Ухвала суду № 24954320, 22.06.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Донецький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

22 червня 2012 р. Справа № 2а/0570/7580/2012

суддя Донецького окружного адміністративного суду Чучко В.М., перевіривши виконання вимог ст.ст. 105, 106 Кодексу адміністративного судочинства України за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПАОК» до Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби України про визнання дійсними договори від 18.12.2009 року № К3 18/12-2009 та від 15.12.2009 року № ОП 173, визнання неправомірними дії відповідача під час проведення перевірки, а також зі зменшення валових витрат та валових доходів, податкового кредиту та податкового зобов’язання, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАОК» (далі – ТОВ «ПАОК», позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (надалі за текстом – Слов’янська ОДПІ, відповідач) про визнання дійсними договорів від 18.12.2009 року № К3 18/12-2009 та від 15.12.2009 року № ОП 173, визнання неправомірними дії відповідача під час проведення перевірки, а також зі зменшення валових витрат та валових доходів, податкового кредиту та податкового зобов’язання.

Як слідує з позову, позивач не згоден з висновками, що викладені в акті перевірки від 23.05.2012 року № 1579/15-2-13506103, та вважає їх необґрунтованими і протиправними.

1. Щодо позовних вимог в частині визнання дійсними договорів від 18.12.2009 року № К3 18/12-2009 та від 15.12.2009 року № ОП 173.

З заявленого позову слідує, що його предметом є в тому числі вимога про визнання дійсними договорів від 18.12.2009 року № К3 18/12-2009 та від 15.12.2009 року № ОП 173, оскільки, як вказує позивач, в ході проведення позапланової документальної перевірки відповідачем встановлено факти невиконання зазначених господарських договорів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У розумінні ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Приписами ч.2 ст.4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких встановлений інший порядок судового вирішення.

На підставі ст.17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється в тому числі на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Згідно приписів ст. 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу встановлено, що господарським судам підвідомчі такі справи, як, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; у зв’язку із чим відповідно до приписів Господарського кодексу України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Отже, врегулювання спорів, що пов’язані з дійсністю правочинів, укладеним між суб’єктами господарювання, належить виключно до компетенції господарських судів.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що дані правовідносини належить розглядати в порядку господарського процесуального судочинства та роз`яснює позивачеві, що він має право звернутися до господарського суду згідно правил предметної та територіальної підсудності, встановленим Господарським процесуальним кодексом України.

2. Відносно позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача під час проведення перевірки, а також зі зменшення позивачу валових витрат та валових доходів, податкового кредиту та податкового зобов’язання.

Приписами ст. 104 КАС України визначено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з частинами 3-4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності. Позовна заява може містити, крім визначених частиною третьою цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Виходячи з аналізу норм КАС України суд вважає, що рішення суб’єкта владних повноважень в розумінні цього Кодексу – це офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин, має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин та впливає на обсяг їх прав та обов’язків. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Відтак, суд не повинен розглядати справу в тому разі, якщо пред'явлені позивачем вимоги не випливають із певних правовідносин, а отже, не підпадають під судову юрисдикцію.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Наведена норма кореспондується з пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України, згідно якому платнику податків надане право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз'яснення.

Разом з цим у пп. 14.1.7 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що оскарження рішень контролюючих органів – це оскарження платником податку податкового повідомлення - рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку;

Отже, у розумінні зазначених норм висновки спірного акту перевірки, зокрема відносно дій відповідача із зменшення валових витрат та валових доходів, а також податкового кредиту та податкового зобов’язання, самостійно не спричиняють настання для позивача правових наслідків, без складених на підставі такого акту перевірки податкових повідомлень-рішень.

Додатково до наведеного, суд вважає за необхідне відмітити, що на права позивача мають вплив саме податкові повідомлення-рішення, що приймаються органами Державної податкової служби за результатами складання актів перевірки, і якими (повідомленнями-рішеннями) змінюється структура майна платника податків у бік його зменшення, а тому за даних обставин в частині заявлених позовних вимог з приводу оскарження висновків акту перевірки відсутній об’єкт правового захисту, а отже і предмет розгляду у суді.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 109 суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного суд відмовляє у відкритті провадження в справі, при цьому роз’яснює, що позовні вимоги з приводу визнання договорів дійсними належить розглядати в порядку господарського процесуального судочинства та роз`яснює позивачеві, що він має право звернутися до господарського суду згідно правил предметної та територіальної підсудності, встановленим Господарським процесуальним кодексом України.

Керуючись ст. 109, 106, 165 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі та повернути товариству з обмеженою відповідальністю «ПАОК» позовну заяву разом з усіма доданими до неї матеріалами.

Копію ухвали направити товариству з обмеженою відповідальністю «ПАОК».

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 КАС України, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Чучко В.М.