Рішення № 25099062, 24.05.2012, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 2-4809/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2012 року року Подільський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гребенюк В.В.,

при секретарі - Литовченко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Парк», ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до приватного підприємства «Парк» (надалі за текстом - відповідач 1), ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач 2), публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (надалі за текстом - відповідач 2), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначив, що 28.05.2011 року на вул. Сирецькій, 32/34 в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням відповідача 2, та автомобіля Мерседес», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням позивача. Відповідач 2, постановою Подільського районного суду м. Києва від 15.07.2011 року, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Під час ДТП відповідач 2 здійснював перевезення пасажирів за маршрутом, що обслуговується відповідачем 1. Належний відповідачу 2 автомобіль «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, використовується відповідачем 1 для ведення господарської діяльності.

Також, зазначив, що в результаті даного ДТП його автомобіль було пошкоджено, в зв'язку з чим він звернувся до судового експерта-автотоварознавця ОСОБА_3 для визначення вартості відновлювального ремонту, який відповідно до висновку автотоварознавчого дослідження складає 100 687 гривень 65 копійок. Цивільно-правову відповідальність відповідача 2 було застраховано у ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За результатами розгляду документів відповідач 3 визнав ДТП страховим випадком і виплатив позивачу страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності у розмірі 49 490 грн., таким чином, невідшкодована частина матеріального збитку в сумі 51 197 грн. 65 коп. підлягає відшкодуванню разом з іншими витратами: оплата послуг експерта в сумі 500 грн. та оплата послуг лабораторних досліджень в сумі 135 грн. 35 коп. Отже, просив стягнути з відповідача 1 матеріальну шкоду у розмірі 51 733 грн. 73 коп.

Зазначав, що з вини відповідача 2 йому було завдано моральної шкоди. В результаті ДТП позивач отримав тілесні ушкодженні, відповідно до картки виїзду швидкої допомоги № 1249 від 28.05.2011 року встановлений діагноз «забій м'яких тканин голови», а також констатовано біль в місці забою. Постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 06.06.2011 року тілесні ушкодження позивача кваліфіковано, як легкі ушкодження.

Позивач з вини відповідача 2 опинився в стресовій ситуації, з цієї причини були порушені стосунки позивача з оточуючими людьми, нормальні життєві зв'язки, з'явились проблеми у родині. У позивача з'явилось безсоння, знервованість, постійне занепокоєння, заслаб імунітет. З вини відповідача 2 позивач позбавлений можливості тривалий час користуватися автомобілем, який він використовував переважно для свого бізнесу. Позивач є фізичною особою-підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність у сфері роздрібної торгівлі і обслуговує свою діяльність автомобілем.

Враховуючи інтенсивність та тривалий час моральних страждань просив стягнути з відповідача 2 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Зазначав, що при виплаті страхового відшкодування відповідачем 3 не була відшкодована моральна шкода. 10.02.2012 року позивач звернувся до відповідача 3 із заявою про відшкодування моральної шкоди, однак такого відшкодування не отримав. Обґрунтовуючи вимогу зазначив, що обов'язків ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 51 000 грн. на одного потерпілого, отже просив стягнути з відповідача 3 моральну шкоду в сумі 2 550 грн. тобто 5% від 51 000 грн.

Крім того, просив стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на його користь витрати на правову допомогу в сумі 4 000 гривень.

Судові витрати просив стягнути з відповідачів.

В судовому засіданні, надаючи пояснення щодо обґрунтування позову, позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, за обставин викладених вище.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що на момент ДТП автомобіль, який на праві приватної власності належить відповідачу 2, керував відповідач 2. Також, зазначив, що в день ДТП відповідач 2 здійснював підприємницьку діяльність на власну користь і з підприємством в трудових відносинах не перебував, і як зазначено вище даний транспортний засіб підприємству не належав, а тому їх вини в ДТП немає, у зв'язку з чим у задоволенні позову просив відмовити.

Представник відповідача 2 проти позову заперечував, мотивуючи тим, що вимоги позивача є не доведеними та безпідставними, у зв'язку з чим просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача 3 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, надав письмові заперечення проти позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 550 грн., в судове засідання 24.05.2012 року не з'явився, про час, місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом, 28.05.2011 року на вул. Сирецькій, 32/34 в м. Києві сталось дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням відповідача 2, та автомобіля «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням позивача, що підтверджено розширеною довідкою ДАІ (а.с. 8).

Автомобіль «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_2, належить позивачу на праві власності, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 9).

Відповідача 2 постановою Подільського районного суду м. Києва від 15.07.2011 року, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 10 - 11). Як вбачається з постанови Подільського районного суду м. Києва про адміністративне правопорушення від 15.07.2011 року, ОСОБА_2, 28.05.2011 року о 20 годині 10 хвилин керуючи автомобілем «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1 на вул. Сирецькій в м. Києві перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечно і не створить небезпеки чи перешкоду іншим учасникам дорожнього руху, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_2, що спричинило пошкодження транспортних засобів, чим порушив п. 10.1 правил дорожнього руху України.

