Ухвала суду № 24949935, 14.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3136/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"14" червня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Сорочко Є.О.,

при секретарі: Пеньковій О.Г.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Дочірнього підприємства «Сіті Терм Плюс»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Сіті Терм Плюс»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2011 року позивач Дочірнє підприємство «Сіті Терм Плюс»звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень №0002782302/0 від 14.09.2010, №0002782302/11/48577 від 15.12.2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року в задоволенні вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва проведено невиїзну документальну перевірку Дочірнього підприємства «Сіті Терм Плюс»з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Онтаріос»за березень-травень 2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 30.08.2010 року №5430/23-02/34841002, яким встановлено порушення: ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України, п.7.2.1. п.7.2., п.п.7.4.4. п.7.4., п.п.7.4.5., п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1532387,48 грн..

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 14.12.2010 року №0002782302/0 та від 15.12.2010 року №0002783302/1/48577.

Відповідно до вимог ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до п.4 прикінцевих положень Цивільного Кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Цивільного кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Статтею 202 ЦК України, визначено, що правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ст. ст. 626, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язує передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Момент виникнення обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 ЦК України є вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до п.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (п.2 ст. 215 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження поставок товарів (послуг) від підприємств постачальників у періоді березень-травень 2010 року, у зв'язку з чим правочини між позивачем та підприємствами постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків.

Зазначені правочини відповідно до ч.1, 2 ст. 215, ч.5 ст. 203 ЦК України є нікчемним, з урахуванням положень ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків.

Згідно ст. 9 Закону України ««Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Згідно п.3.1. Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування, зокрема є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до зазначених положень Закону, у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з підприємством-постачальником.

Відповідно пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є звітним податковим документом.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова - накладна видається платником податку, який поставляв товари (послуги), на вимогу їx отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктами 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

В порушення зазначених вище вимог Закону, позивачем завищено податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму 1 532387,48 грн..

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем доведено правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Твердження апелянта не ґрунтуються на належній доказовій базі та правильному трактуванні норм права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Дочірнього підприємства «Сіті Терм Плюс»- залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 20.06.2012 року.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Сорочко Є.О.