Постанова № 25102772, 04.07.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2012 р. Справа № 5023/511/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. -головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України, в особі Управління Національного банку України в Харківській області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2012 року у справі № 5023/511/12 Господарського суду Харківської області за позовом Національного банку України, в особі Управління Національного банку України в Харківській області, м. Харків, до Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк", м. Харків, про стягнення коштів,

представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином,

встановив:

У лютому 2012 року позивач Національний банк України, в особі Управління Національного банку України в Харківській області, пред'явив у господарському суді позов до відповідачів ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" про стягнення коштів.

Вказував, що 18.02.09 між Національним банком України, в особі Управління Національного банку України в Харківській області, (кредитором) та ВАТ "Інпромбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Інноваційно-промисловий банк", позичальником) був укладений кредитний договір № 1, згідно якого він зобов'язався надати позичальнику стабілізаційний кредит шляхом відкриття кредитної лінії в сумі 60 000 000 грн., а позичальник -повернути дані кошти та проценти за користування кредитними коштами на умовах та в строки, що визначені договором.

Посилаючись на порушення відповідачем умов кредитного договору в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, позивач просив стягнути з відповідача 4 149 863,02 грн. процентів за користування кредитними коштами за період з вересня 2011 року по січень 2012 року, 216 323,88 грн. пені за простроченим кредитом та 5 194,67 грн. пені за прострочення сплати процентів за період з 31.08.09 по 10.09.09, 3 459 726,02 грн. пені за простроченим кредитом та 220 796,19 грн. пені за прострочення сплати процентів за період з 11.12.09 по 31.03.10 та 209,59 грн. пені за серпень 2010 року, а всього -8 052 022,37 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29 лютого 2012 року (суддя Задорожна І.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2012 року (колегія суддів у складі: Бородіної Л.І. -головуючий, Лакізи В.В., Хачатрян В.С.) позов задоволено частково.

Постановлено тягнути з ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" на користь Національного банку України, в особі Управління Національного банку України в Харківській області, 4 149 863,02 грн. прострочених процентів за користування кредитом, нарахованих за період з вересня 2011 року по січень 2012 року.

В іншій частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені за простроченим кредитом та пені за простроченими процентами за користування кредитом за період з 31.08.09 по 10.09.09, за період з 11.12.09 по 31.03.10 та за серпень 2010 року відмовлено з посиланнями на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з даними вимогами.

Судові акти в частині задоволення вимог мотивовані посиланнями на порушення відповідачем встановлених договором строків сплати процентів за користування кредитом, що є підставою до покладення на нього обов'язку по їх сплаті.

У касаційній скарзі Національний банк України, в особі Управління Національного банку України в Харківській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 267 ЦК України та ст. 43 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти в частині відмови в позові та постановити нове рішення про задоволення його вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права, при винесенні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між Національним банком України, в особі Управління Національного банку України в Харківській області, (кредитором) та ВАТ "Інпромбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Інноваційно-промисловий банк", позичальником) був укладений кредитний договір № 1, згідно якого кредитор зобов'язався надати позичальнику стабілізаційний кредит шляхом відкриття кредитної лінії в сумі 60 000 000 грн., а позичальник -повернути дані кошти та проценти за користування кредитними коштами на умовах та в строки, що визначені договором.

Пунктом 1.4 кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитором, наданим строком на 316 днів, щомісяця до 14 години передостаннього робочого дня поточного місяця та одночасно з кінцевим терміном погашення боргу за кредитом.

Якщо позичальник не повертає кошти, які були надані шляхом надання стабілізаційного кредиту, в строки, що передбачені договором, тобто, прострочує виконання зобов'язання, то кредитор відповідно до законодавства України має право здійснити безспірне списання заборгованості з кореспондентського рахунку позичальника відповідно до укладеного договору, керуючись ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" (п. 3.2 кредитного договору).

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, проте відповідач, в порушення зазначених норм матеріального права та умов договору з вересня 2011 року припинив сплату процентів за користування кредитними коштами, в зв'язку з чим за період з вересня 2011 року по січень 2012 року утворилась заборгованість за простроченими процентами в сумі 4 149 863,02 грн., яка обґрунтовано задоволена до стягнення попередніми судовими інстанціями.

Згідно з п. 3.3 кредитного договору у разі неможливості стягнення заборгованості за кредитним договором і відсотків за його користування повністю або частково з кореспондентського рахунку позичальника в день закінчення строку чинності договору кредитор наступного дня відносить цю заборгованість на рахунок прострочених кредитів і нараховує пеню в розмірі 0,5 процента від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, до часу появи на кореспондентському рахунку позичальника відповідної для списання суми коштів.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Разом з тим, приписами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що з вимогами про стягнення: 216 323,88 грн. пені за простроченим кредитом та 5 194,67 грн. пені за прострочення сплати процентів за період з 31.08.09 по 10.09.09; 3 459 726,02 грн. пені за простроченим кредитом та 220 796,19 грн. пені за прострочення сплати процентів за період з 11.12.09 по 31.03.10 та 209,59 грн. пені за серпень 2010 року, позивач звернувся лише 03.02.12, тобто з пропуском встановленого приписами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України стоку позовної давності.

17.02.12 відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені на суму простроченого кредиту та процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з даними вимогами став обґрунтованою підставою до відмови в їх задоволенні судами попередніх інстанцій.

З даними висновками судів погоджується і колегія суддів Вищого господарського суду України.

Посилання касаційної скарги на фінансово-економічну кризу в країні, що перешкоджало вчасному зверненню з означеними вимогами, не заслуговують на увагу суду, оскільки дані обставини не є поважними в розумінні приписів ст. 267 ЦК України.

Враховуючи викладене, суди дали оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Національного банку України, в особі Управління Національного банку України в Харківській області, залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2012 року у справі № 5023/511/12 залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська

Судді: Н.І. Мележик

О.А. Подоляк