Постанова № 24971523, 11.06.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2012 р. № 2а-2473/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого -судді: Костецького Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Голоднікова О.В.

представника позивача Іваницької Р.І.

представника відповідача Білецької О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Малого підприємства «Руно»до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Мале підприємство «Руно»(далі -МП «Руно») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби (далі -Городоцька МДПІ Львівської області ДПС), в якому просило суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000732321 від 19.12.2011 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 103 169, 00 грн., в т.ч. основний платіж -103 168, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції -1, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є викладений в акті перевірки необґрунтований висновок відповідача про порушення позивачем п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, зокрема перевіркою встановлено завищення задекларованих МП «Руно»показників по безтоварних операціях за травень 2011 року на суму 103 167, 50 грн. При цьому в акті перевірки чітко наведені усі первинні документи, що дали підставу позивачу здійснити відшкодування податкового кредиту з ПДВ на суму 103, 168 грн., який був відшкодований позивачем на підставі податкових накладних, отриманих від контрагента ПП «Дніпрокомплект». Отже, на думку позивача, МП «Руно»належним чином оформило свої договірні правовідносини з контрагентом ПП «Дніпрокомплект», які носили реальний характер. Зокрема, на виконання вимог податкового законодавства оформило первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, перелік яких наведений в акті перевірки, і зауваження відповідача щодо їх оформлення відсутні. Крім того, висновок про нікчемність правочину базується на твердженні відповідача про те, що ПП «Дніпрокомплект»підпадає під критерії відбору суб'єктів господарювання, що мають ризик здійснення нереальних (удаваних) операцій з наданням послуг із безпідставного формування податкового кредиту третім особам. Такий висновок ДПІ є безпідставним, необґрунтованим та незаконним, в першу чергу, з огляду на те, що підставою для висновку про вчинене МП «Руно»порушення не може бути акт перевірки іншого підприємства. Для того, щоб уникнути податкових ризиків підприємство отримало копію свідоцтва платника ПДВ ПП «Дніпрокомплект»; на сайті ДПА України перевірило дійсність реєстрації цього свідоцтва; отримало копію довідки №196 державного комітету статистики про включення контрагента до ЄДРПОУ; отримало підтвердження, що ПП «Дніпрокомплект»не перебуває під особливим податковим контролем (тобто не перебуває у стадії здійснення процедури відновлення платоспроможності, не визнаний банкрутом, також щодо нього немає відомостей про відсутність за зазначеною в установчих документах адресою). Тому викладені у акті перевірки від 25.11.2011 року №114/23-19323361 висновки податкового органу про нікчемність, удаваність та безтоварність цих правочинів є безпідставними.

У зв'язку із проведенням реорганізації Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області, відповідача протокольною ухвалою суду було замінено його правонаступником Городоцькою міжрайонною державною податковою інспекцією Львівської області Державної податкової служби.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, пославшись на обставини, викладені у позовній заяві. Просила суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позову не визнала з підстав, викладених у письмовому запереченні, суть яких полягає в наступному. Проведеною перевіркою позивача встановлено, що МП «Руно»за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 було покупцем ПП «Дніпрокомпалект». 30.11.2011 року ДПІ у Мостиському районі Львівської області одежано Акт №920/23-410/25018797 від 30.11.2011 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Дніпрокомплект»щодо підтвердження господарських відносин із платником податків МП «Руно»». З висновків вищезазначеного акту випливає, що зустрічну звірку провести неможливо у зв'язку з тим, що ПП «Дніпрокомплект»присвоєно стан «10»- запит на встановлення місцезнаходження. Таким чином, провівши аналіз господарської та економічної діяльності ПП «Дніпрокомплект»встановлено відсутність у нього необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності. В свою чергу вищезгадані підприємства задіюють інші підприємства, віднесені до «групи ризику», які не виконують свої податкові зобов'язання. Крім цього, МП «Руно»ні до перевірки ні до моменту винесення податкового повідомлення-рішення не представило документів, які б підтверджували фактичне отримання товару (а саме документів, які б свідчили про присутність уповноважених осіб в містах прийому/передачі товару, тобто документів, які б свідчили про передачу нафтопродуктів).

Проаналізувавши вищевказане, відповідач приходить до висновку, що факту поставки нафтопродуктів за таких умов не могло бути, договори купівлі-продажу нафтопродуктів, накладні, податкові накладні, є недостовірними. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Тому господарські операції між МП «Руно»та ПП «Дніпрокомплект» вчинені з-за відомо неправомірною метою, для мінімізації податкових зобов'язань (безтоварна операція) та неправомірного формування податкового кредиту. Вважає податкове повідомлення-рішення №0000732321 від 19.12.2011 року правомірним. Просила в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, мотивуючи це наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, МП «Руно», зареєстроване як юридична особа 07.02.1994 року Мостиською районною державною адміністрацією Львівської області, ідентифікаційний код юридичної особи 19323361, що підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЄ №614484.

МП «Руно»взято на облік в органах державної податкової служби з 18.12.1998 року за №87 та у період, що перевірявся, позивач перебував на податковому обліку у ДПІ у Мостиському районі Львівської області.

