Ухвала суду № 24957288, 21.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2012 року м. Київ К-17338/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010

у справі № 2а-36036/09/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Харків-Прилад»(далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010, позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 05.02.2009 № 0000012600/0 та № 0000022600/0. У прийнятті цих судових рішень попередні інстанції виходили з того, що факт понесення позивачем витрат на оплату спірних послуг та використання їх результатів у господарській діяльності Товариства підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому позивач правомірно врахував зазначені витрати під час визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що подані позивачем документи не містять необхідної інформації про зміст операцій з надання спірних послуг та відомостей щодо дійсного використання цих послуг з господарською метою.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 30.09.2008, оформлену актом від 23.01.2009 № 105/23-104/31557302. В ході цієї перевірки податковим органом було виявлено факт порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок включення до складу валових витрат підприємства витрат на оплату послуг у сумі 337 110 грн., які не підтверджені первинними документами та не пов'язані з господарською діяльністю Товариства, а також порушення останнім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»шляхом віднесення до податкового кредиту суми ПДВ у складі вартості цих послуг. Наведені обставини стали підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 125 406,25 грн. (у тому числі 84277,50 грн. за основним платежем та 41128,75 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 05.02.2009 № 0000012600/0 та з податку на додану вартість у розмірі 101133 грн. (у тому числі 67422 грн. за основним платежем та 33711 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 05.02.2009 № 0000022600/0.

Судами також було з'ясовано, що у перевірений період позивачем як замовником було укладено договори з виконавцями -товариством з обмеженою відповідальністю «Тяжпромпроект», приватним підприємством «Київська компанія маркетингових досліджень»та товариством з обмеженою відповідальністю «Альтоніка»- умовами яких передбачалося надання позивачеві послуг з просування його сайту в пошукових системах по ключовим словам, з оптимізації швидкодії ядра сайту, а також маркетингових послуг. Зміст та обсяг вказаних послуг визначався у договорах, у завданнях до договорів, планах-графіках до договорів; за фактом надання послуг сторонами складалися акти приймання-передачі.

З огляду на наведені у статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»правила формування валових витрат, згідно з якими їх визначальною ознакою цих витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку, що полягає у намірі платника податку отримати прибуток від придбаних товарів, послуг, а також підтвердженість витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, Вищий адміністративний суд України з урахуванням установлених судами обставин справи погоджується з висновком судів про правильність формування Товариством валових витрат за операціями з поставки вказаних послуг. Адже сутність цих послуг полягає у забезпеченні рекламування продукції позивача у мережі інтернет, розширенні збуту продукції Товариства, аналізу стану ринку тощо, що цілком відповідає діяльності позивача. Оскільки ж чинним законодавством не встановлено конкретного переліку документів для відображення витрат у складі валових витрат підприємства, правильною є і надана судами правова оцінка щодо достатності наявних у справі первинних документів (договорів, актів приймання-передачі, план-графіків робіт, завдань, звітів тощо) як для встановлення реального характеру спірних операцій з поставки послуг, так і для формування валових витрат позивача.

З аналогічних підстав суди обґрунтовано визнали право позивача на податковий кредит за цими операціями. Так, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як випливає зі змісту наведеної норми Закону правоутворюючим фактом, з яким чинне законодавство повязує право платника на податкову вигоду (податковий кредит), є фактичне виконання операцій з поставки послуг та перспектива отримати платником економічну вигоду від цих операцій, що і було встановлено судами у розгляді даної справи.

З урахуванням викладеного суди обґрунтовано визнали недійсними опспорювані оспорювані податкові повідомлення-рішення, а тому передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 у справі № 2а-36036/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко