Постанова № 24954870, 12.06.2012, Закарпатський окружний адміністративний суд

Cправа № 2a-0770/702/12

Ряд стат. звіту № 5.1.1

Код - 07

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2012 року місто Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді -Калинич Я.М.

з участю секретаря судового засідання -Хмара К.М.

за участю сторін:

представник позивача: Маркусь М.І.,

представник відповідача: Свистак В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Провінції СВ. Миколая Василіянського чину СВ. Йосафата в Україні Мукачівської Греко-Католицької Єпархії до Закарпатської обласної державної адміністрації визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Провінція СВ. Миколая Василіянського чину СВ. Йосафата в Україні Мукачівської Греко-Католицької Єпархії звернулася із адміністративним позовом до Закарпатської обласної державної про визнання неправомірною бездіяльності відповідача, яка полягає в неприйнятті рішення по зверненню позивача від 02.01.2012р. та зобов'язання відповідача прийняти рішення за результатами розгляду вказаного звернення позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.01.2012р. позивач, як релігійна організація, звернувся до відповідача з заявою та просив передати йому будівлю каплиці, яка знаходиться по вул. Волошина, 54 в м. Ужгороді. Своє звернення до відповідача позивач ґрунтував тим, що вказана будівля належала Греко-католицькому монастирю в м. Ужгороді. Вказаний монастир входив до Провінції Чина Св. Миколая Василіянського чину Св. Йосафата згідно декрету Апостольского Престолу в Римі від 01.04.1931р. В 1945 році будівля каплиці разом з іншими будівлями була вилучена в монастиря на підставі Декрету Народної ради Закарпатської України за №58 від 20.04.1945р. Керуючись ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»від 23.04.1991 року за №987-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями, позивач просив в обласної державної адміністрації передати йому культову будівлю для використання її за цільовим призначенням для проведення богослужінь. Позивач доводить, що відповідач заяву по суті не розглянув, відповідне рішення не прийняв, а тільки надіслав лист від 26.01.2012р., порекомендувавши позивачу звернутись до Ужгородської міської ради. Вважає, що виключно до компетенції відповідача належить вирішення питань щодо передачі культових будівель, а рішення за наслідками їх розгляду повинні ним прийматись тільки в формі розпорядження голови обласної державної адміністрації. Так як в позивача відсутні відомості про винесення відповідачем відповідного розпорядження, вважає подану ним заяву не розглянутою, чим і обґрунтовує свої вимоги про зобов'язання відповідача розглянути подане ним 02.01.2012 р. звернення.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити з підстав наведених в ньому.

Представник відповідача заперечив проти позову, мотивуючи тим. що обласна державна адміністрація не має права передавати у безоплатне користування або повертати у власність релігійним організаціям майно, яке не відноситься до культового. Стверджує, що заява позивача була розглянута управлінням з питань внутрішньої політики облдержадміністрації. Вказує на те, що відповідно до ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні адміністрація»може примати рішення тільки про культові будівлі та споруди. На підставі вказаного приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача.

На підставі доводів та пояснень сторін, матеріалів справи та поданих сторонами доказів судом встановлені наступні обставини.

До 20.04.1945р. Греко-католицькому монастирю Св. Василія Великого в м. Ужгород, який входив до Провінції Чина Св. Миколая Василіянського чину Св. Йосафата, належала на праві власності будівля каплиці площею 227 кв.м., яка знаходиться по вул. Волошина, 54 в м. Ужгород, що підтверджується випискою з вкладки №2706 з поземельної книги Ужгородського окружного суду, архівною випискою. Вказані обставини підтверджені документально та сторонами спору визнаються.

З матеріалів справи вбачається, що 20.04.1945р. будівлю каплиці було вилучено в монастиря до державної власності на підставі Декрету Народної ради Закарпатської України за №58.

Рішенням Виконкому Закарпатської обласної ради депутатів трудящих від 18.12.1948р. будівлю каплиці передано Ужгородському державному університету.

Провінція СВ. Миколая Василіянського чину СВ. Йосафата в Україні Мукачівської Греко-Католицької Єпархії зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №5442365 від 29.12.2009р. Статут релігійної організації зареєстровано Державним комітетом України у справах національностей та релігій наказом №94 від 14.12.2009р.

02.01.2012р. Провінція СВ. Миколая Василіянського чину СВ. Йосафата в Україні Мукачівської Греко-Католицької Єпархії звернулася до Закарпатської обласної державної та просила надати їй будівлю каплиці для використання її за цільовим призначенням для проведення богослужінь та задоволення релігійних потреб громадян. Звернення було обґрунтовано ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Указом Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна»від 04.03.1992р. №125.

Закарпатська обласна державна адміністрація, розглянувши звернення позивача, надіслала лист №86/06-31 від 26.01.2012р., яким проінформувала заявника, що ним не підтверджено право правонаступника греко-католицького монастиря Св. Василія Великого м. Ужгород щодо володіння і користування колишнім майном зазначеного монастиря. Також вказала, що за інформацією управління з питань майна комунальної власності облдержадміністрації будівля спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області за адресою: вул. Волошина, 54 в м. Ужгород на обліку відсутня. Тому для вирішення питання запропоновано звернутися до Ужгородської міської ради.

Не погодившись з наведеним, позивач вважає, що подане ним звернення відповідачем не розглянуто, рішення по суті порушеного питання не прийнято, тому оскаржує бездіяльність відповідача та просить зобов'язати відповідача розглянути подане йому звершення.

Заслухавши позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням зібрані докази кожен окремо та в їх сукупності, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків.

На підставі матеріалів справи, судом встановлено, що будівля каплиці, що знаходиться в дворі будинку по вул. Волошина, 54 в м. Ужгород є каплицею - культовою будівлею, яка історично до 20.04.1945р. належала на праві власності Греко-католицькому монастирю Св. Василія Великого в м. Ужгород, який входив до Провінції Чина Св. Миколая Василіянського чину Св. Йосафата.

20.04.1945р. будівля була вилучена в монастиря згідно Декрету Народної ради Закарпатської України за №58 та знаходиться в державній власності.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що будівля, яку просить передати йому позивач не є культовою будівлею, оскільки була закріплена в 1948 році за державним університетом, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається культове призначення будівлі, докази проведення реконструкції будівлі, прийняття її в експлуатацію за іншим цільовим призначенням відсутні.

Не можна визнати правомірним покликання відповідача на те, що для вирішення питання про передачу будівлі каплиці позивачу, останньому необхідно було підтвердити право правонаступника Греко-католицького монастиря Св. Василія Великого в м. Ужгород щодо володіння і користування колишнім майном такого монастиря.

Звертаючись до відповідача, позивач просив передати йому будівлю на підставі норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»(ст.17), який є спеціальним законодавчим актом, який врегульовує питання передачі культових будівель та споруд релігійним організаціям, а також обов'язки держави щодо релігійних організацій (ст.1).

Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами (ч.1 ст.17 Закону).

Статтею 17 Закону передбачено., що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Тобто за вказаною нормою передбачено, що будівлі можуть передаватись або повертатись релігійним організаціям. Правонаступництво щодо організацій, яким раніше належали культові будівлі, які повертаються, має правове значення тільки у разі повернення таких культових будівель релігійним організаціям. При передачі в користування такої будівлі релігійним організаціям така умова не є необхідною.

Суд погоджується з доводами позивача, що наведеними нормами встановлено обов'язок обласних державних адміністрацій передати релігійним організаціям культове майно, яке знаходиться в державній власності. При цьому не визначено умовою для такої передачі прийняття культових будівель та споруд до власного управління. Тому покликання відповідача в листі на те, що така будівля не перебуває на обліку управління з питань майна комунальної власності облдержадміністрації не ґрунтується на діючому законодавстві. Крім того, вказана будівля перебуває в державній власності і тому не повинну обліковуватись в складі комунального майна територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Виконання державними адміністраціями, закріпленого в ст.17 Закону обов'язку передати культові будівлі чи споруди, які перебувають в державній власності релігійним громадам у користування не ставиться в залежність від того в управлінні якого органу вони перебувають на момент передачі. При цьому рішення про передачу приймається обласними адміністраціями, а передаються вони релігійним організаціям на виконання таких рішень організаціями, на балансі, яких вони знаходяться.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»питання про передачу культових будівель, які становлять державну власність не можуть вирішуватись органами місцевого самоврядування. Тому ухиляння відповідача від вирішення питання про передачу будівлі каплиці позивачу в користування з мотивів віднесення цього питання до компетенції Ужгородської міської ради є неправомірним.

Не встановлено судом існування і інших обставин, які б унеможливлювали вирішення питання щодо передачі будівлі каплиці в користування позивача.

Щодо форми рішення відповідача, яке виноситься при вирішенні питання поставленого позивачем в зверненні від 02.01.2012р. то суд виходить з наступного.

Статус та діяльність місцевих державних адміністрацій врегульовано Законом України «Про місцеві державні адміністрації». Зокрема ч.1 ст.6 та ч.1 ст.41 вказаного Закону передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством Тому обґрунтованими є доводи позивача, що рішення відповідача повинні ним прийматися у вигляді розпоряджень голови обласної державної адміністрації. Тому вирішення порушеного питання шляхом надіслання листа не може вважатися правомірним, а лист №86/06-31 від 26.01.2012р. не є рішенням відповідача по порушеному позивачем питанню про передачу культової будівлі в користування.

Суд також звертає увагу, що строк на вирішення таких питань обласними адміністраціями згідно ч.5 ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»складає один місяць. Такий строк щодо звернення позивача від 02.01.2012р. сплив 02.02.1012 року.

Тому вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача щодо розгляду його звернення від 02.01.2012р. та про зобов'язання відповідача розглянути питання про передачу позивачу будівлі каплиці по вул. Волошина. 54 в м. Ужгород є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на обласну державну адміністрацію покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Суб'єктом владних повноважень -Закарпатською обласною державною адміністрацією на виконання вимог ст.71 КАС України під час судового розгляду не надано належних та достатніх доказів правомірності утримання від вирішення питання порушеного позивачем в зверненні від 02.01.2012р.

Керуючись статтями 11, 70,72, 86, 88, 94, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Провінції СВ. Миколая Василіянського чину СВ. Йосафата в Україні Мукачівської Греко-Католицької Єпархії задовольнити.

1.1. Визнати неправомірною бездіяльність Закарпатської обласної державної адміністрації (код 00022496, адреса: 88000, м. Ужгород, пл. Народна, 4) щодо неприйняття рішення по зверненню Провінції Чина СВ. Миколая Василіянського чину СВ. Йосафата в Україні від 02 січня 2012 року.

1.2. Зобов'язати Закарпатську обласну державну адміністрацію (код 00022496, адреса: 88000, м. Ужгород, пл. Народна, 4) прийняти рішення за результатами розгляду звернення Провінції Чина СВ. Миколая Василіянського чину СВ. Йосафата в Україні від 02 січня 2012 року.

2. Стягнути з Державного бюджету на користь Провінції Чина СВ. Миколая Василіянського чину СВ. Йосафата в Україні сплачені судові витрати в розмірі 32,19 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).

Суддя Калинич Я.М.