Постанова № 24952996, 21.06.2012, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2012 року Справа № 2а/2370/1907/2012

15 год. 00 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

при секретарі Кулику О.П.

за участю представника позивача -ОСОБА_1- за довіреністю,

представника відповідача -ОСОБА_2- за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Юрія»до державної податкової інспекції у м. Черкасах про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У травні 2012 року до суду з адміністративним позовом звернулося публічне акціонерне товариство «Юрія»до державної податкової інспекції у м. Черкасах про скасування податкових повідомлень-рішень.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувані рішення базуються на акті позапланової невиїзної перевірки ДПІ у м. Черкасах від 25.01.2012 № 64/23-2/00447853 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні взаємовідносин із ЗАТ «Формула»за період з 01.02.2011 по 28.02.2011, висновки якого побудовані виключно на припущеннях, господарські відносини між підприємствами оформлені відповідними первинними бухгалтерськими документами, відображені у податковій звітності позивача та фактично відбулися. Договірні відносини суб'єктів господарювання відбувалися у правовому полі, досягнуті угоди на момент проведення перевірки є чинними та не були визнані в законному порядку недійсними чи нікчемними, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню як незаконні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, з підстав зазначених у письмових запереченнях.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що працівниками ДПІ в м. Черкасах проведена позапланова невиїзна перевірка підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні взаємовідносин із ЗАТ «Формула»за період з 01.02.2011 по 28.02.2011, за результатами якої складений акт від 25.01.2012 № 64/23-2/00447853. Зокрема, в акті перевірки встановлені наступні порушення: 1. порушення вимог п.п. 5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачу занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року в сумі 91712 грн., та порушення п.185.1 ст. 185, пп. а) п.187.1 ст. 187, п.188, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем безпідставно сформовано податковий кредит на загальну суму 73370 грн. та занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 73370 грн. за лютий 2011 року.

За результатами перевірки, зокрема, що стосується предмету позову даної адміністративної справи, до позивача винесено: 1. податкове повідомлення рішення від 03 лютого 2012 року № 0000462301, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на суму 91712 грн. та до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі -1 грн.; 2. податкове повідомлення-рішення від 03 лютого 2012 р. № 0000472301, згідно якого ДПІ у м. Черкасах визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість на загальну суму 73370 грн. та застосовано штрафну санкцію - 1 грн.

Обставини вчиненого порушення позивача ґрунтуються на взаємовідносинах з ЗАТ «Формула»

Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень-рішень послужили також порушення, встановлені актом Кіровоградської ОДПІ від 25.11.2011р. № 1278/1278/23684596 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ЗАТ «Формула»з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2011 року.

Судом встановлено, що 22.02.2011 р. позивачем (покупець) було укладено з ЗАТ «Формула» (постачальник) договір б/н поставки. За умовами договорів ЗАТ «Формула»зобов'язане поставити масло селянське солодковершкове 72,5% (моноліт 10 кг) в кількості 11000 кг, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити продукцію. Ціна за партію продукції встановлюється 33,35 грн. за один кілограм без урахування ПДВ. Загальна сума договору складає 440220 грн. з ПДВ. Продукція відвантажується покупцю транспортом постачальника. Оплата продукції покупцем здійснюється в безготівковому порядку протягом 180 днів з дати отримання покупцем продукції.

16 травня 2011 року між сторонами укладена додаткова угода до договору від 22.02.2011, де пункт 5.1 викладено у наступній редакції: оплата продукції покупцем здійснюється шляхом видачі покупцем простого векселю. Сторони підтверджують, що передача покупцем векселю припиняє грошове зобов'язання за даним договором у повному обсязі.

На виконання умов договору ЗАТ «Формула»поставив, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 177713 від 22.02.2011, яка оформлена належним чином та підтверджує реальність здійснення господарської операції.

Вартість отриманих позивачем від ЗАТ «Формула»товарно-матеріальних цінностей включено підприємством до складу валових витрат, а сума ПДВ відображена у складі податкового кредиту.

Розрахунки з ЗАТ «Формула»здійснювалися шляхом видачі покупцем простого векселю, що підтверджується актом приймання -передачі векселів № 1 від 30 травня 2012 року про передачу позивачем покупцю простого векселя серії АА № 2050076 на суму 755795 грн.

На підтвердження господарської операції позивачем до перевірки надані: видаткова накладна № 9 від 22.02.2011 на загальну суму з ПДВ -440 220 грн., в тому числі ПДВ -73370 грн., податкова накладна № 1 від 22.02.2011 ( а.с. 19,20).

Порушення позивача базуються повністю на акті перевірки Кіровоградської ОДПІ від 25.01.2012 № 64/23-2/00447853 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ЗАТ «Формула»з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2011 року, яким встановлено, що усі операції купівлі-продажу ЗАТ «Формула»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Враховуючи вищевикладені висновки відповідача, суд зауважує, що дані твердження податкового органу підлягають спростуванню з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Суд наголошує, що згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що підставою для формування валових витрат є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Судом встановлено, що факт здійснення господарських операцій позивача із контрагентом ЗАТ «Формула»підтверджений наданими позивачем під час перевірки первинним документами.

Щодо правомірності формування податкового кредиту позивача суд зазначає наступне.

Згідно п. 198.1. ст. 198 цього ж Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Згідно п. 198.2. ст. 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 цього ж Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього ж Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст. 198 цього ж Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього ж Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього ж Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій, на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту відповідачем не спростовано

Суд вважає необхідним зазначити, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених по ціні придбаних товарів (надання послуг) від контрагента -ЗАТ «Формула».

Суд також звертає увагу, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Отже, відповідачем не доведено, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Натомість суд приходить до висновку, що зміст укладеної позивачем угоди не суперечить актам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник податкового органу не надала суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесених податкових повідомлень - рішень від 03 лютого 2012 року: № 0000462301 та № 0000472301.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 03 лютого 2012 року № 0000462301 та 03 лютого 2012 року № 0000472301 прийняті без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Юрія»є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Юрія»задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах від 03 лютого 2012 року № 0000462301.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах від 03 лютого 2012 року № 0000472301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Юрія»(ідентифікаційний код 00447853) 1650 (одна тисяча шістсот п'ятдесят) грн. 82 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя В.П. Тимошенко