Постанова № 24968977, 14.06.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2012 р. Справа № 18/85/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. ВМК №187390 від 15.11.2009 року

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1294 П/1-18) на рішення господарського суду Полтавської області від 21.03.2012 року у справі № 18/85/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с. Горбанівка Полтавського району Полтавської області,

про зобов"язання прийняти нежитлове приміщення за договором оренди нерухомого майна,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач -Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"- звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, відповідача, з позовом про зобов'язання відповідача прийняти від позивача нежитлове приміщення, розташоване у будівлі по АДРЕСА_1 загальною площею 362,5 кв. м -згідно з умовами договору оренди нерухомого майна № 10/21/290, укладеного між відповідачем та позивачем 29.05.2009 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.03.2012 року у справі № 18/85/12 (суддя Іваницький О.Т.) у задоволенні позову відмовлено повністю за недоведеністю та безпідставністю.

Позивач з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погоджується, вважає його незаконним і необгрунтованим, прийнятим з грубим порушенням норм матеріального права і неправильним застосуванням норм процесуального права. Подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу. Просить скасувати оскаржуване ним рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким у повному обсязі задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що зі змісту пункту 4.4.4 договору оренди вбачається, що сторони договору домовились про порядок одностороннього розірвання договору оренди за ініціативою позивача, яким передбачено, що у випадку письмового попередження позивачем відповідача про дострокове розірвання договору, договірні зобов'язання припиняються через три місяці після дати відповідного попередження.

При цьому, для розірвання цього договору в односторонньому порядку достатньо лише настання такого юридичного факту, як направлення орендарем орендодавцю відповідного письмового повідомлення без будь-якого погодження такого розірвання з відповідачем.

А тому, на думку позивача, у зв"язку із направленням ним на адресу відповідача письмового попередження листом № С17-102-1/7-2-5807 від 20.07.2011 р. про розірванням 20.10.2011 р. договору оренди, строк вказаного договору закінчився 20.10.2011 року внаслідок його розірвання в порядку, передбаченому пунктом 4.4.4 цього договору.

Також вказує на те, що чинним законодавством України взагалі не передбачено право наймодавця після припинення дії договору найму відмовлятися від прийняття у своє володіння предмету договору, якщо його не влаштовує стан повернутого приміщення. При цьому, наймодавець не позбавлений права звернутися з позовом про відшкодування шкоди в разі наявності претензії щодо стану повернутого йому майна.

До того ж, як вказує позивач, безпідставна відмова ФОП ОСОБА_3 від прийняття нежитлового приміщення та підписання відповідного акту приймання-передачі свідчить про його небажання визнавати факт настання скасувальної обставини - розірвання договору оренди у порядку, передбаченому пунктом 4.4.4 договору та про вчинення дій, що перешкоджають повному припиненню зобов'язання за договором оренди, у зв"язку з чим, на думку позивача, необхідно застосовувати положення частини 2 статті 212 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у випадку, якщо настанню скасувальної обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як примусове виконання обов'язку в натурі. А тому, позовна вимога про зобов"язання відповідача прийняти від позивача як орендаря у своє володіння нежитлове приміщення, є присудженням обов"язку в натурі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 30.05.2012 року на 11:00 год.

У судовому засіданні 30.05.2012 року представники сторін заявили письмові клопотання про продовження строку розгляду справи на п"ятнадцять днів та відкладення розгляду справи у зв"язку із необхідністю надання додаткових доказів та пояснень по справі.

Розглянувши зазначене клопотання, враховуючи передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України права сторін брати участь в судовому засіданні, давати усні та письмові пояснення, подавати докази та брати участь в їх дослідженні та інші права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення цього клопотання, продовження, у зв"язку з цим, строку розгляду спору не більше як на п"ятнадцять днів та відкладення розгляду справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 року розгляд справи було відкладено на 13.06.2012 року на 10:30 год. у зв"язку із задоволенням клопотання представників сторін про продовження строку розгляду справи на п"ятнадцять днів та відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів та пояснень по справі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні 30.05.2012 року проти її доводів заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він направлений на захист не права, а обов"язку, а також на примушення до здійснення відповідачем свого права, а не виконання обов"язку, та не підпадає під примусове виконання обов'язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, оскільки виключає можливість присудження, що, в свою чергу, не може бути підставою для задоволення заявлених позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 13.06.2012 року не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6115826221201 про вручення відповідачу копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні та підпис представника відповідача у листі про оголошення сторонам в судовому засіданні 30.05.2012 року про відкладення розгляду справи на 13.06.2012 року на 10:30 год.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 29.05.2009 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, орендодавцем, та Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", орендарем, було укладенно договір оренди нерухомого майна № 10/21/290 (далі договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування нежитлове приміщення (об'єкт оренди), розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 362,5 кв. м.

