Постанова № 24963940, 12.06.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2012 р. № 2а-14579/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого -судді Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання Голоднікова О.В.

представника позивача Кузана Р.І.

представника відповідача Тістечко Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Рава-Руський спиртовий завод»до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

в с т а н о в и в :

Державне підприємство «Рава-Руський спиртовий завод»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкові повідомлення - рішення №1931/23-0/1/18550/00374769, №1932/23-0/1/18550/00374769 від 01.03.2011р., №1932/23-0/18550/00374769, №1931/23-0/18550/00374769 від 17.12.2010р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та необґрунтованими та прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених в позові, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, вказаним у письмовому запереченні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ДПІ у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку ДП «Рава-Руський спиртовий завод»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р., за результатами якої складено акт №2101/23-0/00374769 від 03.12.2010р.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №1931/23-0/18550/00374769 від 17.12.2011р. яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 548041,20 грн., з яких 391458 грн. -основний платіж, 156583,20 грн. -штрафні санкції, та податкове повідомлення-рішення №1932/23-0/18550/00374769 від 17.12.2010р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 469750,50грн., з яких 313167 грн. -основний платіж та 156583,50 грн. -штрафні санкції.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням ДПІ в Жовківському районі Львівської області від 01.03.2011р. №2946/10/10-0 про результати розгляду первинної скарги залишено без задоволення скаргу позивача та прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.03.2011р. №1931/23-0/1/18550/00374769, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 548041,20 грн., з яких 391458 грн. -основний платіж, 156583,20 грн. -штрафні санкції, та податкове повідомлення-рішення від 01.03.2011р. №1932/23-0/1/18550/00374769, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 469750,50грн., з яких 313167 грн. -основний платіж та 156583,50 грн. -штрафні санкції.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що ДП «Рава-Руський спиртовий завод»порушило п. 5.1 п. п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на суму 391458 грн., а також п. 1.7,1.8 ст. 1, п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 313167 грн.

Підставою для такого висновку відповідача є те, що в результаті проведеної перевірки встановлено, що підприємством відображено у бухгалтерському обліку господарські операції щодо придбання товарів (робіт, послуг) у ФГ «ОСОБА_3-Агро», які фактично не відбувались, а, отже, на думку відповідача, є нікчемними. При цьому, про неможливість проведення господарських операцій між вказаними суб'єктами свідчить відсутність документів, які повинні відповідати законодавству та свідчити про транспортування товару, не представлено сертифікати відповідності, в яких вказується виробник продукції. Крім того, при проведенні перевірки ДП «Рава-Руський спиртовий завод»перевіряючими використано Акт від 17.08.2010р. №19/23/34395017 «Про результати невиїзної документальної перевірки ФГ «ОСОБА_3-Агро», яким встановлено безтоварність операцій щодо придбання товарів у ФГ «ОСОБА_3-Агро». Відтак, фінансово-господарські відносини між ДП «Рава-Руський спиртовий завод»та ФГ «ОСОБА_3-Агро»є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами. Таким чином, відповідач вказує на відсутність фактичного отримання товарів від ФГ «ОСОБА_3-Агро»в сумі 1879000 грн.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Закріплений у ч.1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, господарські відносини між ДП «Рава-Руський спиртовий завод»(покупець) та ФГ «ОСОБА_3-Агро»(постачальник) підтверджені Договором поставки №15/09/2009 від 15.09.2009р. Згідно цього договору, постачальник зобов'язується поставити товар (передавати у власність покупця) відповідно до специфікацій, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити постачальнику його вартість. Предметом поставки є кукурудза, пшениця, жито. Як доказ реальності укладеного договору позивачем долучено до матеріалів справи витяги з офіційного веб-порталу з питань державних закупівель. Згідно вказаних витягів переможцем відкритих торгів на предмет закупівлі зернових стало ФГ «ОСОБА_3-Агро».

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи специфікаціями на поставку зерна №2 від 01.10.2009р., №3,4,5 від 01.11.2009р., видатковими накладними на жито №РН-0000007 та №РН-0000008 від 01.10.2009р., №РН-0000013 від 28.10.2009р., №РН-0000021 від 17.11.2009р., на кукурудзу №РН-0000007 від 08.10.2009р., №РН-0000019 від 15.10.2009р., №РН-0000020 від 10.11.2009р.,№РН-0000023 від 24.11.2009р., податковими накладними від 01.10.2009р. №17, від 08.10.2009р. №7, від 15.10.2009р. №24, від 28.10.2009р. №27, від 10.11.2009р. №28, від 17.11.2009р. №29, від 24.11.2009р. №31, а також платіжними дорученнями.

Згідно п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(що діяв в період спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальний або нематеріальний формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Дата отримання видаткових накладних є фактом отримання платником податку товарів.

Отже, включення позивачем до складу валових витрат, витрат по придбанню товарів та виконаних робіт (послуг) за вищезгаданими видатковими накладними у період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р. в розмірі 23586519 грн. є правомірним та обґрунтованим.

Відповідно до п. 7.4.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п.п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту (п. 7.4.5 Закону) суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі N168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

В свою чергу, як вбачається судом з матеріалів справи, наявні у Позивача податкові накладні відповідають всім вимогам передбаченим п.п. 7.2.1 п.п. 7.2 п. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а отже, виходячи із норми п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», наявність у Позивача податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту вказаних сум податку на додану вартість.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно з статтею 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документами, які містять відомості про вищевказані господарські операції та підтверджують їх здійснення є договори, податкові накладні, видаткові накладні та платіжні документи які були предметом перевірки, та які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судом встановлено, що усі первинні документи по операціях ДП «Рава-Руський спиртовий завод»з ФГ «ОСОБА_3-Агро»були належним чином оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

З урахуванням зібраних у справі доказів, позивачем доведено правомірність віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість і розмірі 3920431 грн.

Відтак, суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність фактичного отримання позивачем товарів від ФГ «ОСОБА_3-Агро»оскільки позивачем на виконання умов договору отримано видаткові та податкові накладні. Позивач здійснив повну оплату по вказаних податкових накладних, про що свідчать платіжні доручення в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, суб'єкт владних повноважень, відповідно до ч.4 ст.71 КАС України повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Орган державної податкової служби в акті перевірки стверджує, що господарські операції щодо поставки ФГ «ОСОБА_3-Агро»товарів фактично не відбувались, оскільки при перевірці не доведена реальність операції, для перевірки не надано товарно-транспортні накладні, що в повному обсязі не підтверджується факт оприбуткування товару.

Відповідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 11.1 цих Правил товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

З наведеного вбачається, що наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковим документом, який повинен складатися під час перевезень. Водночас, право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. Товарно-транспортні накладні, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару. Відтак, відсутність товарно-транспортних накладних не позбавляє платника податків на включення сплачених постачальникам сум до складу податкового кредиту, а лише може бути доказом відсутності господарських операцій. Цей доказ оцінюється судом в сукупності з іншими доказами і не має наперед встановленої сили.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП «Рава-Руський спиртовий завод»ведеться Журнал обліку руху сировини. Записами, які є в цьому журналі, підтверджується отримання товару від ФГ «ОСОБА_3-Агро». Слід зазначити, що записи зроблено послідовно, в хронологічному порядку, в якому зазначено дату відвантаження сировини, посилання на номер документа, вагу товару, що отримано, номер аналізу якості сировини (дані про вологість - абсолютну масу, кг, відсотки; сортність - абсолютну масу, кг, відсотки), про залишок товару станом на конкретну дату, підписи відповідальної особи.

Крім того, позивачем надано Контрольний журнал обліку сировини, яка використовується для виробництва спирту ДП «Рава-Руський спиртовий завод, в якому містяться записи по порядку про дату надходження сировини, прізвище, ім'я, по-батькові водія транспортного засобу, підпис, документ, що підтверджує особу, марка та номерний знак авто, номер транспортного засобу. Також в Журналі вказано вид товару, що постачається , записи про сертифікат відповідності на сировину, кількість, вага, вага автомобіля, вага брутто та нетто, і підписи комірника та працівника податкового поста. Такі записи також відповідають тим подіям і фактам, які відображені в інших первинних документах з поставки жита. Таким чином, кожна машина зареєстрована при в'їзді на контрольно-пропускний пункт заводу, кожна накладна зареєстрована в журналі контрольного поста і засвідчена підписом відповідального працівника ДПІ. В накладних вказано державний номерний знак машини і ці відомості збігаються з Контрольним журналом.

При цьому у висновках акта перевірки зазначено про порушення позивачем ч.5 ст.203, ч.1.2 ст.215. ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг. Товар, послуги по вказаних правочинах не був переданий в порушення статей 662, 655 та 656 ЦК України. Крім того, як вбачається зі змісту згаданого акту також встановлено і факт нікчемності таких правочинів з посиланням на ст.228 ЦК України.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Згідно висновків Постанови Верховного Суду України від 31.01.2011 року, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно практики Європейського Суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

А, оскільки, відповідач при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому несплата Контрагентами до бюджету податків чи наявність інших їхніх порушень не може впливати на результати діяльності Товариства.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При вирішенні даної справи судом враховано аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду України від 26.09.2006 року, від 21.11.2006 року, від 09.09.2008 року № 21-500во08, від 01.06.2010 року № 21-573во10 та від 31.01.2010 року.

Також суд критично оцінює посилання відповідача на ту обставину, що згідно пояснень ОСОБА_3 -директора ФГ «ОСОБА_3-Агро»вона до фінансово-господарської діяльності ФГ«ОСОБА_3-Агро» ніякого відношення не мала, оскільки згідно протоколу допиту її як свідка від 01.04.2010 року ОСОБА_3, засвідчила, що вона реєструвала ФГ«ОСОБА_3-Агро», їй було відомо про оптову торгівлю зерновими та вона підписувала декларації фінансово-господарської діяльності вказаного ФГ.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати у вигляді судового збору (1882,30 грн.), відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби від 01.03.2011р. №1931/23-0/1/18550/00374769, №1932/23-0/1/18550/00374769, від 17.12.2010р. №1932/23-0/18550/00374769, №1931/23-0/18550/00374769.

3. Зобов'язати Головне управління Державного казначейства у Львівській області стягнути з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби на користь Державного підприємства «Рава-Руський спиртовий завод»1882 (тисяча сімсот вісімдесят дві) грн. 30 коп. судових витрат.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.06.2012р.

Суддя /підпис/ Костецький Н.В.

З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили.

Суддя Костецький Н.В.