Ухвала суду № 25081930, 28.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2012 р. м. Київ К-10583/09-С

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.08.2008

та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009

у справі № 2-21/2278-2006А (22-а-13030/08)

за позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Алушта»

до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.08.2008 позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Алушті Автономної Республіки Крим від 07.07.2003 № 0001332301/0756 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 543442,50 грн., у тому числі 362295,00 грн. основного платежу та 181147,50 грн. штрафних санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Алуштинського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства 3,40 грн. державного мита.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 постанову суду першої інстанції змінено та викладено резолютивну частину у редакції, за якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Алушті Автономної Республіки Крим від 07.07.2003 № 0001332301/0756 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 543442,50 грн., у тому числі 362295,00 грн. основного платежу та 181147,50 грн. Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Державна податкова інспекція у м. Алушті Автономної Республіки Крим подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у позові повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального права: п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.2 ст. 4, п. 1.4 ст. 1, п. 11.11 ст. 11, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугував акт перевірки від 03.07.2003 № 54/23-2-8/03348028/1193, яким зафіксовано порушення позивачем вимог:

п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що позивач не включив до податкових зобов'язань ПДВ, нарахований на суми орендної плати;

п. 4.2 ст. 4, п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що позивачем до складу податкових зобов'язань включено ПДВ, нарахований у зв'язку з безоплатним наданням товарів та робіт;

п. 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» ( у редакції Закону, який набрав чинності 07.08.2001), яке полягало у тому, що позивач не включив до податкових зобов'язань ПДВ, сплачений у зв'язку з оплатою населенням заборгованості за послуги, надані до 07.08.2001;

п. 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправильному визначенні позивачем дати збільшення податкових зобов'язань за операціями з надання послуг, оплата яких відбувається за рахунок бюджетних коштів, а саме: без застосування касового метода, за першою із подій.

п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що позивачем несвоєчасно та не повністю виключалися зі складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів, що використані на цілі, не пов'язані з виробничою діяльністю;

п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у включенні позивачем до складу податкового кредиту листопада 2002 року ПДВ, не підтверджене податковою накладною (податкова накладна від 14.11.2001 № 14/11 підприємства «Універсалторг»).

Вказаний акт перевірки містить тільки правові висновки про порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість»та підсумкові показники, що позбавило суд можливості встановити, на підставі яких первісних документів бухгалтерського та податкового обліку зроблені такі висновки.

Податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 362295,00 грн. основного платежу донараховані податковим органом в результаті застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Порядок визначення податковими органами сум податкових зобов'язань за непрямими методами регламентується п. 4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно з п.п. 4.3.4 п. 4.3 ст. 4 Закону застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Зокрема, зі змісту п.п. 4.3.1. п. 4.3 ст. 4 Закону випливає, що підставою для застосування контролюючим органом непрямого методу для визначення податкових зобов'язань є неможливість контролюючого органу самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з:

- невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства;

- ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством;

- неведенням платником податків податкового обліку;

- відсутністю визначених законодавством первинних документів;

- коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Податковим органом не доведено судам попередніх інстанцій факту наявності будь-якої із вищевказаних підстав для застосування контролюючим органом непрямого методу для визначення податкових зобов'язань позивача.

Судом призначена судово -бухгалтерська експертиза з питання підтвердження первинними документами бухгалтерського та податкового обліку висновків податкового органу.

Висновком експерта від 20.03.2008 № 128 при дослідженні первісних документів (рахунків, накладних, платіжних документів, касових книг, договорів, журналів - ордерів, головних книг за 2001-2002 роки) не підтвердилися висновки податкової інспекції про заниження позивачем за період з 01.04.2001 по 31.01.2003 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 362295,00 грн.

Враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, посилання податкового органу у касаційній скарзі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених ст. 220 КАС України.

З огляду на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.08.2008 та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.І. Бившева

Л.В. Ланченко