Згідно з пунктом 2.1. договору оренди передача об'єкта оренди у користування, а також повернення об'єкта орендодавцю здійснюється за відповідними актами приймання-передачі, які підписуються повноважними представниками обох сторін.

01.06.2009 року на виконання договору оренди сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі об"єкту оренди, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлові приміщення, які розташовані у будівлі за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 362,5 кв. м. Вказаний акт приймання-передачі є додатком № 1 до договору оренди.

Відповідно до пункту 9.1. договору оренди сторони встановити строк дії договору до 30 квітня 2012 року.

Згідно з пунктом 4.4.4 договору оренди орендар має право в односторонньому порядку розірвати договір оренди, письмово попередивши про це орендодавця за три місяці до дати розірвання договору оренди.

Користуючись своїм правом на розірвання договору в односторонньому порядку 20.07.2011 р. ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надіслав на адресу ФОП ОСОБА_3 лист № С17-102-1/7-2-5807, в якому повідомлялося про дострокове розірвання договору оренди нерухомого майна № 10/21/290 від 29.05.2009 р. з 20жовтня 2011 року.

Попередження про розірвання договору було отримано орендодавцем (ФОП ОСОБА_3.) 23.07.2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обгрунтування позову посилається на те, що у зв"язку із направленням позивачем на адресу відповідача письмового попередження листом № С17-102-1/7-2-5807 від 20.07.2011 р. про розірвання 20.10.2011 р. договору оренди, строк вказаного договору закінчився 20.10.2011 року внаслідок його розірвання в порядку, передбаченому пунктом 4.4.4 цього договору.

Однак, як зазначає позивач, ФОП ОСОБА_3 безпідставно відмовляється від прийняття нежитлового приміщення та підписання відповідного акту приймання-передачі в порядку пункту 2.1 договору оренди та частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України, посилаючись на незадовільний стан приміщення, тоді як, на думку позивача, орендоване приміщення передавалося в оренду у зношеному стані і на даний час знаходиться в такому ж стані лише з урахуванням нормального зносу.

При цьому, як зазначає позивач, обов"язок щодо проведення капітального ремонту покладено на орендодавця, а орендар здійснює лише поточний ремонт.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позову, посилався на положення статей 11, 509, 510, 525, 526, 527, 599, 611, частини 1 статті 626, статей 627, 759, частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України.

При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що предмет позову у вигляді спонукання відповідача до прийняття майна з орендного користування та підписання акта приймання-передачі: по-перше, є зверненням за захистом не права, а обов'язку; по-друге, є примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов'язком; по-третє, носить декларативний характер, оскільки в разі винесення рішення про таке, останнє не буде виконане шляхом державно-примусової діяльності, яка не може відбутись шляхом зобов'язання особи виконати такі дії, які неможливо зобов"язати виконати в натурі, в даному випадку по зобов'язанню підписати акт приймання-передачі, що фактично належить до площині її особистого волевиявлення.

Також, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов'язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, оскільки виключає можливість присудження, що, в свою чергу, не може бути підставою для задоволення заявлених позовних вимог.

Окрім цього, господарський суд першої інстанції вказував на те, що, на його думку, позивач не навів суду підстав та не надав доказів для зобов"язання відповідача виконати обов"язок в натурі, оскільки договір оренди нерухомого майна № 10/21/290 від 29 травня 2009 року сторонами відповідно до пунктів 9.1-9.2 ; 11.5- 11.7 договору в установленому порядку не розірвано.

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими висновками, зважаючи на таке.

Частиною першою статті 545 Цивільного кодексу України встановлено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або у повному обсязі.

Згідно з пунктом 2.1. договору оренди передача об'єкта оренди у користування, а також повернення об'єкта орендодавцю здійснюється за відповідними актами приймання-передачі, які підписуються повноважними представниками обох сторін.

Згідно з вимогами частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту в цивільних відносинах договір найму припиняється.

Таким чином, наймач на підтвердження виконання зобов'язання за договором найму вправі в судовому порядку вимагати прийняття від неї майна, яке було предметом договору, та отримання документа (акта) про таке прийняття як підтвердження виконання нею зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що спір між АТ «Райффайзен Банк Аваль»і ФОП ОСОБА_3 виник з приводу вимоги до відповідача прийняти у позивача нежитлового приміщення, яке було предметом договору оренди, шляхом складання та підписання акту приймання-передачі відповідно до пункту 2.1 договору оренди та частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України.

Пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як примусове виконання обов'язку в натурі. А тому, позовна вимога про зобов"язання відповідача прийняти від позивача як орендаря у своє володіння нежитлове приміщення, є присудженням обов"язку в натурі.