Згідно висновку спеціаліста № 265/11 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 03.06.2011 року (а.с. 12 - 28) вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля автомобіля Mercedes Benz S 420, держ. № НОМЕР_2 в результаті його пошкодження в ДТП, складає 100 687 гривень 65 копійок. Вартість проведеного дослідження згідно квитанції № 1050986 від 07.06.2011 року становить 500 гривень та оплата послуг лабораторних досліджень в сумі 135 грн. 35 коп., що також підтверджено квитанцією (а.с. 33).

Під час ДТП відповідач 2 здійснював перевезення пасажирів за маршрутом, що обслуговується відповідачем 1. Належний відповідачу 2 на праві власності автомобіль «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, використовувався відповідачем 1 на праві користування та розпорядження ється відповідачем 1 для ведення господарської діяльності, що підтверджується тимчасовим реєстраційним талоном (а.с. 100), свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 101), довіреністю відповідача 2 на відповідача 1 (а.с. 102), договором користування транспортним засобом (а.с. 103-104).

Цивільно-правову відповідальність відповідача 2 було застраховано у ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», відповідно до полісу № АА/3117187 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 29).

Відповідач 3 виплатив позивачу страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності в розмірі 49 490 грн., що підтверджується повідомленням про страховий випадок (а.с. 112-113), заявою про страхове відшкодування (а.с. 114), платіжним дорученням № 419 від 15.08.2011 року (а.с. 115).

Відповідно до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 06.06.2011 року позивач внаслідок дорожньо - транспортної пригоди отримав легкі тілесні ушкодження (а.с. 63).

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної, небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ч. 5 даної статті особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27.03.1992 року (із змінами та доповненнями) роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

Заперечуючи проти позову представник відповідача 1 подав письмові заперечення, у яких посилався на те, що відповідач 1 не є власником автомобіля, а власником являється відповідач 2, а виданий реєстраційний тимчасовий талон свідчить не про власність, а виключно про передачу права користування та розпорядження. В день ДТП відповідач 2 здійснював підприємницьку діяльність на власну користь утримуючи весь дохід від перевезень, крім того, зазначив, що укладений договір не є трудовим, оскільки він відноситься до цивільно-правових договорів.

Представник відповідача 2 не визнав позовні вимогу у повному обсязі, оскільки позивач не довів розмір спричинених матеріальних збитків та факт завдання йому моральної шкоди, а вимоги позивача є не доведеними та безпідставними, у зв'язку з чим просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача 3 також подав письмові заперечення проти позову, в яких вказав, що моральна шкода не може бути відшкодована оскільки ними страхове відшкодування було виплачене без порушень та затримки, а також посилались на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що у позивача порушені стосунки з оточуючими людьми, нормальні життєві зв'язки, з'явились проблеми у родині. У позивача з'явилось безсоння, знервованість, постійне занепокоєння, заслаб імунітет.

В судовому засіданні встановлено, що власником автомобіля «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є відповідач 2 (а.с. 101), згідно довіреності від 03.05.2007 року (а.с. 102) відповідач 2 уповноважив відповідача 1 по справі експлуатувати належний йому автомобілем, для цього представнику надав право експлуатувати даний автомобіль, виписувати на підставі цієї довіреності подорожні листи на користування ТЗ, а також представляти його інтереси в органах Державтоінспекції. Таким чином, у відповідності до даної довіреності автомобіль «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1 було тимчасово зареєстровано за відповідачем 1.

Як вбачається з п.1.1. договору користування транспортним засобом № 7226 від 01.08.2010 року (а.с. 103-104), укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2, підприємство залучає та використовує транспортний засіб підприємця в якості додаткового рухомого складу, необхідного для організації своєчасних, якісних та безпечних перевезень на наступних ділянках: перевезення пасажирів на регулярних автобусних (таксомоторних) маршрутах, на підставі договорів; перевезення пасажирів, багажу та вантажу по разовим заказам сторонніх громадян, підприємств та організацій, а також службові поїздки (наряди) в інтересах підприємства та вищестоящих організацій.

Згідно п. 1.2. даного договору підприємець (сам, чи з використанням найманих працівників - водіїв) виконує дані перевезення, використовуючи транспортний засіб в якості знарядь виробництва,, безпосередньо застосовує мого ним при здійсненні підприємницької діяльності, а також зберігає за собою право використання транспортного засобу в особистих цілях, що не протирічать цьому договору та законодавству України.

Відповідно до договірних відносин відповідачів 1, 2, а саме п. 7.3. договору користування транспортним засобом відповідач 2 є особою, що експлуатує транспортний засіб в процесі своєї підприємницької діяльності і несе повну відповідальність за законом за наслідки, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу, як джерела підвищеної небезпеки.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що 28.05.2011 року під час вчинення ДТП автомобіль «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням відповідача 2, знаходився в оперативному управлінні відповідача 1.

За правилами ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Враховуючи, що правовідносини між відповідачем 2 та відповідачем 1 не відповідають вимогам цієї норми, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач 2 знаходився з підприємством у трудових відносинах. Цей висновок не спростовує і та обставина, що автомобіль «Мерседес» був тимчасово зареєстрований за відповідачем 1.

