Постанова № 24964083, 19.03.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Вступна та резолютивна частини

19.03.2012 р. Справа № 2а-6586/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Устинова І.А. за участю секретаря судового засідання Дворник Г.Г. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург",

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Миколаєві,

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000343600 від 06.04.2011р., №0000723600 від 17.06.2011р., Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві №0000343600 від 06.04.2011 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві №0000723600 від 17.06.2011 року.

Відшкодувати з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3 гривень 40 копійок.

Відповідно до п.1 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя І. А. Устинов

Миколаївський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2012 року Справа № 2а-6586/11/1470

м. Миколаїв

12:47

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Устинова І.А. за участю секретаря судового засідання Дворник Г.Г. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Металург»,

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Миколаєві,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000343600 від 06.04.2011 року, №0000723600 від 17.06.2011 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Металург»пред'явлено адміністративний позов до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві з вимогою визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000343600 від 06.04.2011р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 376466,57 грн та повідомлення-рішення № 0000723600 від 17.06.2011р. про збільшення зобов'язання на суму штрафних санкцій у сумі 94116,65 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Металург»(позивач) зареєстроване 02.09.2003 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради. Основними видами діяльності позивача є ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування для металургії; лиття чавуну, лиття сталі; ремонт та технічне обслуговування електродвигунів, генераторів та трансформаторів тощо.

25.03.2011р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (відповідачем) було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення ПДВ при проведені взаєморозрахунків з ТОВ «Будівельне управління №77» за період з 01.07.08р. по 30.09.08р. та ТОВ «Гідротех»за період з 01.12.10р. по 31.12.10р., за результатами якої складено відповідний акт №330/36/32654880.

У висновках акту зазначається, що позивачем допущено порушення п.п.3.1.1 п 3.1 ст.3, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що діяв протягом періоду, за який проводилась перевірка, в результаті чого позивачем занижено ПДВ за липень -вересень 2008 р. та грудень 2010 р. на загальну суму 376466,57 грн.

Висновок акту про заниження податкових зобов'язань з ПДВ ґрунтується на тому, що позивачем завищено суму податкового кредиту за липень -вересень 2008 р. та грудень 2010 р. на загальну суму 376466,57 грн. В свою чергу, висновок про завищення податкового кредиту у вказаній сумі обумовлений тим, що, укладені позивачем з ТОВ «Будівельне управління №77»та ТОВ «Гідротех»договори (правочини), за результатами виконання яких було сформовано податковий кредит у вищевказаній сумі, є нікчемними на підставі ст.ст.203, 215, 216, 228, 655, 656, 662 ЦК України.

На підставі зазначеного акту, відповідачем 06.04.2011р. було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000343600, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ на суму основного платежу 376466,57 грн.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивачем подано скаргу до ДПА у Миколаївській області, вих.№101-05-04/85 від 13.04.2011р.

10.06.2011р. ДПА у Миколаївській області винесено рішення про результати розгляду скарги, вих.№1583/10/25-014, яким скаргу позивача залишено без задоволення, податкове повідомлення-рішення №0000343600 від 06.04.2011р. -без змін, та збільшено грошове зобов'язання позивача на суму штрафних (фінансових) санкцій - 94116,65 грн.

17.06.2011р. відповідачем прийнято додаткове податкове повідомлення-рішення №0000723600 про збільшення грошового зобов'язання на суму штрафних (фінансових) санкцій у сумі 94116,65 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ДПА у Миколаївській області, позивачем 24.06.11р. подано повторну скаргу до ДПА України, вих.№101-01/125, про скасування податкових повідомлень-рішень №0000343600 від 06.04.2011р. та №0000723600 від 17.06.2011р.

29.08.2011р. позивачем отримано рішення ДПА України про залишення без змін податкових повідомлень-рішень №0000343600 від 06.04.2011р. та №0000723600 від 17.06.2011р., а скаргу -без задоволення.

Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податків з поставки товарів та послуг.

Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, відповідач у даному випадку первинно мав встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових та машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платників податків.

Надані позивачем до перевірки первинні документи відповідачем не враховані та не проаналізовані.

