Постанова № 25038461, 03.07.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2012 р. Справа № 5008/232/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5,відповідача прокуратури- Олійник Р.Б., - Томчук М.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Сузір'я"на рішення та постановугосподарського суду Закарпатської області від 03.02.2012 Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2012у справі№5008/232/2011 за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м.Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та ПАТ "АКБ "Київ"доТОВ "Сузір'я"провідшкодування 895873,34 грн. збитківВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 03.02.2012 (суддя Кадар Й.Й.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ПАТ "АКБ "Київ" 348190,34 грн. збитків. В решті позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 (судді: Давид Л.Л., Данко Л.С., Юрченко Я.О.) рішення змінено шляхом задоволення позову в повному обсязі з мотивів доведеності позовних вимог.

ТОВ "Сузір'я" у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.16,22,619,1166,1191 ЦК України, п.3 ч.16 ст.11 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" та ст.ст.35,11112 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що судами проігноровано вміщені в постанові ВГСУ від 25.10.2011 вказівки касаційної інстанції щодо преюдиціального значення фактів, встановлених рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 12.11.2009 у цивільній справі №2-1141/2008р. Крім того, на думку заявника, субсидіарна відповідальність забудовника не передбачає можливість звернення основного боржника (банку) до субсидіарного (додаткового) боржника з регресною вимогою, а тільки навпаки, оскільки лише при солідарній відповідальності всі боржники є солідарними і мають право регресу один до одного у випадку виконання одним з боржників зобов'язання перед кредитором. Субсидіарний же боржник відповідає тільки перед кредитором, а не перед основним боржником.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін і прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з того, що у спірних правовідносинах відповідальність забудовника (відповідача) наступає тільки у разі зменшення обсягу підтвердженого замовлення на будівництво, а тому на підставі ч.1 ст.619, ч.1 ст.1191 ЦК України та п.3.3.10 договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007, укладеного між ПАТ "АКБ "Київ" (управитель) та ТОВ "Сузір'я" (забудовник), останнє у разі недостатності грошових коштів оперативного резерву, сформованого управителем для виплати довірителям, має нести додаткову (субсидіарну) відповідальність, в зв'язку з чим, повинен відшкодувати позивачу в порядку регресу збитки у сумі 348190,34 грн., тобто лише у розмірі, що перевищує встановлені межі відповідальності управителя, а саме понад обсяг коштів сформованого оперативного резерву (547683 грн.), але не в повному обсязі (в сумі 895873,34 грн.), стягнутій з управителя на користь довірителів на виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 12.11.2009 у цивільній справі №2-1141/2008р.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив про те, що спір у вказаній цивільній справі випливає виключно з правовідносин між довірителями та управителем, предмет цього спору не охоплював відносин між управителем та забудовником, а тому висновок суду у справі №2-1141/2008р. не може мати преюдиціального значення для вирішення даної справи в частині, де розглядаються правовідносини між управителем та забудовником.

Змінюючи рішення та задовольняючи позов повністю, апеляційний господарський суд, в свою чергу, виходив з доведеності протиправної поведінки ТОВ "Сузір'я", яка виразилася в його бездіяльності, а саме у відсутності перерахування коштів, необхідних для виплати довірителям на письмову вимогу управителя, та наявності причинного звязку між бездіяльністю забудовника та понесеними управителем збитками у вигляді виплати коштів довірителям за рішенням суду у цивільній справі. При вирішенні спору місцевий господарський суд, помилково не врахувавши ступінь вини забудовника у невиконанні умов договору та Правил ФФБ, безпідставно відмовив у задоволенні решти позовних вимог.

Апеляційна інстанція погодилася з доводами відповідача про неможливість стягнення спірної суми в порядку регресу в розумінні ч.1 ст.1191 ЦК України, однак, зазначила про те, що виходячи зі змісту позовної заяви прокурор на підставі ст.22 ЦК України та ст.224 ГК України звернувся з позовом про стягнення з ТОВ "Сузір'я" 895873,34 грн. збитків (у вигляді коштів, стягнутих з ПАТ "АКБ "Київ" на виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 12.11.2009 у цивільній справі №2-1141/2008р.), завданих внаслідок порушення забудовником умов договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007, а саме неперерахуванням грошових коштів на рахунок ФФБ для розрахунків з довірителями.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

2)шкоди та її розміру;

3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Дійсно, відповідно до ч.4 ст.35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 12.11.2009 у цивільній справі №2-1141/2008р. (за участю ПАТ "АКБ "Київ" та ТОВ "Сузір'я" в якості відповідачів), яке за результатами апеляційного та касаційного перегляду було залишено без змін, встановлено юридичні факти, які не підлягають доведенню при вирішенні даного спору, а саме управителем не було створено відповідного фонду оперативного резерву, внаслідок чого управитель не мав можливості повернути кошти довірителям ФФБ, причому невиплата коштів довірителям є наслідком порушення банком умов ФФБ та укладених з довірителями договорів і саме управитель з цих підстав повинен нести відповідальність. Обов'язок з повернення коштів довірителям покладено на управителя ФФБ, оскільки між довірителями та забудовником ніяких фінансових правовідносин не існувало. Всі отримані від управителя кошти забудовник використав для будівництва житлового будинку. Отже, забудовник в даному випадку не повинен нести відповідальності за порушення прав довірителів (а.с.62 том 1).

