Постанова № 24956699, 20.06.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 червня 2012 р. № 2-а- 2347/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Мелконян А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Внешторг" до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова про скасування податкового повідомлення рішення та визнання його протиправним

встановив:

Позов заявлено до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002502302 від 22.06.2011р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 426391,25 грн., за основним платежем 341113,00 гри. та за штрафними (фінансовими) санкціями -85278,25 грн.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримала у повному обсязі, просила вимоги задовольнити посилаючись на те, що відповідачем під час перевірки зроблено помилкові висновки про те, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат витрати на придбання послуг з маркетингового дослідження та несплати авансового внеску з податку на прибуток з суми дивідендів за 2009 рік за таких обставин представник вважає оскаржуване рішення неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача проти позову заперечував, пославшись на те, що податкове повідомлення -рішення прийнято правомірно, з дотриманням вимог діючого законодавства, суми податкових зобов'язань та штрафних санкцій з податку на прибуток, визначені у оскаржуваних рішеннях є обґрунтованими.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивач ЗАТ "Внешторг" зареєстровано у виконкомі Харківської міської ради народних депутатів 10.12.01р., реєстраційна справа №04059243ю0025022 р. та взятий на податковий облік 10.01.02 року в ДПІ у Київському районі м .Харкова за №2715.

У період з 16.05.2011 по 27.05.2011 року фахівцями податкового органу проведено планову перевірку з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року за результатами якої складено акт №2176/23-5/31644489 від 03.06.2011 року. Вказаним актом встановлено порушення п.5.1 ст.5, пп.7.8.2. п.7.8 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення рішення № 0002502302 від 22.06.2011р. Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням відповідач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення -рішення, відповідно до приписів ст..56 ПК України, за результати якого податкове повідомлення рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність приписам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Щодо нарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток внаслідок несплати авансового внеску з суми дивідендів за 2009 рік суд зазначає наступне. У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на норми ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства»від 17.09.2008р. №514-УІ, ст. 15, п. "д" ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991р. № 1576-ХП, та пп.7.8.2. п.7.8 ст. 7, п.10.1 ст.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94, відповідно яких, на думку податкового органу, позивач повинен в строк до 01.07.2010 року нарахувати і виплатити дивіденди грошовими коштами у розмірі не менше 30% чистого прибутку, отриманого у 2009 році, та/або нерозподіленого прибутку минулих років та внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток з суми дивідендів за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування, проте позивач такий внесок не зробив, внаслідок чого йому донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток та штрафні санкції.

З цього приводу суд зазначає, що рішенням Конституційного суду України від 30.11.2010 року № 22-рп/2010 "у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 14, 24, 64, пунктів 7 - 13 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" вказані норми визнані такими, що не відповідають Конституції.

Оскільки приписи вказаного рішення скасовують обов'язок нарахування і виплати дивідендів грошовими коштами у розмірі не менше 30% чистого прибутку та відповідно відповідальність за нездійснення авансового внеску з податку на прибуток з суми дивідендів за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування, суд, керуючись приписами ст..9 КАС України вважає за доцільне застосувати приписи вказаного рішення Конституційного Суду до спірних правовідносин.

Згідно з ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" до виключної компетенції загальних зборів належить затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.

Відповідно до "Положення про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах", що затверджене Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25.12.2001р. №386, зареєстроване в МЮУ 16.04.2002р. №370/6658, яке діяло на час виникнення спору, затвердження порядку розподілу прибутку, строку і порядку виплати частини прибутку (дивідендів), питання про затвердження розміру дивідендів належить до виключної компетенції вищого органу акціонерного товариства.

Рішення про виплату дивідендів оформлюється протоколом, що містить дані про: розмір дивідендів, що припадає на одну акцію; дату початку та закінчення виплати дивідендів (у разі виплати дивідендів грошима) або термін початку та закінчення приймання заяв від акціонерів у разі їх згоди на направлення нарахованої кожному з них суми дивідендів на збільшення розміру статутного фонду (у разі виплати дивідендів акціями); спосіб виплати дивідендів; порядок виплати дивідендів.

Положеннями ч. 1 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, дивіденд визначено як частину чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів, які товариство виплачує виключно грошовими коштами. Водночас, суд звертає увагу, що за змістом ч. 2 та ч. 3 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" виплаті дивідендів має передувати рішення про їх виплату, прийняте уповноваженим органом товариства.

Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. Оподаткування дивідендів врегульовано п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Згідно з п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів. Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 цього Закону. При цьому, якщо будь-який платіж будь-якою особою називається дивідендом, то такий платіж оподатковується при такій виплаті згідно з нормами, визначеними у першому, другому та третьому абзацах цього підпункту, незалежно від того, чи є особа платником податку на прибуток, чи ні.

Виходячи зі змісту вказаних норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які для даних правовідносин є спеціальними, суд приходить до висновку, що обов'язок емітента корпоративних прав з нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток виникає у випадку прийняття рішення про виплату дивідендів повинно мати низку обов'язкових умов, при яких воно є належним та тягне відповідні правові наслідки, зокрема відповідний обов'язок виконавчого органу акціонерного товариства перед його акціонерами. Саме із такого рішення випливають в тому числі і податкові зобов'язання, які визначив контролюючий орган.

