Постанова № 25101372, 02.07.2012, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 2609/13506/12

№ 2-а-634/12

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2012 року м. Київ

Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Бурлака О.В., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання провести перерахунок та виплату недоотриманої суми одноразової грошової допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2012 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до Міністерства оборони України та просив визнати протиправними дії посадових осіб Міністерства оборони України з приводу відмови йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в зв'язку з інвалідністю, яка настала в період проходження військової служби у розмірі визначеному згідно Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році; стягнути з Міністерства оборони України на його користь одноразову грошову допомогу у сумі 237310,72 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив наступне.

Позивач проходив службу в Збройних силах України. 10 квітня 2006 року за наказом Міністра Оборони України № 95 від 17 березня 2006 року його було звільнено з військової служби у званні «полковник юстиції»у запас за п. 67 п.п. «б»(за станом здоров'я) та наказом Генерального прокурора України № 233 к від 7 квітня 2006 року звільнено з правом носіння військової форми з посади військового прокурора Київського гарнізону, який обрав пенсію відповідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», з 10 квітня 2006 року виключено зі списків особового складу військової прокуратури Київського гарнізону, всіх видів забезпечення.

З 29.08.2006 року за висновками медико-соціальної експертної комісії позивачу була встановлена третя група інвалідності (довідка до акту огляду МСЕК від серія 10ААА №781320), яка пов'язана з проходженням військової служби.

Позивач вказує, що у зв'язку з визнанням його інвалідом третьої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році», особам, звільненим з військової служби, виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи внаслідок захворювання, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби, а тому він отримав право на одержання одноразової грошової допомоги у розмірі 36-місячного грошового забезпечення.

З цього приводу, згідно встановленого Міністром оборони України порядку, він звернувся до комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, для призначення та виплати йому, як інваліду ІІІ групи одноразової грошової допомоги у розмірі 36-місячного грошового забезпечення.

Проте, рішенням вказаної комісії від 12 квітня 2012 року позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на день звільнення позивача діяла ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги.

Як зазначає позивач, про порушення своїх прав він дізнався 11.05.2012 року в день отримання письмового повідомлення від 23.04.2012 року Київського МВК про прийняте Міністром оборони України рішення відносно заяви позивача на виплату грошової допомоги.

У зв'язку з цим позивач вважає таку відмову протиправною, тому звернувся до суду за захистом своїх прав, та просив задовольнити його позов.

Ухвалою суду від 23 травня 2012 року відкрито скорочене провадження по справі.

Від відповідача Міністерства оборони України надійшли письмові заперечення проти позову, в яких відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, наголошуючи на тому, що на день звільнення позивача діяла ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачала державне страхування і виплати в разі загибелі (смерті), поранення (конфузії, травми, каліцтва) або захворювання чи інвалідності військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та призваних на збори військовозобов'язаних, та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги (а.с. 39-41).

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 183-2 КАС України справа повинна бути розглянута у порядку скороченого провадження протягом таких строків: не пізніше трьох днів з дня закінчення строку, передбаченого ч. 3 цієї статті, якщо до суду не було подано заперечення відповідача та за умови, що справа розглядається судом за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку скороченого провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши подані на розгляд суду документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прихожу до такого.

Судом встановлено та не оспорюється відповідачем, що позивач проходив службу в Збройних силах України.

10 квітня 2006 року за наказом Міністра Оборони України № 95 від 17 березня 2006 року його було звільнено з військової служби у званні «полковник юстиції»у запас за п. 67 п.п. «б»(за станом здоров'я) та наказом Генерального прокурора України № 233 к від 7 квітня 2006 року звільнено з правом носіння військової форми з посади військового прокурора Київського гарнізону, який обрав пенсію відповідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», з 10 квітня 2006 року виключено зі списків особового складу військової прокуратури Київського гарнізону, всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом із наказу Міністра оборони України від 17 березня 2006 року № 95 та витягом із наказу Військового прокурора Київського гарнізону № 32 від 10 квітня 2006 року (а.с. 11, 15, 16).

З 29 серпня 2006 року за висновками медико-соціальної експертної комісії позивачу була встановлена третя група інвалідності (довідка до акту огляду МСЕК від серія 10ААА №781320), яка пов'язана з проходженням військової служби (а.с. 12-14).

Таким чином, 29.08.2006 року позивач набув права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»в редакції Закону України № 3597-ІV від 04 квітня 2006 року, який набрав чинності 12 травня 2005 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок та військову службу».

Відповідно до ч. 3 ст. 41 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок та військову службу»у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог цього Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2007 року № 284 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році».

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку, одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби чи внаслідок захворювання, або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби, у розмірі 36-місячного грошового забезпечення -інвалідам ІІІ групи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 14 лютого 2012 року згідно встановленого Міністром оборони України порядку, звернувся до комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, для призначення та виплати йому, як інваліду ІІІ групи одноразової грошової допомоги у розмірі 36-місячного грошового забезпечення (а.с. 20-21).

Проте, рішенням вказаної комісії від 12 квітня 2012 року позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на день звільнення позивача діяла ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги (а.с. 23).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(чинної до 1 січня 2007 року) військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (конфузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 затверджено Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум.

Державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводилося Національною акціонерною страховою компанією «Оранта»за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Національній гвардії, Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України.

Згідно з довідкою НАСК «Оранта»від 20.10.2012 року № 1361 позивачу 26.12.2006 року виплачена страхова сума за державним обов'язковим особистим страхуванням в сумі 4250 грн. за 50% втрати працездатності (а.с. 24).

Спірні правовідносини між сторонами виникли саме з 29.08.2006 року -з часу встановлення інвалідності у позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, відповідач мав керуватися законодавством, яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин, а саме Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу»(який набрав чинності 12 травня 2006 року - з дня його опублікування) та постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 21 лютого 2007 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році».

Тобто, позивач на час виникнення спірних правовідносин мав право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 36-місячного грошового забезпечення.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що розмір грошової допомоги визначається відповідно до грошового забезпечення за останньою посадою, яку військовослужбовець займав на день втрати працездатності, а особа, звільнена з військової служби -на день звільнення.

Згідно грошового атестату та довідки Київського міського військового комісаріату, розмір грошового забезпечення позивача на день звільнення склав 6710 грн. 02 коп. (а.с. 17, 18).

Таким чином, неправомірно не нараховано й не виплачено позивачу частину одноразової грошової допомоги за відрахуванням отриманої страхової суми 237310,72 грн., а саме 36*6710,02 грн. - 4250грн.

Згідно з нормами ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 2 КАС України при оскарженні рішень суб'єктів владних повноважень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 162 КАС України, суд вправі визначити спосіб захисту порушеного права позивача.

Таким чином, враховуючи наведене та виходячи з аналізу вищевказаних норм чинного законодавства, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які є в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, тому підлягають задоволенню.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу»від 12.05.2006 року, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 року № 284 «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році», ст.ст. 2, 6-11, 17-19, 69-71, 86, 104-105, 158-163, 167, 183-2, 185, 186, 254, 256 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання провести перерахунок та виплату недоотриманої суми одноразової грошової допомоги -задовольнити.

Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в зв'язку з інвалідністю, яка настала в період проходження військової служби.

Зобов'язати Міністерство Оборони України (місцезнаходження: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ: 00034022) провести нарахування та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1), одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, у сумі 237310 (двісті тридцять сім тисяч триста десять) грн. 72 коп.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанову може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Солом'янського

районного суду м. Києва О.В. Бурлака