У періоді, за який проводилася перевірка, суб'єкт господарювання був платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 11.08.1997 року №184822365, індивідуальний порядковий номер 193233613228.

Судом встановлено, що посадовими особами ДПІ у Мостиському районі Львівської області було проведено позапланову виїзну перевірку МП «Руно»(код ЄДРПОУ - 19323361) з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за травень 2011 року в частині взаємовідносин з ПП «Дніпрокомпалект»(код ЄДРПОУ - 25018797).

За результатами перевірки складено акт від 25.11.2011 року № 114/23-19323361 (далі - акт перевірки), у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- пунктів 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого перевіркою встановлено завищення задекларованих МП «Руно»показників по безтоварних операціях за травень 2011 року на суму 103 168, 00 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у Мостиському районі Львівської області винесено податкове повідомлення-рішення №0000732321 від 19.12.2011 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 103 169, 00 грн., в т.ч. основний платіж -103 168, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції -1, 00 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач подав первинну скаргу у Державну податкову адміністрацію у Львівській області за вих.№128 від 28.12.2011 року. Рішенням Державної податкової адміністрації у Львівській області від 24.01.2012 року №1999/10/25-005/120 податкове повідомлення-рішення від 19.12.2011 року №0000732321 залишено без змін.

Не погоджуючись із результатами розгляду первинної скарги та прийнятим повідомленням-рішенням МП «Руно»подало повторну скаргу у Державну податкову службу України за вих.№25 від 03.02.2012 року. Рішенням Державної податкової служби України від 22.02.2012 року №3137/6/10-2115 податкове повідомлення-рішення ДПІ у Мостиському районі Львівської області №0000732321 від 19.12.2011 року та рішення Державної податкової адміністрації у Львівській області, прийняте за розглядом первинної скарги залишено без змін, а скаргу позивача -без задоволення.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту за травень 2011 року податку на додану вартість з вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей у ПП «Дніпрокомпалект» на загальну суму 619 005, 00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 103 167, 50 грн., у зв'язку з нікчемністю правочину між МП «Руно»та ПП «Дніпрокомпалект» .

Розглядаючи правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з такого.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2. цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, вказана норма Податкового кодексу України пов'язує настання права на податковий кредит з призначенням придбаних або виготовлених матеріальних та нематеріальних активів (послуг) - для використання таких у господарській діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено заборону віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно підпункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов'язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим же підпунктом.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 Податкового кодексу України). Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Слід додати, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 Податкового кодексу України).

Згідно підпункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З метою підтвердження чи спростування права платника на податковий кредит слід дослідити чи відбувались господарські операції в дійсності, чи лише їх сутність була відображена платником у податковій звітності з метою отримання права на податковий кредит (на податкову вигоду).

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим.

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатись зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення платником податків господарської операції за наявності у них всіх обов'язкових реквізитів передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судом встановлено, що 05.01.2011 року МП «Руно»було укладено з ПП «Дніпрокомпалект» договір купівлі-продажу № 050109 щодо поставки нафтопродуктів (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.4. цього Договору, асортимент, ціна та кількість товару визначається сторонами або їх представником на кожну окрему партію рахунками-фактурами або витратними накладними. Якість товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам ДСТу (п.1.5). Розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється на протязі 1-го банківського дня з дня відвантаження товару (за дату отримання товару приймається дата поставлена в видатковій накладній), або по попередній оплаті на вимогу Продавця, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця (п.3.1).

На підтвердження відповідності товару, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, позивачем подано сертифікат відповідності, який підтверджує якість поставленої продукції відповідно до вимог до ст.13 Закону України «Про підтвердження відповідності»від 17.05.2001 року № 2406-ІІІ та копію паспорта №521 на бензин, згідно якого вказаний товар відповідає вимогам стандарту ДСТУ 4063-02991

На виконання умов договору МП «Руно»отримало від ПП «Дніпрокомплект»товар (бензин А80) в кількості 38900 л на суму 312 330, 00 грн., що підтверджується накладною №100501 від 10.05.2011 року. По даній операції ПП «Дніпрокомплект»виписано податкову накладну №19 від 10.05.2011 року на суму 312 330, 00 грн. (в т.ч. ПДВ -52 055, 00 грн.) та надано для оплати рахунок №100501 від 10.05.2011 року.

На виконання умов договору МП «Руно»отримало від ПП «Дніпрокомплект»товар (бензин А76) в кількості 35250 л на суму 306 675, 00 грн., що підтверджується накладною №310502 від 31.05.2011 року. По даній операції ПП «Дніпрокомплект»виписано податкову накладну №101 від 31.05.2011 року на суму 306 675, 00 грн. (в т.ч. ПДВ -51 112, 50 грн.) та надано для оплати рахунок №310502 від 31.05.2011 року.

Позивач повністю розрахувався з продавцем за придбаний товар, що відображено в картці рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»за травень 2011 року по ПП «Дніпрокомплект».