Тобто виходячи із системного аналізу пп. 7.8.2. та 7.8.5. п.7.8. ст.7 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток (оподаткування дивідендів) законодавцем ставиться в залежність від форми виплати дивідендів, рішення про яку ухвалюється виключно вищим органом акціонерного товариства - загальними зборами акціонерів.

Суд зазначає, що відповідачем при розгляді справи не надано жодних доказів щодо прийняття підприємством рішення про виплату своїм акціонерам (власникам) дивідендів в 2010 році, що зумовлювало б нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток.

Матеріалами справи підтверджено, що в протоколі загальних зборів позивача від 15.05.2010 року № 15/05-10 зафіксовано рішення про не розподіл прибутку, отриманого у 2009 році, не нарахуванні дивідендів та направлення всієї суми прибутку на розвиток Товариства (а.с.55)

На підставі вищезазначеного суд вважає необґрунтованими висновки акту перевірки про порушення позивачем пп. 7.8.2 п.7.8. ст.7 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств"в редакції Закону України урахуванням вимог ст.30 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 №514-УІ (в редакції Законів України "Про державний бюджет України на 2010 рік" від 27.04.2010 №2154-УІ та "Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році" від 03.12.2010 №2774-УІ) та нарахування авансового внеску з податку на прибуток в розмірі 158118,00 грн., що розрахований Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова за розміром ставки, встановлених п. 10.1 ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з 30 відсотків чистого прибутку за 2009 рік.

З приводу тверджень відповідача про порушення позивачем вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та віднесенню до складу валових витрат свої витрати на придбання послуг з маркетингового дослідження ринку запчастин у ПП "Беліал" за договором № 18/1 від 01.09.2010 р. в наслідок чого позивачем зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, суд зазначає наступне.

У судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи це тим, що згідно акту документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Беліал" від 15.04.2011 №416/3-23-30-35509891, яким встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням, відсутність у податкового органу інформації щодо наявності основних фондів, обладнання та устаткування, орендованих приміщень, залишків товарно-матеріальних цінностей відсутня, ненадання до податкової інспекції звітності, свідоцтво платника ПДВ анульовано 04.03.2011, позивачем не доведено економічної обґрунтованості укладення договорів саме з цим підприємством, що вказує на порушення позивачем приписів п.5.1., пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Відповідно до п. 1,3,5 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність №996 від 16.07.99р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи які фіксують факт здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час господарської операції, якщо це не можливо -безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ПП "Беліал" укладено договір № 18/1 від 01.09.2010 р. про надання інформаційно-консультативних та маркетингових послуг з питань аналізу ринку по регіонам України; збір та надання інформації на електронних носіях стосовно потенційних контрагентах по регіонам України; складання прогнозу кон'юктури ринку по регіонам України; систематичний огляд підприємств-конкурентів, які працюють у регіонах. Висновки досліджень викладаються в акті приймання-передачі виконаних робіт. (а.с.47, п.п.1.1., 1.3, 4.4 Договору). Вартість договору згідно протоколу узгодження від 01.09.2010 року складає 57500,00 грн., в т.ч. НДС -115000,00 грн.(а.с.50)

На підтвердження виконання умов договору сторонами надано акт № 3015 приймання-передачі наданих послуг від 30.012.2010 року, оплата за договором проведена на підставі векселів, які у подальшому пред'явлені до оплати та оплачені (а.с.53,56-64).

Приписами ч. 1 ст.901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.. В судове засідання представником позивача не надано звіту на підтвердження факту виконання умов договору

Стосовно акту приймання виконаних послуг суд зауважує, що він не містить чіткого, деталізованого переліку наданих послуг, не містить інформації щодо можливості та перспективи ведення комерційних операцій щодо об'єкту досліджень, інформації про потенційних споживачів, попиту на продукцію тощо, тобто не просліджується конкретного персонального підходу до завдання по договору, визначених п.1.3 Договору від 01.09.2010 року № 18/1, тобто не відображає роботи, яку ПП «Беліал»здійснило у процесі та не відображає конкретного результату, котрий замовник може використати в діяльності, що приносить дохід, що унеможливлює встановлення зв'язку витрат на послуги з господарською діяльністю позивача.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, про необґрунтованість витрат на послуги за договором від 01.09.2010 року № 18/1, укладеного позивачем з ПП «Беліал»та недоведеність використання їх результатів у подальшій господарській діяльності, а тому вони не можуть бути віднесені на результати господарської діяльності позивача, оскільки відсутні самі обставини витрат, заснованих на компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивачем по справі не доведено правомірності формування валових витрат за договором з ПП «Беліал»та вважає адміністративний позов в частині скасування податкового повідомлення рішення на суму 144856,00 грн. за основним платежем та 35937,5 грн. (штрафні санкції) необґрунтованим та таким , що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог: скасування податкового повідомлення рішення в частині донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток та штрафних санкцій за порушення п.7.8.2 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в іншій частині позов задоволенню не підлягає. Судові витрати підлягають розподілу в порядку визначеному ст..94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Закритого акціонерного товариства "Внешторг" до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова про скасування податкового повідомлення рішення та визнання його протиправним задовольнити частково

Скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова № 0002502302 від 22.06.2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 197363,00 грн.та штрафних санкцій на суму 49340,75 грн.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Стягнути з Державного бюджету на користь ЗАТ "Внешторг" ( 61002, м.Харків, вул. Дарвіна,37, кв.1, код ЄДРПОУ 31644489) судовий збір у розмірі 1073,00 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 00 копійок)

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 25 червня 2012 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.