В той же час, позивач надав суду відповідні первинні документи, що підтверджують вчинення цивільно-правових угод і здійснення господарських операцій позивача з контрагентами за податкові періоди, охоплені перевіркою: договори генерального підряду та постачання товарів, довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3), специфікації, видаткові та прибуткові накладні, накладні на внутрішнє переміщення ТМЦ, акти списання ТМЦ, акти на витрати матеріалів, реєстри по переміщенню та списанню ТМЦ, дозволи на ввезення ТМЦ тощо.

Таким чином, висновки Акту не підтверджені документально та належною доказовою базою. Висновки акту базуються на припущеннях та відсутності інформації щодо діяльності контрагентів позивача по третьому-п'ятому ланцюгу постачання.

Наведені в акті перевірки посилання на акти перевірок постачальників позивача (ТОВ «Будівельне управління №77»та ТОВ «Гідротех») не є носіями інформації стосовно порушень податкового законодавства позивачем, зважаючи на те, що викладені в них факти не містять даних щодо взаємовідносин з позивачем, а в переважній більшості містять лише аналіз законодавчих та нормативних актів України, або виклад порушень, яких припустились зазначені постачальники.

Реальність здійснення господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків (номенклатура поставлених товарів (робіт, послуг), первинні документи) перевіркою не досліджувалась.

Враховуючи наведене, вбачається, що відповідач дійшов висновків про порушення позивачем податкового законодавства не на підставі дослідження та надання правової оцінки наявним первинним документам позивача, що підтверджують виникнення у нього права на податковий кредит, а на підставі припущень щодо можливого порушення податкового законодавства постачальниками (контрагентами) позивача.

У зв'язку з цим суд також зазначає, що п.1.7, 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, а бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Пункт 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначає як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну території України.

Згідно з п.10.2 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»платники податку, визначені в пунктах «а», «в», «г», «д»п.10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З наведеного випливає, що сама по собі можлива несплата податку продавцем та/або його контрагентами в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Законодавства України та Закон України «Про податок на додану вартість», зокрема, також не надають права позивачу контролювати показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податків, тим більше щодо суб'єктів підприємницької діяльності (по другому, третьому і т.д. ланцюгам постачання), з якими останній не мав будь-яких господарських чи цивільно-правових відносин.

Крім того, згідно позиції Вищого адміністративного суду України (Рішення від 10.01.2012р. по справі № К/9991/81953/11), на яку посилався позивач, чинне законодавство України не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність. Позивачу не надано право витребовувати у контрагента документи про те, ким саме виконувались прийняті ним роботи, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента.

Відповідачем не доведено в Акті перевірки неправомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту, не надано належної оцінки наявним первинним документам підприємства, невірно застосовано норми податкового законодавства, що у сукупності призвело до оформлення необґрунтованого акту перевірки.

Констатування фактів порушень законодавства, ґрунтуючись лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимим при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (Акту перевірки).

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані у бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно розділу 3 Акту перевірки, при перевірці використовувались: декларації з ПДВ за липень-вересень 2008 року, грудень 2010 року; матеріали планової перевірки за період з 01.10.07р. по 31.12.08р.; реєстр отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2010 року; статутні документи позивача; акт Дніпропетровської МДПІ від 12.10.2010р. № 626/23-4/31828558 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Будівельне управління №77»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Агропром-Сервіс»; акт ДПІ у Овідіопольському районі від 18.03.11р. №417/23-2/35657926 про результати документальної виїзної перевірки ТОВ «Гідротех».

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійсненні і підтвердженні належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З урахуванням наведеного, документи, які використовувалися при складенні акту перевірки, не належать до первинних документів. З цього слідує, що висновок акту перевірки про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Будівельне управління №77»та ТОВ «Гідротех»ПДВ за липень -вересень 2008р. та грудень 2010р., про завищення суми податкового кредиту та заниження податкового зобов'язання на 376466,57 грн., є безпідставним та зробленим з порушенням п. 6 Порядку №984.

Актами про результати планових виїзних перевірок позивача за періоди, які відображені в акті невиїзної перевірки (Акт від 12.06.09р. №600/36/32654880 та Акт від 21.12.11р. №1026/36/32654880), перевірками не встановлено порушень податкового законодавства. Крім того, в акті планової виїзної перевірки від 21.12.11р. №1026/36/32654880 відповідачем спростовано нікчемність договорів (правочинів) та підтверджено за результатами планової документальної перевірки реальність придбання ТМЦ та отримання робіт (послуг).

