Рішення № 250984, 06.10.2006, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 39/284

06.10.06

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Український енергетичний реєстр»

до Відкритого акціонерного товариства Банку «БІГ Енергія»

про визнання п 8.3., 8.4. договору про надання послуг по веденню реєстру

власників іменних цінних паперів від 01.10.1997 року

№ 01-10-97 РЕ недійсними

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Матвєєва Н. Ф.

Від відповідача: Щадко М. В.

СУТЬ СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство «Український енергетичний реєстр»(позивач) звернулося з позовом до Відкритого акціонерного товариства Банку «БІГ Енергія»(відповідача) про визнання п 8.3., 8.4. договору про надання послуг по веденню реєстру власників іменних цінних паперів від 01.10.1997 року № 01-10-97 РЕ недійсними. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що зазначені пункти є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідач надав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що норми п 8.3., 8.4. договору про надання послуг по веденню реєстру власників іменних цінних паперів від 01.10.1997 року № 01-10-97 РЕ відповідають, як загальному цивільному та господарському законодавству, так і спеціальному законодавству, а також іншим положенням самого договору. Крім того, відповідач вказав на сплив строку позовної давності, що, на думку відповідача, є підставою для відмови в позові.

Ухвалою суду від 15.09.2006 р. порушено провадження у справі № 39/284.

В судовому засіданні, призначеному на 28.09.2006 р., відповідно до ст.77 ГПК України, оголошувалася перерва до 02.10.2006 року.

В судовому засіданні, призначеному на 02.10.2006 р., відповідно до ст.77 ГПК України, оголошувалася перерва до 06.10.2006 року.

В судовому засіданні, призначеному на 06.10.2006 р., за згодою сторін оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01 жовтня 1997 року між Акціонерним банком «Зевс», правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство Банк «БІГ Енергія», відповідно до ст. 1.1. Статуту (відповідачем) та Відкритим акціонерним товариством «Український енергетичний реєстр»(позивачем) укладений договір про надання послуг по веденню реєстру власників іменних цінних паперів № 01-10-97-РЕ. Відповідно до додаткової угоди до договору № 01-10-97-РЕ від 01.10.1997 року від 29.04.2003 року дія договору № 01-10-97-РЕ від 01.10.1997 року була продовжена на п‘ять років.

Пункт 8.3 Договору № 01-10-97-РЕ від 01.10.1997 року встановлює можливість для сторін договору в односторонньому порядку розірвати Договір, надіславши письмове повідомлення, яке набирає чинності через 30 календарних днів, з дня його отримання.

Відповідно до п. 8.4 Договору № 01-10-97-РЕ від 01.10.1997 року розірвання Договору однією із сторін не позбавляє сторони обов’язку від задоволення взаємних претензій, що наступили до моменту розірвання Договору.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України положення цього Кодексу стосовно цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

За змістом ст. 1 Господарського кодексу України норми цього кодексу застосовуються до регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання.

Нормативне тлумачення терміну суб’єкту господарювання визначено Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", а саме: юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю; будь-яка юридична або фізична особа, яка здійснює контроль над суб'єктами господарювання, група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Виходячи з викладеного сторони у справі є суб’єктами господарювання, а відтак, до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми Господарського кодексу України.

Статтею 207 Господарського кодексу України визначено певні умови договору, що є нікчемними, а саме які:

- виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

- допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

- вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

За змістом п. 2 ст. 207 Господарського кодексу України нікчемну умову господарського зобов'язання може бути визнано недійсною судом.

Таким чином, норми п. 8.3 і п. 8.4 Договору суперечать положенням ст. 207 Господарського кодексу України, а відтак не відповідають вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача на норми ст. 525 Цивільного кодексу України, які передбачають можливість розірвання договору в односторонньому прядку за умови, якщо це передбачено у договорі і те, що така можливість передбачена пунктами 8.3 і 8.4 Договору, судом до уваги не приймається, оскільки саме ці положення договору оспорюються стороною договору.

Відповідно до ч. 3 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недісними»(далі –Роз’яснення) вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, судом враховано, що забороняючи, як загальне правило, односторонню відмову від зобов’язання, ст. 525 Цивільного кодексу України допускає це лише в певних випадках, що передбачені законом. Статті 611 і 615 Цивільного кодексу України конкретизують це правило: вони допускають можливість відмови однієї сторони від зобов’язання частково або в повному обсязі у разі порушення зобов’язання іншою стороною, якщо це встановлено законом або договором. Таким чином, законодавець пов’язує можливість одностороннього припинення зобов’язання тільки у разі його порушення однією з сторін договору.

Відтак, оспорювані пункти Договору повинні були б містити умову щодо можливості одностороннього розірвання договору тільки у випадку порушення зобов’язання за договором іншою стороною, проте такої умови не містять.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно п. 3.3 Роз’яснень недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов’язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються. Позови про визнання угод недійсними можуть бути заявлені без обмеження строку.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. за рахунок другої сторони. Отже, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 68, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним п 8.3. договору про надання послуг по веденню реєстру власників іменних цінних паперів від 01.10.1997 року № 01-10-97 РЕ, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Український енергетичний реєстр»і Відкритим акціонерним товариством Банк «БІГ Енергія»(01032, м. Київ, вул. Комінтерна, буд. 15; ідентифікаційний код 20023463, МФО 322603; рахунок 32003182701 в Управлінні НБУ по Києву та Київській області)

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія»(01032, м. Київ, вул. Комінтерна, буд. 15; ідентифікаційний код 20023463, МФО 322603; рахунок 32003182701 в Управлінні НБУ по Києву та Київській області) на користь Відкритого акціонерного товариства «Український енергетичний реєстр»(м. Київ, вул. Довженко, буд. 14 б; ідентифікаційний код 21656006; рахунок 26004030170861 в радянському відділенні КМФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012) 85,00 (вісімдесят п‘ять) грн. держмита, 118,00 грн. (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя О.В. Гумега