Ухвала суду № 25080807, 20.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" червня 2012 р. м. Київ К/9991/15675/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Островича С.Е., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року

у справі № 2а-8177/10/1570

за позовом Дочірнього підприємства «Фірма Леда»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Дочірнє підприємство «Фірма Леда»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі (далі -відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001181540/0 від 16 серпня 2010 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі № 0001181540/0 від 16 серпня 2010 року.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ДП «Фірма Леда», посилаючись на те, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі провела документальну невиїзну перевірку з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах ДП «Фірма Леда»з ПП «ВКФ «Стар»за період з 01 березня 2010 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої було складено акт № 486/15-4/24761695/45 від 02 серпня 2010 року.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму податкового кредиту за березень 2010 року на 257783,78 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту березня 2010 року суму 257783,78 грн. згідно податкових накладних, отриманих від ПП «ВКФ «Стар», оскільки згідно бази АІС «Податки»ДПІ у Малиновському районі м. Одеси не визнала декларацію з податку на додану вартість за березень 2010 року ПП «ВКФ «Стар»як податкову звітність.

16 серпня 2010 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001181540/0, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ДП «Фірма Леда»суму податкового зобов'язання ( з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 386675,67 грн., у тому числі: 257783,78 грн. -за основним платежем, 128891,89 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ДП «Фірма Леда» правомірно включило до складу податкового кредиту березня 2010 року суму податку на додану вартість 257783,78 грн. згідно належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від його контрагента -ПП «ВКФ «Стар», а несплата податку продавцем (в тому числі в разі ухилення від сплати) несе негативні наслідки лише для цієї особи та при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця, з урахуванням того, що доказів порушення контрагентом податкового законодавства, зокрема, щодо формування податкових зобов'язань по господарських операціях з позивачем, податковим органом не надано.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у березні 2010 року ПП «ВКФ «Стар»на підставі договору № 05/03 від 01 березня 2010 року поставило ДП «Фірма Леда»товарно-матеріальні цінності, що підтверджується податковими накладними (арк. справи 16-39), суму податку на додану вартість за якими у розмірі 257783,78 грн. позивач включив до складу податкового кредиту березня 2010 року.

ДП «Фірма Леда»за отримані товарно-матеріальні цінності розрахувалося з ПП «ВКФ «Стар», що підтверджується банківською випискою(арк. справи 63).

Так, факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Твердження СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі про те, що позивач неправомірно включив до податкового кредиту березня 2010 року сумі податку на додану вартість 257783,78 грн., сплачену у складі вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ПП «ВКФ «Стар», оскільки податкові зобов'язання вказаного підприємства за операціями з позивачем за березень 2010 року відсутні через невизнання ДПІ у Малиновському районі м. Одеси податкової декларації ПП «ВКФ «Стар»з податку на додану вартість за березень 2010 року податковою звітністю, правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість»не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 386675,67 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі підлягає залишенню без задоволення, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ С.Е. Острович

______ Т.М. Шипуліна

Суддя Л.І. Бившева