Позивач, пред'являючи позовну вимогу до відповідача 1 про стягнення матеріальної шкоди, вважав, що відповідач 2 з вини якої сталося ДТП, перебуває у трудових відносинах з відповідачем 1. Однак, оскільки відповідач 2 з вини якої сталося ДТП, не перебував у трудових відносинах з відповідачем 1, а вину відповідача 2 встановлено постановою Подільського районного суду м. Києва, обов'язок по відшкодуванню матеріальних збитків може бути покладено судом на відповідача 2.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що позовних вимог про стягнення з відповідача 2 спричинених матеріальних збитків, до суду пред'явлено не було, а відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 матеріальної шкоди в розмірі 51 733 грн. 73 коп., задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст. 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим, які є юридичними особами, страховиком відшкодовується виключно шкода, заподіяна майну. Потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно ст. 23 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого. Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (в тому числі моральна шкода), пов'язана: з лікуванням потерпілого; з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; із стійкою втратою працездатності потерпілим; із смертю потерпілого.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Позивачем обґрунтовувалась вимога про відшкодування моральної шкоди тим, що він переніс нервовий стрес, значно погіршився його стан здоров'я, а також те, що він не може використовувати за призначенням свій автомобіль, який необхідний йому в роботі, зменшився товарообіг на його підприємстві за даний період, крім того, внаслідок ДТП йому було завдано легких тілесних ушкоджень. Як встановлено судом, позивач, відповідно до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 06.06.2011 року (а.с. 63) внаслідок дорожньо - транспортної пригоди отримав легкі тілесні ушкодження.

Таким чином, з урахуванням тривалості порушення прав позивача та характеру душевних страждань, яких позивач зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я, суд приходить до висновку, що позивач обґрунтував та довів факт спричинення йому моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, належними та допустимими доказами, а тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, з урахуванням вимоги розумності і справедливості, у розмірі 2 450 грн., підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача 2.

Так, позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 3 спричиненої моральної шкоди у розмірі 2 550 грн. Відповідно до положень статті 9 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 цього Закону, на момент судового розгляду відповідачем 3, на підставі поданої 10.02.2012 року позивачем заяви про виплату страхового відшкодування, виплату страхового відшкодування в межах лімітів відповідальності, здійснено не було.

З урахуванням тривалості порушення прав позивача та характеру душевних страждань, яких позивач зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я, суд приходить до висновку, що позивач обґрунтував та довів факт спричинення йому моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, належними та допустимими доказами, а тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, з урахуванням лімітів відповідальності підлягає задоволенню, а відтак, підлягає стягненню з відповідача 3 на користь позивача спричинена моральна шкода у розмірі 2 550 грн.

Позовні вимоги про стягнення витрат на надання правової допомоги позивач обґрунтовував витягом з угоди про надання правової допомоги від 28.09.2011 року, довідкою адвоката від 28.09.2011 року, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, актом приймання - передачі від 03.05.2012 року.

Однак, надані суду докази на підтвердження понесення стороною витрат на надання правової допомоги у вигляді акту передачі наданих послуг, судом оцінюються як неналежні та недопустимі, оскільки належним та допустимим доказом, у відповідності до положень Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727/98, дію якого припинено з 01.01.2012 року згідно із ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» від 04.11.2011 року N 4014-VI, понесення витрат є прибутковий касовий ордер. В той час, як наданий суду акт приймання - передачі наданих послуг від 03.05.2012 року, не може вважатись фіскальним документом та не може слугувати належним та допустимим доказом понесення стороною витрат на надання правової допомоги. Крім того, в обґрунтування правомірності розрахунків витрат пов'язаних з наданням правової допомоги представник позивача послалась на положення Постанови КМУ від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», однак відповідно до Постанови КМУ від 22 лютого 2012 року № 127 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590» у додатку до Постанови КМУ від 27.04.2006 року № 590 виключені відповідні позиції, а на час розгляду справи в суді діють відповідні положення Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року N 4191-VI.

Таким чином, вимоги щодо стягнення солідарно з відповідачів 1, 2 витрат на правову допомогу в сумі 4 000 гривень, задоволенню не підлягають, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, передбаченими чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Цивільного-процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

Відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідачів 2, 3 підлягає стягненню на користь позивача судові витрати у розмірі 15 грн. 74 коп. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 23, 1167, 1187, 1192 ЦК України, ст. 21 КЗпП України, ст. ст. 22, 23 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», положеннями Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року N 4191-VI, Постанови КМУ від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», Постанови КМУ від 22 лютого 2012 року № 127 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590», Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 року, ст. ст. 3 - 4, 10 - 11, 60, 88, 209,212 - 215, 218, 223, 294 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до приватного підприємства «Парк», ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково;

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 спричинену моральну шкоду в розмірі - 2 450 (дві тисячі чотириста п'ятдесят) гривень;

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» (Код ЄДРПОУ 16467237) на користь ОСОБА_1 спричинену моральну шкоду в розмірі - 2 550 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят) гривень;

В іншій частині в задоволені позовних вимог відмовити;

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) та публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» (Код ЄДРПОУ 16467237) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 15 (п'ятнадцять) гривень 74 копійки;

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ Гребенюк В. В.