Постанова № 24968986, 18.06.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2012 р. Справа № 5023/963/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Здоровко Л.М. , суддя Лакіза В.В.

при секретарі Козікові І.В.

за участю прокурора -Кріцина Н.Г., посвідчення № 134 від 11 липня 2011 року,

за участю представників сторін:

першого позивача -не з'явився,

другого позивача -ОСОБА_1, за довіреністю № 16 від 27 лютого 2012 року,

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю № 32 від 09 лютого 2012 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (вх. № 1789 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 07 травня 2012 року у справі № 5023/963/12

за позовом прокурора Комінтернівського району м. Харкова в інтересах держави в особі:

1. Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків

2. Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків

до Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Куп'янської міжрайонної виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м. Куп'янськ Харківської області

про стягнення 6645,81 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 07 травня 2012р. у справі № 5023/963/12 (суддя Савченко А.А.) позов задоволено. Стягнуто з Харківського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" 5893,14 грн. основного боргу, 181,49 грн. інфляційних витрат, 145,68 грн. 3% річних та 425,50грн. пені. Стягнуто з Харківського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь Державного бюджету України 1609,50грн. судового збору.

Відповідач - Харківське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні, обставинам справи, на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 07 травня 2012р. у справі № 5023/963/12 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Як на підставу своїх доводів посилається на те, що ХОКП "Дирекція розвитку інфраструктури території" самовільно в односторонньому порядку перевищило передбачені обсяги надання теплової енергії та безпідставно вимагає оплатити надмірну надану послугу, яка не замовлялась відповідачем та не передбачена договором. Крім того, вважає таким, що не відповідає вимогам законодавства необхідність захисту прокурором інтересів держави в особі Харківської обласної державної адміністрації.

Прокурор та позивачі відзиви на апеляційну скаргу не надали. Відповідно до частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, заслухавши прокурора, представників другого позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь Харківського обласного КП "Дирекція розвитку інфраструктури території" 6645,81грн. заборгованості, в тому числі: 5893,14грн. основного боргу, 181,49грн. інфляційних, 425,50грн. пені та 145,68грн. 3% річних. Свої вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про постачання теплової енергії № 131 від 01.01.2006р., внаслідок чого виникла заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Як убачається з матеріалів справи, 01 січня 2006р. між Харківським обласним відділенням соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Куп'янської міжрайонної виконавчої дирекції Харківського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності (споживач) та ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури території»(енергопостачальна організація) був укладений договір про постачання теплової енергії № 131 (т. 1 а.с.38-41).

Відповідно до умов договору позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до пункту 2.1 договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно додатка 1а,16,1в до цього договору у вигляді гарячої води або водяної пари на такі потреби: опалення та вентиляцію; гаряче водопостачання; технологічні потреби.

03 лютого 2011 року між тими ж сторонами була укладена додаткова угода № 131-3/11 до договору на постачання теплової енергії № 131 від 01 січня 2006 року, якою змінено додаток 1а до договору, а саме: обсяги постачання теплової енергії споживачу. Угода набирає чинності з моменту укладання та діє до 31 грудня 2011 року (т. 1 а.с. 44).

Згідно пункту 5.1 договору облік споживання теплової енергії проводиться при наявності договору по:

- приладах обліку - з моменту оформлення акту про введення в експлуатацію та на підставі двостороннього акту про кількість використаної теплової енергії;

- розрахунковим способом -з моменту подачі теплової енергії.

Відповідно до пункту 5.3 договору споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації документи про фактичне споживання теплової енергії, в терміни передбачені в додатку 1а до договору.

Відповідно до п. 6.3. договору відповідач зобов'язався за 15 днів до початку розрахункового періоду сплачувати попередню оплату вартості зазначеної в договорі кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Розрахунковим періодом, відповідно до п.6.2. договору, є календарний місяць.

У відповідності до п.6.3.1 остаточні розрахунки за теплову енергію, що спожита протягом розрахункового періоду, здійснюються до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим згідно платіжного доручення, отриманого від позивача.

