Постанова № 24956899, 21.06.2012, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2012 року Справа № 2а/2370/1824/2012

11 год. 15 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

при секретарях Кулику О.П., Левчуку А.С.,

за участю представника позивача -ОСОБА_1, ОСОБА_2 - за довіреностями,

представника відповідача -ОСОБА_3- за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Голден-компані» до державної податкової інспекції у м. Черкасах про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У травні 2012 року до суду з адміністративним позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Голден-компані»до державної податкової інспекції у м. Черкасах про скасування податкових повідомлень-рішень.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувані рішення базуються на акті позапланової невиїзної документальної перевірки ДПІ у м. Черкасах від 28.03.2012 № 258/23-4/36584325 щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин із платником податків ТОВ «Гласс компані ЛТД», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, згідно описово-мотивувальної частини якого у позивача відсутній об'єкт оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за період з 01.04.2011 по 31.12.2011 по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Гласс компані ЛТД». Позивач вважає, що висновки акту побудовані виключно на припущеннях, господарські відносини між підприємствами оформлені відповідними первинними бухгалтерськими документами, відображені у податковій звітності позивача та фактично відбулися. Договірні відносини суб'єктів господарювання відбувалися у правовому полі, досягнуті угоди на момент проведення перевірки є чинними та не були визнані в законному порядку недійсними чи нікчемними, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню як незаконні.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, з підстав зазначених у письмових запереченнях.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Cудом встановлено, що працівниками ДПІ в м. Черкасах проведена позапланова невиїзна документальна перевірка підприємства з питань щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин із платником податків ТОВ «Гласс компані ЛТД», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складений акт від 28.03.2012 № 258/23-4/36584325. Зокрема, в акті перевірки встановлені наступні порушення: 1. вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства у сумі 521027 грн.; 2. вимог п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 16 Порядку «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 453 066 грн.

За результатами перевірки до позивача винесено: 1. податкове повідомлення рішення від 06 квітня 2012 року № 0001472301, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на суму 521027 грн., 2. податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2012 р. № 0001462301, згідно якого ДПІ у м. Черкасах визначено позивачу суму грошового зобов'язання за основним платежем - податок на додану вартість на суму 453066 та застосовано штрафну санкцію у розмірі 86663 грн..

Обставини вчиненого порушення позивача ґрунтуються на взаємовідносинах з ТОВ «Гласс компані ЛТД».

Перевірка позивача проводилася на підставі первинних документів (оригіналів), наданих СУ ДПС у Черкаській області, згідно до протоколу обшуку від 15 листопада 2011 року офісного приміщення ТОВ «Голден компані»за адресою м. Черкаси, вул. Благовісна, буд 2/3, та копії часткових первинних документів, наданих на лист ДПІ у м. Черкасах від 20.03.2012 № 15090/23-419/С щодо документального підтвердження по взаємовідносинах з ТОВ «Гласс компані ЛТД».

Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень-рішень послужили також порушення, встановлені актом від 13.02.2011 № 121/23-1/34404326 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Гласс компані ЛТД»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011. Так, в даному акті перевірки контрагента встановлено, що в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Гласс компані ЛТД»до підприємств-покупців, у зв'язку із відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Згідно із висновком даного акту перевірки ТОВ «Гласс компані ЛТД»здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, шляхом оформлення документів на користь таких осіб за період з 01.12.2010 по 31.12.2011 без реального здійснення господарських операцій.

В ході проведення перевірки позивача податковий орган виходив з того, що ТОВ «Гласс компані ЛТД»має ознаки фіктивності та посилається в акті на наявність кримінальних справ стосовно службових осіб цього підприємства за ознаками складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, посилається на пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а тому приходить до висновку, що у ТОВ «Голден-компані»відсутні підстави для формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями укладеними з контрагентом ТОВ «Гласс компані ЛТД».

Суд зауважує, що постанови про порушення кримінальних справ, пояснення осіб не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки згідно з положеннями ст. 323 КПК України суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому згідно ст. 76 КАС України, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами в справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України лише вирок суду в кримінальній справі або постанова суду про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

У даній справі відсутні будь-які судові рішення про притягнення до відповідальності чи вироки суду у кримінальній справі, які набрали законної сили.

Судом встановлено, що протягом перевіряємого періоду, з 01.04.2011 по 31.12.2011, позивачем (замовником) були укладені договори на перевезення вантажу із контрагентом (експедитором), в яких експедитор зобов'язується за рахунок коштів замовника здійснювати комплекс робіт по перевезенню вантажу. Відповідно до умов договорів контрагент -ТОВ «Гласс компані ЛТД»надало позивачеві транспортно-експедиційні послуги, на підтвердження яких перевіряючим надані податкові накладні, які перелічені в акті перевірки (а.с. 14,15).

Зокрема, перевіряючими в акті перевірки позивача зроблений висновок, що суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларацій з ПДВ за червень -жовтень 2011 року ( а.с. 15 -на звороті).

Також на підтвердження господарських операцій перевіряючими зауважено, що фактичне отримання транспортно-експедиційних послуг підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за відповідні періоди. Розрахунки за господарські операції проведені через поточні рахунки в ПАТ «ВТБ Банк»та ПАТ «Акцент Банк, що підтверджується банківськими виписками за відповідні періоди.

Вартість отриманих позивачем від контрагента товарно-матеріальних цінностей включено підприємством до складу валових витрат, а сума ПДВ відображена у складі податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладені висновки відповідача, суд зауважує, що дані твердження податкового органу підлягають спростуванню з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України).

Суд неодноразово звертав увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Суд наголошує, що згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Суд наголошує, що відповідно до пункту 138.2 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що підставою для формування валових витрат є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Судом встановлено, що факт здійснення господарських операцій позивача із контрагентом ТОВ «Гласс компані ЛТД»підтверджений наданими позивачем під час перевірки первинним документами.

Щодо правомірності формування податкового кредиту позивача суд зазначає наступне.

Згідно п. 198.1. ст. 198 цього ж Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Згідно п. 198.2. ст. 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 цього ж Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього ж Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст. 198 цього ж Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього ж Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього ж Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій, на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту відповідачем не спростовано

Суд вважає необхідним зазначити, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених по ціні придбаних товарів (надання послуг) від контрагента -ТОВ «Гласс компані ЛТД».

Суд також звертає увагу, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Отже, відповідачем не доведено, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Натомість суд приходить до висновку, що зміст укладеної позивачем угоди не суперечить актам цивільного законодавства.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії»Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник податкового органу не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесених податкових повідомлень - рішень від 06 квітня 2012 року: № 0001472301 та № 0001462301.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 06 квітня 2012 року: № 0001472301 та № 0001462301 прийняті без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Голден-компані»є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Голден-компані» задовольнити.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах від 06 квітня 2012 року № 0001472301.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах від 06 квітня 2012 року № 0001462301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Голден-компані»(ідентифікаційний код 36584325) 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя В.П. Тимошенко