Ухвала суду № 24948659, 12.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 11/76-А Головуючий у 1-й інстанції: Смирнова Ю.М.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"12" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: при секретарі: Федорової Г.Г., Данилової М.В., Оксененка О.М., Петриченко Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2011 року по справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва до Приватного підприємства «Фірма «Агро-Екс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехснаб»про визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2006 року Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва (далі - позивач) звернулася до Господарського суду м. Києва із позовом до Приватного підприємства «Фірма «Агро-Екс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехснаб»(далі - відповідачі), в якому просила:

- визнати договір між ПП «Фірма «Агр-Екс»та ТОВ «Агротехснаб»недійсним відповідно до ст. 49 ЦК УРСР;

- стягнути з ТОВ «Агротехснаб»в дохід державного бюджету грошові кошти на загальну суму 30 442,50 грн.;

- стягнути з ПП «Фірма «Агр-Екс» в дохід державного бюджету грошові кошти на загальну суму 30 442,50 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2011 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ПП «Фірма «Агр-Екс».

Постановою Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2011 року в задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротехснаб»є юридичною особою, зареєстрованою Печерською районною у м. Києві державно адміністрацією 06.03.2003 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності -юридичної особи (а.с. 23).

В період з 19.01.2005 року по 03.02.2005 року службовими особами позивача була проведена позапланова документальна перевірка ТОВ «Агротехснаб», з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01.06.2003 року по 01.01.2004 року.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення ТОВ «Агротехснаб»вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за період червень 2003 року -грудень 2003 року на суму 33 792,76 грн., у тому числі, за червень 2003 року -7 858,83 грн., за липень 2003 року -4 397,41 грн., за серпень 2003 року -6 870,30 грн., за вересень 2003 року -5 745,13 грн., за жовтень 2003 року -8 599,86 грн., за грудень 2003 року -321,23 грн..

За результатами проведеної перевірки позивачем складено акт № 5/26-062/22951291 від 03.02.2005 року (а.с. 8-13).

Фактичною підставою для звернення до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу від 01.10.2003 року № 01-10 недійсним та таким, що укладений відповідачем з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, стали обставини щодо визнання недійсними установчих документів ТОВ «Агротехснаб»та його свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ згідно з рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23.07.2004 року у справі № 2-2155/2004 з мотивів наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності цього товариства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі -Закон № 168/97-ВР).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 Господарського кодексу України, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини позивачем не доведені.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України).

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що 01.10.2003 року між ПП «Фірма «Агро-Екс»та ТОВ «Агротехснаб»був укладений договір купівлі-продажу № 01-10, на виконання якого ТОВ «Агротехснаб»було виписано податкову накладну № 20 від 02.10.2003 року на загальну суму 30 442,50 грн., у тому числі ПДВ -5 073,75 грн. Оплата за поставлений товар здійснювалась ПП «Фірма «Агро-Екс»шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Агротехснаб».

Операції за договором купівлі-продажу від 01.10.2003 року № 01-10 були відображені ПП «Фірма «Агро-Екс»у книзі обліку придбання товарі (робіт, послуг), а сума податку на додану вартість в розмірі 5 073,50 грн. віднесена до складу податкового кредиту у відповідному періоді.

Зазначену угоду позивач вважає недійсною, так як вона складена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

На підтвердження своїх доводів позивач посилається на наявність рішення Подільського районного суду м. Києва від 23.07.2004 року по цивільній справі № 2-2155/2004, яким було визнано недійсними статут, установчий договір ТОВ «Агротехснаб»та свідоцтво про державну реєстрацію ТОВ «Агротехснаб»з моменту укладання та реєстрації. Визнано недійсною реєстрацію ТОВ «Агротехснаб»в якості платника податку на додану вартість та визнано недійсним свідоцтво № 37621888 про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Агротехснаб»з моменту внесення в реєстр платників ПДВ з 07.04.2003 року.

Крім цього, вказаним рішенням було визнано недійними всі фінансово-господарські документі, документи бухгалтерського та податкового обліку, складені від імені ТОВ «Агротехснаб»з моменту реєстрації з 06.03.2003 року -накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, касові документи -видаткові та прибуткові ордери, векселі, акти заліків акти приймання-передачі векселів, виконаних робіт (послуг), документів, що відображають здійснення господарських операцій ТОВ «Агротехснаб». Визнано недійсним протокол № 1 зборів засновників ТОВ «Агротехснаб»від 24.02.2003 року.

На думку позивача, вказані докази свідчать про недійсність договору купівлі-продажу від 01.10.2003 року № 01-10 року, оскільки ТОВ «Агротехснаб»було створене невідомими особами. Громадяни ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як засновники підприємства, ніякої господарської діяльності не здійснювали, наміру займатися підприємницькою діяльністю не мали, установчих документів не складали і не підписували, внеску до Статутного фонду не здійснювали, рахунків в установах банку не відкривали і нікого на вищевказані дії не уповноважували.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними доводами ДПІ у Печерському районі м. Києва виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв на момент укладення та виконання спірного договору), якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства; для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Таким чином, розглядаючи такий спір, суд повинен визначити наявність наступних ознак:

- вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

- такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

- факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Зазначені обставини позивачем не доведені.

Позивач вказує, що укладена відповідачами угода суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки укладена з метою приховування доходів від оподаткування.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками позивача та зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України).

Положення ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Однак в матеріалах справи такі докази відсутні.

Крім цього, для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Подільського районного суду м. Києва від 23.07.2004 року по цивільній справі № 2-2155/2004, на яке позивач посилається в підтвердження своїх позовних вимог, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.03.2006 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд. За результатами нового розгляду справи, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22.06.2006 року у задоволенні позову ДПІ у Печерському районі м. Києва до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва про реєстрацію, свідоцтва про реєстрацію ПДВ ТОВ «Агротехснаб»було відмовлено. Таким чином, рішення, на яке позивач посилається в обґрунтування позову, доказової сили не має.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи апелянта про те, що оспорювані господарські зобов'язання ПП «Фірма «Агро-Екс»з ТОВ «Агротехснаб»були вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, належними доказами не підтверджуються.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що Цивільний кодекс УРСР відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, втратив чинність з 01.01.2004 року.

Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 Цивільного кодексу УРСР. Цим Кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в дохід держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави та суспільства.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України, цей Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Аналогічний припис щодо зворотної дії в часі норм Господарського кодексу України, ст. 208 якого встановлені правові наслідки недійсності господарського зобов'язання, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, містить і пункт 5 Розділу IX «Прикінцеві положення»цього Кодексу.

Згідно з цим пунктом положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2011 року -залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 06 вересня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Данилова М. В.

Оксененко О.М.