Постанова № 2509051, 02.12.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02.12.2008 р.                                                                                                     № 6/437

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І. при секретарі судового засідання Зубко Л.П. вирішив адміністративну справу

Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Спеціалізована державна податкова інспекція у м.Києві по роботі з великими платниками податків

провизнання податкових повідомлень-рішень та рішення нечинними

за участю представників

позивача Куницький В.В.

відповідача Воронова О.Ю.

          На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 02.12.2008 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними рішення про застосування штрафних (фінансових) санкції від 27.06.2007 р. № 0001394120/0 на суму 1360,00 грн. та рішення про результати розгляду скарги від 03.09.2007 р. № 10159/10/25-019.

          В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при проведенні перевірки відповідач СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, дійшов до помилкового висновку щодо порушення НАК «Нафтогаз України» вимог п. 1 ст. 9 та п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. 2.7 «Положення про валютний контроль», затвердженого постановою Національного банку України від 08.02.2000 р. № 49, в результаті чого були неправомірно нараховані штрафні (фінансові) санкції.

          Відповідач проти позову заперечує та вказує на той факт, що позивач в порушення Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами»від 18.06.1994 р. № 319/94 не задекларував суму дебіторської заборгованості за контрактом з Компанією «Росукренерго»(Швейцарія). Тому, на думку відповідача, застосування до НАК «Нафтогаз України»штрафної (фінансової) санкції за порушення валютного законодавства відповідає чинному законодавству.

          Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

          Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків була проведена виїзна планова перевірка Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р. За результатами перевірки був складений акт від 14.06.2007 р. № 539/41-20/20077720 та прийняте рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1360,00 грн.

          Під час перевірки відповідачем було встановлено порушення п. 1 ст. 9 та п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (із змінами та доповненнями), п. 7.1 «Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій», затвердженого наказами ДПА України від 21.06.2001 р. № 253, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 р. за №567/5758, п. 2.7 «Положення про валютний контроль», затвердженого постановою правління Національного банку України від 08.02.2000 р. № 49, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2000 р. за №209/4430.

Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не погодилася з вказаним рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій та в порядку передбаченому п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскаржила його до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків.

Рішенням СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 03.09.2007 р. № 10159/10/25-019, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 27.06.2007 №0001394120/0 залишено без змін, а скаргу НАК "Нафтогаз України" - без задоволення.

В подальшому НАК "Нафтогаз України" оскаржила вказані рішення до Державної податкової адміністрації у м. Києві. Рішенням Державної податкової адміністрації у м. Києві від 12.11.2007 р. № 4088/10/25-114 про результати розгляду скарги залишено без змін рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 27.06.2007 р. №0001394120/0 та рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про результати розгляду первинної скарги від 03.09.2007 р. №10159/10/25-019, а скаргу НАК "Нафтогаз України" - без задоволення.

В зв'язку з чим Компанія звернулась зі скаргою до Державної податкової адміністрації України. Рішенням Державної податкової адміністрації України від 23.01.2008 р. №524/6/25-0415 про результати розгляду скарг залишено без змін оскаржувані рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП та Державної податкової адміністрації у м. Києві, а скаргу НАК "Нафтогаз України" - без задоволення.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 27.06.2007 р. №0001394120/0 винесене на підставі Акту перевірки №539/41-20/20077720 від 14.06.2007 р. "Про результати виїзної планової перевірки Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 20077720) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р." (далі-Акт перевірки).

Відповідач вказує, що відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей та майна, що незаконно знаходяться за її межами», декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм. Статтею 9 зазначеного Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»визначено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

За 2006 рік, станом на 01.04.2006 р., 01.07.2006 р., 01.10.2006 р., 01.01.2007 р. Компанією не вносились до декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту і перебуває за межами України суми дебіторської заборгованості за контрактом від 29.07.04 №14/935-1/04 з Компанією "Росукренерго" (Швейцарія), чим порушено вимоги порядку п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", із змінами та доповненнями.Пунктом 2 ст. 16 зазначеного Декрету за невиконання резидентами вимог декларування передбачені штрафні санкції (стор. 131 акту перевірки).

Суд не погоджується з даним твердженням з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.          . Згідно з п. 1 ст. 1 вказаного Декрету під терміном "валютні цінності" розуміються: валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також: вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також: вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Отже, суми дебіторської заборгованості за контрактом від 29.07.04 №14/935-1/04, про які зазначає податковий орган не можуть бути віднесені ні до майна, ні до валютних цінностей, обов'язок декларування яких передбачений ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Крім того, п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції):

- за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

При цьому цією ж нормою встановлено, що санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами.

Таким чином, положеннями вказаного вище Декрету КМ України № 15-93 не передбачено застосування штрафних санкцій органами державної податкової служби. Отже, застосування штрафних санкцій за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна не належить до компетенції податкових органів.

Щодо позовної вимоги про визнання нечинним рішення про результати розгляду скарги, суд відмовляє у задоволенні вказаної вимоги з огляду на наступне.

Порядок розгляду скарг платників податків встановлений п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ та «Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби»затвердженого наказом ДПА України від 03.03.1998 р. № 93 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 02.03. 2001 р. N 82), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 р. за № 238/5429.

Відповідно до п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України № 2181-ІІІ, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього….

Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.

Згідно з п.п. 5.2.4 цієї статті, процедура адміністративного оскарження закінчується:

останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі коли така заява не була подана у зазначений строк;

днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві;

днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

На підставі рішення про результати розгляду скарги податковим органом приймаються податкові повідомлення –рішення, які є підставою для сплати податкового зобов’язання.

Тобто, рішення про результати розгляду скарги не є рішенням (нормативно –правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії) в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не може бути визнане нечинним, як цього вимагає позивач.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)          на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

          Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

          Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

          Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

          Згідно Прикінцевих та перехідних положень КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розмір судового збору, розмір цього збору за подання позовів немайнового характеру визначається відповідно до пп. „б” п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито». Позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 6,80 грн.

          У зв’язку з тим, що судом позов немайнового характеру задовольняється частково, судові витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету в половинному розмірі від максимальної ставки судового збору.

          Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 27.06.2007 р. № 0001394120/0, в іншій частині позову відмовити.

3. Судові витрати у розмірі 3,40 грн. присудити на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»з Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя                                                                                           Добрянська Я.І.