Вказана правова позиція узгоджується із позицією, викладеною і постанові Верховного Суду України від 20.03.2012 .

При цьому, вказана постанова була прийнята за наслідками перегледу постанови Вищого господарськгго суду України від 16.11.2011 року у справі №1/5005/5719/2011 з мотивів неоднакового застосування ним одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах (у справі №1/5005/5719/2011 та справі № 09-07/1478-16/39д/10-15/294/10).

Відповідно до вимог статті 188 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Отже, господарський суд першої інстанції зробив висновок про невідповідність вимогам закону обраного позивачем у даній справі способу захисту цивільних прав, який суперечить вимогам чинного законодавства України та вимогам обов"язкового до виконання для всіх судів України рішення Верховного Суду України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зі змісту пункту 4.4.4 договору оренди вбачається, що сторони договору домовились про порядок одностороннього розірвання договору оренди за ініціативою позивача, яким передбачено, що у випадку письмового попередження позивачем відповідача про дострокове розірвання договору, договірні зобов'язання припиняються через три місяці після дати відповідного попередження.

При цьому, для розірвання цього договору в односторонньому порядку достатньо лише настання такого юридичного факту, як направлення орендарем орендодавцю відповідного письмового повідомлення без будь-якого погодження такого розірвання з відповідачем.

Згідно з вимогами частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що моментом припинення дії договору оренди є закінчення строку такого договору оренди, на який його укладено. Тобто, норми Господарського кодексу України не пов'язують припинення дії договору оренди з моментом підписання сторонами договору акту про повернення орендарем предмета договору оренди.

А тому, оскільки договір оренди розірвано 20.10.2011 року, то з урахуванням вимог статті 291 Господарського кодексу України строк дії цього договору припинився з цієї дати, незалежно від тієї обставини, підписаний чи не підписаний сторонами договору акт приймання - передачі нежитлового приміщення.

Як вже зазначалося вище, згідно з пунктом 2.1. договору оренди передача об'єкта оренди у користування, а також повернення об'єкта орендодавцю здійснюється за відповідними актами приймання-передачі, які підписуються повноважними представниками обох сторін.

Також відповідно до частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту в цивільних відносинах договір найму припиняється.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством України не передбачено право наймодавця після припинення дії договору найму відмовлятися від прийняття у своє володіння предмету договору та від підписання акту приймання-передачі, якщо його не влаштовує стан повернутого приміщення. У такому разі наймодавець не позбавлений права звернутися з позовом про відшкодування шкоди в разі наявності претензії щодо стану повернутого йому майна.

Вказане узгоджується із правовою позицією, яка викладена у постанові Вищого господарського суду України від 09.06.2011 року у справі №09-07/1478-16/39д/10-15/294/10.

Крім того, відмовляючись прийняти нежитлове приміщення, яке було предметом договору оренди, ФОП ОСОБА_3, всупереч вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, порушує право позивача як сторони договору на вільне волевиявлення у договірних відносинах з відповідачем.

При цьому, неправомірні дії ФОП ОСОБА_3 полягають у порушенні передбаченого договором оренди права позивача на дострокове розірвання цього договору шляхом створення перешкод для повного припинення відносин за договором оренди, що виразилося у безпідставній відмові прийняти назад у своє володіння об"єкт оренди.

А тому, на думку колегії суддів, є безпідставним висновок місцевого господарськгго суду щодо недоведеності позивачем факту порушення його права та щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким позов слід задовольнити.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 21.03.2012 року у справі № 18/85/12 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Зобов"язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, юридична адреса : АДРЕСА_2, п/р НОМЕР_2, СКР НОМЕР_3 в ПОД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 331605) прийняти від Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (ідентифікаційний код 14305909, юридична адреса: м. Полтава, Октябрьський район, вул. Монастирька, буд. №5А, р/р 3510 в ПОД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 331605, свідоцтво 35483221, ІПН 143059026655) нежитлове приміщення, розташоване у будівлі за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 362,5 кв. м., за договором оренди нерухомого майна № 10/21/290 від 29.05.2009 року, шляхом підписання акту приймання-передачі.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, юридична адреса : АДРЕСА_2, п/р НОМЕР_2, СКР НОМЕР_3 в ПОД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 331605) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (ідентифікаційний код 14305909, юридична адреса: м. Полтава, Октябрьський район, вул. Монастирька, буд. №5А, р/р 3510 в ПОД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 331605, свідоцтво 35483221, ІПН 143059026655) 1609,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя (підпис) Сіверін В. І.

Суддя (підпис) Терещенко О.І.

Суддя (підпис) Тихий П.В.

Повний текст постанови складено 18.06.2012 року.

Згідно з оригіналом

секретар судового засідання Новікова Ю.В.

20.06.2012