Позивач надав суду копії відповідних первинних документів та податкових накладних на суму ПДВ в розмірі 376466,57 грн., тому зменшення податкового кредиту на цю суму є безпідставним.

Безпідставним також є посилання відповідача в акті перевірки на ст.228 ЦК України, якою встановлено, що нікчемним є правочин, що порушує публічних порядок, тобто такий, що спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Зокрема, відповідач вважає, що укладені позивачем з ТОВ «Будівельне управління №77»та ТОВ «Гідротех»правочини порушують публічний порядок.

Проте, згідно пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.09р. правочинами, що порушують публічний порядок є правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Однак вищевказані договори не є договорами, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто не є нікчемними.

Також слід зазначити про відсутність у податкових органів повноважень на визнання нікчемними правочинів, оскільки це є виключно прерогативою суду.

Таким чином, ЦК України чітко встановлює, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися ним (а на думку відповідача позивачем укладено саме такі договори), може бути визнаний недійсним лише судом.

В акті перевірки не має посилань на відповідні рішення суду, якими б визначалися недійсними правочини, укладені позивачем з ТОВ «Будівельне управління №77»та ТОВ «Гідротех», а тому висновок про нікчемність цих правочинів є безпідставним.

На підставі викладеного суд вважає, що висновок відповідача щодо заниження податку на додану вартість за липень-вересень 2008 року з ТОВ «Будівельне управління №77»та за грудень 2010 року з ТОВ «Гідротех»на суму 376466,57 грн. за вищевказаних обставин та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 94116,65 грн. є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства.

Господарські правовідносини позивача з ТОВ «Будівельне управління №77»та ТОВ «Гідротех»є реальним, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що у позивача була мета одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди. Навпаки, судом було встановлено намір позивача та його контрагентів здійснювати реальну підприємницьку діяльність. Дії позивача як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Крім того, предметом договору між позивачем та ТОВ «Будівельне управління №77»були будівельні послуги, які підлягають ліцензуванню. ТОВ «Будівельне управління №77»мало відповідну ліцензію, яка була видана Державним комітетом України з будівництва та архітектури на 2004-2009 рр. В листопаді 2009 року ТОВ «Будівельне управління №77»було видано нову ліцензію на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, яка діє до 2014 року. Відповідно до чинного законодавства з питань ліцензування, для отримання ліцензії суб'єкт ліцензування повинен відповідати відповідних технічним, кваліфікаційним та іншим вимогам. Контроль за відповідністю даним вимогам здійснюється відповідними державними органами -Міністерством регіонального розвитку та будівництва України.

Таким чином, наявність ліцензії на відповідний вид господарської діяльності підтверджує наявність відповідної матеріально-технічної бази, кваліфікованих кадрів, відповідного обладнання та устаткування для виконання певних видів робіт, зокрема тих, що передбачені ліцензією та є предметом договору між позивачем та ТОВ «Будівельне управління №77».

Окрім того, ТОВ «Будівельне управління №77»має відповідний дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки, який виданий Територіальним управлінням Держгірпромнагляду по Дніпропетровській області та діяв до 23.06.2011р.

Також позивачем було представлено відомість про професійний та кваліфікаційний склад інженерно-технічних працівників ТОВ «Будівельне управління №77».

ТОВ «Будівельне управління №77»на території промислової площадки ТОВ «Миколаївський глиноземний завод»орендувались відповідні приміщення для надання послуг (виконання робіт) для позивача, що підтверджено відповідними договорами найму приміщень.

Відтак, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення рішення відповідача №0000343600 від 06.04.2011р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 376466,57 грн та повідомлення-рішення № 0000723600 від 17.06.2011р. про збільшення зобов'язання на суму штрафних санкцій у сумі 94116,65 грн. є необґрунтованими, протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійснені ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 ст.2 КАС України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача -такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішені спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.06р. №3477-IV українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд встановив, що фактично, більшість претензій відповідача встановлені до платників податків які мали стосунки та господарські зв'язки не з позивачем, а безпосередньо з контрагентами позивача.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві №0000343600 від 06.04.2011 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві №0000723600 від 17.06.2011 року.

Відшкодувати з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3 гривень 40 копійок.

Відповідно до п.1 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя І.А. Устинов

Постанова оформлена

у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України

та підписана суддею 23.03.2012 року.

Суддя І.А. Устинов