Ухвала суду № 24966335, 29.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2012 р.Справа № 2а-14544/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012р. по справі № 2а-14544/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю INTON»

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ », звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 07.07.11 р. № 0000672303 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ за грудень 2010 р. на 31946,0 грн. та № 0000662303 про збільшення суми грошового зобов'язання по ПДВ на 10845,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 2711,25 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.12 р. по справі № 2а-14544/11/2070 позов задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.12 р. по справі № 2а-14544/11/2070 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 1069/23-03-05/32440036 від 23.05.11 р. документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства позивача з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань щодо операцій по взаємовідносинам з ПП ТД «Софі плюс»за грудень 2010 р., в якому зафіксовані факти порушення вимог п. 7.2.3, п. 7.2.6, п. 7.2.1, п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, «Порядку заповнення податкових накладних», затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р., пов'язаних з безпідставним включенням до податкового кредиту суми ПДВ з придбанням сільськогосподарської продукції (жмиху соняшника) у ПП ТД «Софі плюс»у грудні 2010 р. в сумі 42791,0 грн., у зв'язку з тим, що ТОВ «SINTON»не підтвердив факт отримання робіт, послуг від контрагента, і їх використання у власній господарської діяльності.

Дані висновки обумовлені тим, що за інформацією, яка була отримана відповідачем від Красноградської МДПІ Харківської області, не були підтверджені поставки товарів (послуг) підприємства покупцям, що свідчить про здійснення всіх правочинів без мети настання реальних наслідків, що в свою чергу є підставою для висновків про нікчемність правочинів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дослідив укладений позивачем з ПП ТД «Софі плюс»договір купівлі-продажу № 15/12-ПП від 15.12.10 р., предметом якого є поставка макухи соняшникової в кількості 500 метричних тон +/- 10% за ціною 1800,0 грн. за тону, в т.ч. ПДВ. Загальна вартість поставки складає 900000,0 грн., в т.ч. ПДВ (п. 3.2 договору). Відповідно п. 4.1 договору товар передається покупцю завантаженим у залізничний вагон за адресою: смт. Кегичівка, Харківська область, станція Кегичівка.

Також в матеріалах справи наявні податкові накладні № 12 від 22.12.10 р. на суму 484452,0 грн., в т.ч. ПДВ -80742,0 грн.; № 15 від 27.12.10 р. на суму 383112,0 грн., в т.ч. ПДВ -63852,0 грн. Розрахунок за отриманий товар був проведений у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП «ТБ СОФІ ПЛЮС», що підтверджується копіями платіжних доручень № 1295 від 23.12.10 р., № 1311 від 27.12.10 р.

Наявність перелічених документів на час проведення перевірки відповідач не заперечує.

Також судом першої інстанції було з'ясовано, що придбаний товар позивач реалізував за Контрактом № 01-12-10 від 01.12.10 р. нерезиденту Hill»ltd., що також відповідачем ні під час проведення перевірки, ні в подальшому не заперечувалося. При поставці товару були оформлені ВМД № 807070006/2010/433644 від 23.12.10 р. та № 807070006/2010/434010 від 28.12.10 р.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції процитував зміст п. 7.4.1, п. 7.5, п. 7.4.5, п. 7.2.6, п. 7.3.1, п. 7.7.1 та п. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», ч. 2 ст. 215, п. 3 ст. 215, ст. 204 ЦК України і вказав на те, що обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті ЦК України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами, є нікчемними. При цьому суд першої інстанції вказав на те, що відповідачем не надано доказів, що договір, який був укладений між позивачем та його контрагентом, визнаний судом недійсними, а тому відповідно ст. 204 ЦК України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 24.11.08 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Колегія суддів, погоджуючись із загальним висновком суду першої інстанції, вважає доцільним також відмітити, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, а тому повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.12 р. по справі № 2а-14544/11/2070 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства і враховує фактичні обставини даної справи, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне допустити заміну відповідача у справі його правонаступником з огляду на наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 981 від 21.09.11 р. «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізувавши шляхом злиття, перетворення і приєднання державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі, державні податкові інспекції у районах, містах, районах у містах, спеціалізовані державні податкові інспекції, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції.

Згідно з ч. 1 ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне допустити заміну відповідача - Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Харкова на її правонаступника - Західну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Допустити заміну відповідача - Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Харкова на її правонаступника - Західну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012р. по справі № 2а-14544/11/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012р. по справі № 2а-14544/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю »до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Ю.М. Філатов

Судді (підпис) Н.С. Водолажська

(підпис) Л.В. Тацій