Як вбачається з акту перевірки від 25.11.2011 року № 114/23-19323361, сума податку на додану вартість згідно податкових накладних та видаткових накладних, включено МП «Руно»до податкового кредиту відповідного періоду та відображено у реєстрах отриманих та виданих пододаткових накладних та даних декларацій ПДВ за тарвень 2011 року. Розрахунки між підприємствами проводилися у безготівковій формі. Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку №631, станом на 31.05.2011 року, сальдо розрахунків ПП «Дніпрокомплект»із МП «Руно»- 0 грн.

Наведені вище договори, первинні документи, які досліджувались ДПІ під час перевірки, залучені судом до матеріалів справи. Їх зміст, як вбачається з Акту перевірки та позовної заяви, сторонами визнається та не заперечується.

На підтвердження факту доставки придбаних нафтопродуктів постачальником ПП «Дніпрокомплект»та фактичного їх отримання МП «Руно» позивачем подано товарно-транспортні накладні №100501 від 10.05.2011 року та №310502 від 31.05.2011 року.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначила, що у товарно-транспортних накладних у рядку «Прийняв водій-експедитор»водій-експедитор не вказує своє прізвище, ініціали на ТТН, а також у рядку «Вантаж одержав» уповноважений представник від МП «Руно»також не вказує своє прізвище, ініціали на ТТН, чим порушено п.3.5.2 Наказу Мінстату/Мінтрансу від 07.08.1996 року №228/253 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи».

Відповідно до вимог п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року, при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

У зв'язку з тим, що передача паливно-мастильних матеріалів за договором купівлі-продажу № 050109 здійснювалася систематично, як вбачається з наданих суду податкових і видаткових накладних, за узгодженими сторонами параметрами (кількість, асортимент тощо), МП «Руно»повідомлялося ПП «Дніпрокомплект»про відповідальних осіб, які уповноважені приймати товарно-матеріальні цінності та завіряти своїм підписом супровідні документи, що підтверджується поданим суду листом вих.№1 від 06.01.2011 року.

Відтак, подані позивачем товарно-транспортні накладні, були підписані обумовленими сторонами уповноваженими представниками, підписи яких скріплені печатками підприємств.

Крім того, як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, та володів свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

З врахуванням того, що МП «Руно»надано первинні документи, що стосуються господарських операцій між ним та ПП «Дніпрокомплект», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину з придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку - висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТзОВ ПП «Дніпрокомплект»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків є непідтвердженими та спростованими поданими позивачем документами, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та виникло право на формування податкового кредиту.

Також з матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для нарахування відповідачем податку на додану вартість у розмірі 103 169, 00 грн. є висновки ДПІ про нікчемність правочинів контрагента позивача ПП «Дніпрокомплект».

Відповідач зазначає, що ПП «Дніпрокомплект»підпадає під критерії відбору суб'єктів господарювання, що мають ризик здійснення нереальних (удаваних) операцій з наданням послуг із безпідставною формування податкового кредиту третім особам.

За результатами опрацювання додатку 5 до Декларації з ПДВ за перевіряємий період та проведеного аналізу розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, виявлених за результатами автоматизованого співставлення даних податкової звітності з податку на додану вартість на рівні ДПА України, встановлено наявність у ПП «Дніпрокомплект»основних підприємств- постачальників з ознаками фіктивності, а саме: відсутність за юридичною та фактичною адресами, ліквідаційна процедура свідчить про те, що дане підприємство безпідставно формує податковий кредит та валові витрати іншим суб'єктам господарювання з метою мінімізації податкових зобов'язань та ухилення від оподаткування.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Дніпрокомплект», суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Згідно висновків Постанови Верховного Суду України від 31.01.2011 року, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

А, оскільки, відповідач при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 Цивільного кодексу України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Крім того, суд зазначає, що виникнення у платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту та відображення його у податковій звітності не ставиться у залежність від дотримання податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Порушення, допущенні одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому несплата контрагентами до бюджету податків чи наявність інших їхніх порушень не може впливати на результати діяльності товариства.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При вирішенні даної справи судом враховано аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду України від 26.09.2006 року, від 21.11.2006 року, від 09.09.2008 року № 21-500во08, від 01.06.2010 року № 21-573во10 та від 31.01.2010 року.

Суд критично ставиться до посилання відповідача у підтвердження зроблених у акті висновків на лист начальника ВПМ ДПІ у Городоцькому р-ні про порушення кримінальної справи № 120-0195 відносно директора МП «Руно»ОСОБА_3, оскільки згідно постанови Сихівського районного суду м.Львова від 02.04.2012 року постанова про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину передбаченого ч.3 ст. 212 КК України -скасована.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В супереч зазначеного відповідач не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення та правомірності його тверджень про нікчемність та безтоварність названих операцій.

З урахуванням положень чинного законодавства України та обставин справи, врахувавши всі встановлені обставини, суд дійшов висновку що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати (судовий збір) відшкодовуються йому за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби від 19.12.2011 року №0000732321.

3. Зобов'язати Головне управління Державного казначейства у Львівській області стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунку Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби в користь Малого підприємства «Руно»1032 (одна тисяча тридцять дві) грн. 00 коп. судових витрат.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 15 червня 2012 року

Суддя /підпис/ Костецький Н.В.

З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили.

Суддя Костецький Н.В.