Додатком № 1а до договору та додатковою угодою від 03 лютого 2011р. сторонами були визначені обсяги постачання теплової енергії з розподілом по кварталах та визначена орієнтована вартість теплової енергії, що постачається відповідачу за поточний рік.

В пункті 6.4 договору сторони передбачили, якщо споживач розраховується по показникам приладів обліку при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення додатково оплачується не пізніше 28-го числа поточного місяця.

Другий позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору здійснив відпуск теплової енергії відповідачу та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії, що підтверджується матеріалами справи. Факт включення опалення та його відключення у приміщення відповідача підтверджується актами про включення та про відключення опалення, які є підписаними представниками сторін. Але відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов'язання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість отриманої теплової енергії, внаслідок чого за період з лютого 2011 року по березень 2011 року включно утворилась заборгованість в сумі 5893,14 грн., яка до цього часу не погашена.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, викладеними в рішенні, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Платіжні доручення надані відповідачем до матеріалів справи не є належними доказами повної оплати за спірний період, оскільки в графі «призначення платежу»не зазначено про те, що оплата здійснена за лютий та березень 2011р. Доказів на підтвердження зміни призначення платежу у встановленому законом порядку, відповідач до суду не надав.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, зазначені обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства дають суду правові підстави дійти висновку про те, що другий позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі

Але відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання, відмовився від виконання обов'язків, покладених на нього умовами договору в частині своєчасної та належної оплати, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором на момент звернення позивача з позовом основна заборгованість відповідача за постачання теплової енергії перед другим позивачем становила 5893,14 грн.

Дана сума заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи документами, тому колегія суддів вважає що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі -5893,14 грн. правомірна та підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача щодо самовільного перевищення другим позивачем передбачених обсягів надання теплової енергії та безпідставної вимоги оплатити надмірно надану послугу, яка не замовлялась відповідачем та не передбачена договором, суд вважає безпідставними, виходячи з того, що укладеним договором сторони передбачили можливість перевищення фактичного використання теплової енергії та встановили обов'язок відповідача по її оплаті у певний термін.

Оскільки, сторонами ані в договорі, ані у додатковій угоді не конкретизовано межу перевищення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку по оплаті теплової енергії, яка отримана понад орієнтовані обсяги, визначені умовами договору.

В розумінні ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, позовна вимога щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у сумі 181,49 грн. та 3% річних у сумі 145,68 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання правомірно визнані місцевим господарським судом такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України врегульовано, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 7.2.2 договору № 131 передбачено, що у разі несвоєчасного виконання розрахунків за спожиту теплову енергію, споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочений день.

На підставі даного пункту договору позивачем зроблений обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

За таких обставин, суд вважає вимогу позивача про стягнення 425,50 грн. пені обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Посилання відповідача на те, що прокурор вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки не мав права звертатися до суду з позовом, в якому жодна зі сторін не є ані органом державної влади, ані органом місцевого самоврядування необґрунтоване, виходячи з наступного.

За приписами статей 2, 20 Господарського процесуального кодексу України, статей 20, 361 Закону України "Про прокуратуру" позов може бути подано прокурором як за ініціативою відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади щодо здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, так і за відсутності такої ініціативи з боку відповідного органу, - тобто безпосередньо прокурором. При цьому прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (постанова Верховного Суду України від 03.02.2009 № 11/6618).

Прокурором в позовній заяві та додаткових поясненнях визначено орган, в інтересах якого заявлено позов, а саме Харківську обласну державну адміністрацію та обґрунтовано необхідність захисту її інтересів, а саме ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури території»у відповідності до пункту 2.3 Статуту за організаційно-правовою формою є комунальним унітарним підприємством і належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області.

Несплата споживачами за отриману теплову енергію спричиняє загрозливу ситуацію з енергозбереженням галузей національної економіки та населення, тому суд вважає предмет даного спору зачіпає інтереси держави, а заперечення відповідача стосовно того, що прокурор вийшов за межі наданих йому повноважень безпідставними та необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 07 травня 2012 року у справі № 5023/963/12 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 07 травня 2012 року у справі № 5023/963/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повна постанова складена 25 червня 2012 року

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Здоровко Л.М.

Суддя Лакіза В.В.