Встановлений судами попередніх інстанцій факт формування управителем оперативного резерву у розмірі 10% від суми внесених довірителями коштів на рахунку ФФБ (в межах 547683 грн.) підтверджує встановлений судовим рішенням в цивільній справі факт неповного формування управителем (ПАТ "АКБ "Київ") оперативного резерву для задоволення вимог всіх довірителів.

При цьому, під час розгляду справи №2-1141/2008р. вини ТОВ "Сузір'я" не встановлено, оскільки позов довірителів задоволено за рахунок управителя (ПАТ "АКБ "Київ"), що виключає можливість стягнення з відповідача 895873,34 грн. шкоди в порядку регресу в розумінні ч.1 ст.1191 ЦК України. Адже, ПАТ "АКБ "Київ" та ТОВ "Сузір'я" не є солідарними боржниками перед довірителями.

Колегія приймає до уваги посилання апеляційної інстанції на норми ч.16 ст.11, ч.11 ст.16 та ч.2 ст.20 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" в обґрунтування висновку щодо недопустимості виплати коштів довірителю за рахунок власного майна управителя (не з коштів оперативного резерву), оскільки, по-перше, згідно з п.3 ч.16 ст.11 цього закону Управитель ФФБ при здійсненні управління ФФБ не несе відповідальності власним майном за виплату коштів довірителю ФФБ в разі його відмови від участі у ФФБ виду А, якщо управитель ФФБ дотримався встановлених Правилами ФФБ процедур щодо забезпечення можливості отримання довірителем коштів з ФФБ на вимогу довірителя.

В даному випадку апеляційним судом достеменно встановлено обставини забезпечення управителем (банком) можливості отримання довірителем коштів з ФФБ на вимогу довірителя, що полягає у формуванні управителем (ПАТ "АКБ "Київ") оперативного резерву в межах 547683 грн. (10%) виходячи з обсягу фактично залучених коштів довірителів.

По-друге, відповідно до ч.11 ст.16 даного закону у разі зменшення обсягу підтвердженого замовлення на будівництво забудовник зобов'язаний на вимогу управителя ФФБ виду А повернути кошти на рахунок цього ФФБ для розрахунку з довірителями ФФБ виду А. За невиконання зобов'язання щодо перерахування коштів на рахунок ФФБ для проведення управителем розрахунків з довірителями ФФБ виду А забудовник несе відповідальність своїм майном.

Таким чином, у даному випадку відповідальність забудовника наступає тільки в разі зменшення обсягу підтвердженого замовлення на будівництво, що має істотне значення для правильного вирішення спору. Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що вимога довірителів про повернення інвестованих коштів обґрунтовувалася їх відмовою від участі у ФФБ, а також мало місце зменшення обсягу підтвердженого замовлення на будівництво внаслідок відмови двох довірителів (громадян-інвесторів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від участі у ФФБ.

За таких обставин, апеляційна інстанція обґрунтовано послалася на п.3.3.10 договору від 20.04.2007 та п.5.4.4 Правил ФФБ в обґрунтування існування обов'язку забудовника перерахувати на вимогу управителя недостатню суму коштів для їх повернення довірителям.

У зв'язку з вищенаведеним, касаційна інстанція вважає правильним висновок апеляційної інстанції про доведеність протиправної поведінки відповідача, яка полягала в його бездіяльності, а саме ухиленні від виконання договірного зобов'язання щодо перерахування коштів, необхідних для виплати довірителям на письмову вимогу управителя, та доведеність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача (односторонньою відмовою від виконання зобов'язання за договором) та понесеними управителем (позивачем) збитками у вигляді виплати коштів довірителям за рішенням суду у цивільній справі.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З врахуванням приписів ст.614 ЦК України касаційна інстанція визнає правильним висновок апеляційного суду про доведеність вини забудовника у завданні збитків управителю (банку), оскільки відповідач не довів належне виконання умов договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007, а саме не довів вчинення правомірної односторонньої відмови від виконання цього договору.

За таких обставин, сама по собі відсутність встановлення вини ТОВ "Сузір'я" при розгляді цивільної справи №2-1141/2008р. Свалявським районним судом Закарпатської області не означає неможливість встановлення вини забудовника при вирішенні даного господарського спору, чим спростовуються посилання заявника на порушення судами приписів ч.4 ст.35 ГПК України.

Водночас, апеляційним судом належним чином досліджено наступні обставини.

Згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Позовна заява першого заступника прокурора Шевченківського району м.Києва не містить посилань на норму ч.1 ст.1191 ЦК України в обґрунтування пред'явлення позовних вимог про відшкодування шкоди.

Отже, фактичний зміст позовної заяви та прийнятих у справі судових рішень переконливо свідчить про те, що прокуратурою пред'явлено та судами розглядався позов про стягнення з ТОВ "Сузір'я" 895873,34 грн. збитків (у вигляді коштів, стягнутих з ПАТ "АКБ "Київ" на виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 12.11.2009 у цивільній справі №2-1141/2008р.), завданих внаслідок порушення забудовником умов договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007, а саме неперерахуванням відповідачем грошових коштів на рахунок ФФБ для розрахунків з довірителями.

Наведеним підтверджується правильність висновку апеляційного суду про те, що прокурор на підставі ст.22 ЦК України та ст.224 ГК України звернувся з позовом про стягнення з ТОВ "Сузір'я" 895873,34 грн. збитків, завданих внаслідок порушення забудовником умов договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007, а не з позовом про стягнення збитків в порядку регресу.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову на підставі ч.1 ст.619 ЦК України не відповідає чинньому законодавству та фактичним обставинам справи, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред'явлення позову, - подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі. У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора.

Згідно п.3.3.10 укладеного між сторонами договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007 та п.5.4.4 Правил ФФБ у випадку недостатності грошових коштів оперативного резерву для виплати довірителям у випадках зменшення обсягу підтвердженого замовлення внаслідок відмови довірителя від участі у ФФБ, а також в інших випадках, встановлених Правилами ФФБ та укладеними договорами про участь у ФФБ, забудовник зобов'язаний на першу письмову вимогу управителя, в термін не пізніше 10 банківських днів, з дати отримання від Управителя офіційного листа, перерахувати на рахунок ФФБ грошові кошти в необхідному обсязі.

Зміст п.3.3.10 договору від 20.04.2007 переконливо свідчить про встановлення сторонами поряд відповідальністю боржника (ПАТ "АКБ "Київ") додаткової (субсидіарної) відповідальності забудовника (ТОВ "Сузір'я"), як настає виключно у разі недостатності грошових коштів оперативного резерву для виплати довірителям.

Однак, відшкодування збитків основного боржника (банку) в порядку регресу за рахунок додаткового (субсидіарного) боржника (відповідача) суперечить приписам ст.619 ЦК України.

Субсидіарна відповідальність має місце у зобов'язаннях з множинністю осіб на стороні боржника. Додатковий характер відповідальності полягає в тому, що кредитор перш за все має пред'явити вимогу основному боржнику і очікувати від нього виконання або виплати, що являють собою прояв цивільно-правової відповідальності. Якщо вимога кредитора в повному обсязі задоволена основним боржником, додатковий боржник до відповідальності не притягується. Задоволення субсидіарним боржником вимог кредитора, за загальним правилом, тягне за собою перехід до нього прав кредитора у зобов'язанні. Тобто саме додатковий боржник може стати кредитором та отримати право вимоги до основного боржника, а не навпаки (п.2 ч.4 ст.619 ЦК України).

У спірних правовідносинах рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 12.11.2009 у цивільній справі №2-1141/2008р. відповідальність за неповернення інвестиційних коштів довірителям покладено саме на управителя, як основного боржника, а не на забудовника (додаткового боржника). Задоволення вимог кредиторів (довірителів) в повному обсязі за рахунок основного боржника, що відбулося на виконання рішення суду в цивільній справі, виключає притягнення до відповідальності додаткового боржника (відповідача) в порядку регресу.

У даній правовій ситуації ПАТ "АКБ "Київ" (управитель) та ТОВ "Сузір'я" (забудовник) не є солідарними боржниками в розумінні ст.543 ЦК України, а тому ПАТ "АКБ "Київ", який виконав свій обов'язок перед довірителями, не має права на зворотну вимогу (регрес) до відповідача (ст.544 ЦК України). Як свідчить позовна заява та матеріали справи, прокуратура з відповідною регресною вимогою до ТОВ "Сузір'я" не зверталася.

За таких обставин, колегія відхиляє як такі, що не мають значення для даної справи, твердження заявника про те, що субсидіарна відповідальність забудовника не передбачає можливість звернення основного боржника (банку) до субсидіарного (додаткового) боржника з регресною вимогою, а тільки навпаки, оскільки лише при солідарній відповідальності всі боржники є солідарними і мають право регресу один до одного у випадку виконання одним з боржників зобов'язання перед кредитором. Субсидіарний же боржник відповідає тільки перед кредитором, а не перед основним боржником.

Отже, судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007, наявних у справі доказів в їх сукупності достеменно встановлено, а скаржником не спростовано факт завдання позивачу збитків у заявленому розмірі внаслідок неправомірної односторонньої відмови забудовника від виконання зобов'язань за вказаним договором.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 у справі №5008/232/2011 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Сузір'я" -без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун