Постанова № 24952650, 18.06.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 червня 2012 р. № 2-а- 4298/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Зінченко А.В.

При секретарі -Волошкіной А.О.

За участі сторін:

представника позивача -Парфенкова І.С.

представників відповідача -Сірої Л.Г., Ткаченко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства «Лотос»до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Приватне підприємство "Лотос", звернувся до Харківського окружного суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської МДПІ Харківської області № 0000032223 від 27.03.2012 р., яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 373 514,00 грн. (в т.ч. основний платіж -330450,00 грн., штрафні санкції -43064,00 грн.) та № 0000022223 від 27.03.2012 р. яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 323864,75 грн. (в т.ч. основний платіж -270867,00 грн., штрафні санкції -52997,75 грн.).

В обґрунтування заявлених вимог позивач указав, що висновки акту перевірки від 13.03.2012 р. № 187/23-104/24346246, з посиланням на який було винесене спірне податкове повідомлення-рішення, є помилковими. Відображених в акті перевірки порушень позивач не вчиняв, суму податку на прибуток та податку на додану вартість обрахував правильно, а тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства мають бути визнані протиправними та скасовані.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи і вимоги поданого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Дергачівська МДПІ Харківської області, в письмових запереченнях наданих до матеріалів справи проти позову заперечував, посилаючись на акт перевірки. В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи і вимоги поданих проти позову заперечень, просили ухвалити рішення про відмову в позові.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Приватне підприємство "Лотос" пройшов процедуру державної реєстрації, одержав свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Дергачівської МДПІ Харківської області Державної податкової служби.

Дергачівською МДПІ Харківської області проведено планову виїзну перевірку ПП «Лотос»з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2011 р.. За результатами перевірки складено акт перевірки від 13.03.2012 р. № 187/23-104/2434624607.

З посиланням на зазначений акт Дергачівською МДПІ Харківської області були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000032223 від 27.03.2012 р., яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 373 514,00 грн. (в т.ч. основний платіж -330450,00 грн., штрафні санкції -43064,00 грн.) та № 0000022223 від 27.03.2012 р. яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 323864,75 грн. (в т.ч. основний платіж -270867,00 грн., штрафні санкції -52997,75 грн.).

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з посиланням на п.п. 7.4.1, п.п.7.4.3, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 4.1 ст. 4, п.6.1. ст. 6, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 152.2.3 п. 152, ст. 152, п. 188.1, ст. 188, п.1 розділу 19 прикінцеві положення та розділу ХХ підрозділу 10, Податкового кодексу України, порушення які нібито допустив позивач.

Фактичною підставою для винесення спірних рішень слугував відображений в акті перевірки висновок контролюючого органу про реалізацію позивачем товарів (сирів) за цінами нижчими за звичайні.

Перевіряючи вказані висновки відповідача, відображені в акті перевірки від 13.03.2012 р. № 187/23-104/24346246, на відповідність вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Аналіз пункту 1.20 статті 1 названого Закону (зокрема підпунктів 1.20.2, 1.20.9) дозволяє зробити висновок, що для визначення справедливої ринкової ціни застосовуються наступні методи в залежності від наявності у податкового органу інформації щодо угод з цього виду товарів на ринку, а саме: метод порівняльної (співставної) неконтрольованої ціни; метод ціни перепродажу; витратний метод.

Так, метод порівняльної (співставної) неконтрольованої ціни відповідно до підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону полягає у тому, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

За змістом підпункту 1.20.6 пункту 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Відповідно підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як вбачається зі змісту акту перевірки відповідачем для визначення справедливої ринкової ціни було застосовано метод порівняльної (співставної) неконтрольованої ціни, виходячи з інформації про інші ціни на аналогічні товари реалізовані позивачем іншим особам.

При цьому суд зазначає, що дані які брались до уваги перевіряючими містили інформацію про ціни на товар сформовані лише одним суб'єктом господарювання, в той час, як аналогічні товари продаються багатьма іншими суб'єктами господарювання, що здійснюють свою діяльність у співставних умовах щодо позивача.

Таким чином, можна зробити обґрунтований висновок, що визначення рівня звичайних цін було зроблено відповідачем, без врахування цін які склались на ідентичні товари в цілому на ринку.

Відповідач з незрозумілих причин не врахував, що позивач здійснює оптово-роздрібну торгівлю у різних приміщеннях із застосуванням різних касових апаратів, а саме: в торгівельному залі здійснюється продаж товару за роздрібними цінами, а в приміщенні складу здійснюється оптовий продаж товару за оптовими цінами. При цьому загальний обсяг реалізації товарів оптом є суттєво вищим за обсяг товарів реалізованих у роздріб, в результаті чого націнка при продажу товарів оптом суттєво відрізняється від націнки при продажу тих самих товарів у роздріб в торгівельному залі та є нижчою. Отже, суд вважає, що визначення звичайної ціни товару в даному випадку має відбуватися лише за наслідками вивчення оптово-роздрібного ринку даної групи товарів в цілому, що не було здійснено відповідачем.

Відповідачем при проведенні перевірки та під час розгляду вказаної адміністративної справи не надано жодної конкретизованої інформації на підтвердження рівня звичайної ціни та в якості доведення того, що ціна продажу товарів не відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Враховуючи викладене вище, можна зробити висновок, що податковий орган при визначенні рівня звичайних цін не діяв у межах приписів п. п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема не виконав умов, передбачених цією нормою для визначення рівня звичайних цін. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що вартість товарів (сирів) реалізованих позивачем оптом через окремий касовий не відповідає рівню звичайної ціни. А тому, виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Таким чином, висновок відповідача про заниження доходу та податкових зобов`язань з податку на додану вартість Приватним підприємством "ЛОТОС" під час реалізації товарів (сирів) оптом, за цінами, які згідно висновків акту перевірки є нижчими за звичайні ціни, що діяли на дату їх реалізації є нормативно необґрунтованим та фактично недоведеним.

Визначивши податкові зобов'язання внаслідок застосування звичайних цін відповідач не врахував, що відповідно до пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»донарахування податкових зобов'язань платника

податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Тобто, фактично відповідач скористався непрямими методами визначення податкового зобов'язання. На сьогоднішній день закону який регулює визначення податкових зобов'язань за непрямими методами, а також затвердженої в установленому порядку методики визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами не існує, отже у податкового органу не було законних підстав визначати податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість із застосуванням методики не унормованої відповідним законодавчим актом.

Таким чином, застосувавши непрямі методи без наявності законодавчо визначеного способу та порядку їх застосування відповідач фактично вийшов за межі своїх повноважень та неправомірно визначив розмір податкових зобов'язань ПП «ЛОТОС».

Оскільки висновки перевірки не ґрунтуються на нормах діючого законодавства України, прийняті податкові повідомлення-рішення за результатами такої перевірки мають бути скасовані.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач не подав до суду жодних доказів на підтвердження рівня звичайної ціни та в якості доведення того, що ціна продажу товарів не відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Судом таких доказів в ході розгляду справи також не виявлено.

Отже, висновок відповідача про порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п.7.4.3, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 4.1 ст. 4, п.6.1. ст. 6, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 152.2.3 п. 152, ст. 152, п. 188.1, ст. 188, п.1 розділу 19 прикінцеві положення та розділу ХХ підрозділу 10, Податкового кодексу України, є нормативно необґрунтованим та фактично недоведеним.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки відповідачем, який в силу Закону України "Про державну податкову службу в Україні»та за ознаками ст. 3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, при розгляді і вирішенні судом справи в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, суд доходить висновку, що такі рішення податкового органу порушують права і інтереси позивача, а тому підлягають скасуванню.

Частиною 1 ст.94 КАС України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, понесені позивачем витрати у вигляді оплати судового збору, які згідно з ст. 87 КАС України відносяться до судових витрат, підлягають стягненню на його користь в сумі 2146,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7-12, ст..ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Лотос»до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби №0000032223 та №0000022223 від 27.03.2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 22 червня 2012 року.

Суддя А.В. Зінченко