обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідача в розумінні вимог п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України були всі підстави при розгляді заяви позивача застосувати положення пунктів 291.4 та 291.7 ст.294 цього Кодексу.

На необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в Остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі "Щокін проти України".

Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх службові та посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення Бердичівської ОДПІ від 30.01.2012 року №1264/10/17-1 про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва платника єдиного податку винесено не на підставі вимог чинного законодавства та без врахування всіх обставин, що мали значення при його прийнятті, а тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог положень пп. 291.4 та 291.7 ст.291 Податкового кодексу України ОСОБА_1 має право на здійснення діяльності, що визначені ним в поданій заяві від 20.01.2012 року на умовах спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Аналогічна позиція викладена в листах голови Комітету Верховної ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики №04-39/12-58 від 19.01.2012 року та №04-39/10-83 від 27.01.2012 року.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби України від 30.01.2012 року №1264/10/17-01.

Зобов'язати Бердичівську об'єднану державну податкову інспекцію Житомирської області Державної податкової служби України видати фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 свідоцтво платника єдиного податку.

Відшкодувати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 судові витрати у вигляді 32грн. 19коп. судового збору з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби України.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: О.Г. Попова

Повний текст постанови виготовлено: 04 липня 2012 р.