Постанова № 25080030, 12.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 червня 2012 року № 2а-3842/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА»

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.11.2011 р. №0010252309

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним (недійсним) і скасування податкового повідомлення-рішення від 15.11.2011 р. №0010252309 винесеного за результатами акту перевірки від 31.10.2011 р. №1423/23-9/34809566.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене ДПІ у Печерському районі м. Києва із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відповідач в судове засідання не прибув, явку належним чином уповноваженого представника до суду не забезпечив, заперечень на позов не надав, повідомлений про час і місце розгляду справи відповідно до положень ст. ст. 35, 37 КАС України. Заперечення проти позовних вимог не надав.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі –відповідач) було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із Приватним підприємством «Екотехноконсалтінг»за лютий та липень 2011 р. За результатами якої складено акт перевірки від 31.10.2011р. №1423/23-9/34809566.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.11.2011р. №0010252309, яким позивачу визначено суму податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 374 855,00 (349 831,00 грн. - основний платіж, 25024,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

В акті перевірки зазначено, що у Позивача було виявлено наступні порушенням 185, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.4 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за лютий-та липень 2011 року всього на суму 349 831,00грн. в т.ч.: лютий 2011 -249 739 грн., липень 2011 р. –100 092,00 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Товариства з обмеженою відповідальністю «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА»(Покупець) та ПП «ЕКОТЕХНОКОСАЛТІНГ»(Продавець) укладено договір поставки №01/07-4 від 01.07.2011 року (надалі по тексту Договір №01/07-4).

У відповідності до п.1.1 Договору №01/07-4, Продавець зобов’язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передавати у власність Покупця пакувальний матеріал (далі за текстом-продукція), а Покупець зобов’язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати та оплачувати таку продукцію.

Згідно п. 3.1 Договору №01/07-4, при передачі продукції Сторонами оформляється, відповідно до існуючих правил товарообігу видаткові накладі в двох примірниках.

В матеріалах справи міститься видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-здачі виконаних робіт та інші документи, які містяться в матеріалах справи.

Зобов’язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, а товар поставлявся (надані послуги) в повному об’ємі, що підтверджується первинною документацією, яка містяться в матеріалах справи.

Зобов’язання сторін за Договорам були виконані належним чином та в повному обсязі, а товар (послуги) поставлявся в повному об’ємі, що підтверджується видатковими накладними, накладними, Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку,

В акті перевірки зазначено, що ПП «Екотехноконсалтінг»має стан 10 «Запит на встановлення місцезнаходження».

Відсутня будь-яка інформація про наявність складських приміщень, наявність автомобільного та іншого транспорту, а також устаткування що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

У ході відпрацювання ПП «Екотехконсалтінг» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.07.2011 складено акт від 21.09.2011 р. №1281/23-9/37003007 нікчемність правочину на підставі інформації яка надійшла від ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва від 06.09.2011 р.

Відповідач в Акті перевірки дійшов висновку, що у ПП «Екотехконсалтінг»відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов’язань по укладанню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов’язань, що в свою чергу свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначеного договору з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов’язаних з його недійсністю.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов’язань, винесення вироків посадовим особам підприємств за фактом ухиляння від сплати податків, порушенням кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Даний товар (послуги), придбаний позивачем, не є обмеженим в цивільному обороті, отриманим внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з купівлі продажу також не може бути визначена судом, як порушення встановленого порядку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Матеріали справи містять податкові накладні, виписані позивачу його контрагентом, в той же час акт перевірки позивача не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки.

Отже, відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, виписаних зареєстрованим платником податку.

Також, у Акті перевірки відсутні будь-які відомості щодо анулювання свідоцтва платника ПДВ даної юридичної особи в момент укладання договору, також відсутні відомості про визнання недійсними її установчих документів.

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що при винесені податкового повідомлення-рішення від 15.11.2011 р. №0010252309 не було враховану всіх існуючих обставин, а тому дане податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню в повному обсязі.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. за №В/9991/1186/11, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.09.2011 р. за №К/9991/2957/11, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.10.2011 р. за №К/9991/14602/11.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.11.2011 р. №0010252309.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук