Постанова № 24946092, 31.05.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2012 р.Справа № 2-а-10218/10/1570

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М.Г.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 року у справі за адміністративним позовом ПП «Аріан Плюс»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ПП «Аріан Плюс»звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати нечиними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 21.05.2011 року № 0009772301/0 та № 0009762301/0, якими визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 64 158 грн. та з податку на прибуток в сумі 70 318,50 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що податковий орган дійшов помилкового висновку про порушення підприємством чинного законодавства у сфері оподаткування, адже в ході перевірки посадовим особам відповідача надано всі необхідні документі, які підтверджують правомірність відображення валових доходів та витрат, а також формування податкового кредиту у періоді, що перевірявся.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Обгрунтовуючи свої доводи, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не врахував всіх обставин, що мають значення для справи, зокрема те, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, а також те, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, які контрагентами позивача не включені до складу податкових зобов'язань декларацій з ПДВ за відповідні податкові періоди.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши

законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у квітні 2010 року посадовими особами ДПІ у Київському районі м. Одеси та ДПА в Одеській області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.11.2007 року по 31.12.2009 року.

Результати перевірки оформлені актом від 07.05.2010 року № 2830/76/23/35565186, з якого вбачається, що у періоді, який перевірявся, позивачем занижено податок на прибуток в сумі 46 879 грн., чим допущено порушення пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9.п.5.3 ст.5, пп.8.2.1 п.8.2, пп.8.3.1, 8.3.5 п.8.3, пп.8.4.1 п.8.4 ст.8, п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, а також занижено податок на додану вартість в сумі 45 198 грн., та завищено податок на додану вартість на суму 3 639 грн., що є порушенням пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суть порушень, за висновком податкового органу, полягала у тому, що у періоді, якій перевірявся, ТОВ «Аріан Плюс»віднесено до складу валових витрат витрати з придбання експедиційних та транспортних послуг, отриманих від ПП «Амстровіта»та ПП «Компет», які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Як зазначено в акті перевірки, позивачем не надано товарно-транспортних накладних та подорожніх листів вантажних автомобілів, які здійснювали перевезення нафтопродуктів. В наявних у позивача актах виконаних робіт відсутня інформація щодо пунктів завантаження та розвантаження товару, який саме товар та якою кількістю доставлявся, експедирувався, яким саме транспортом. Саме ці документи, на думку ДПІ, можуть підтвердити факт, що здійснення зазначених витрат безпосередньо пов'язано з власною господарською діяльністю ТОВ «Аріан Плюс».

Не підтвердження подальшого зв'язку придбання транспортних та експедиційних послуг із здійсненням власної господарської діяльності призвело до безпідставного віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої при придбанні цих послуг в розмірі 36 747 грн.

Крім цього, перевіркою встановлено, що ПП «Аріан Плюс»отримано від підприємств-постачальників товарів, робіт, послуг, податкові накладні на загальну суму ПДВ 3 120 грн., яку включено до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Разом з цим, відповідно до бази даних АРМ «Контрагент»постачальниками товарів, робіт, послуг ПП «Аріан Плюс», суми ПДВ за вищевказаними податковими накладними не включено до складу податкових зобов'язань декларацій з ПДВ за відповідні звітні періоди.

У зв'язку з тим, що підприємства - постачальники не сплатили до бюджету податок на додану вартість за продані товари (послуги), податковий орган дійшов висновку, що позивач неправомірно включив зазначену суму до податкового кредиту.

З акту перевірки також вбачається, що підприємством занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 875 грн.

За наслідками перевірки, на підставі акту перевірки, ДПІ у Київському районі м. Одеси винесено податкові повідомлення - рішення від 21.05.2010 року № 0009762301/0, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 70 318,5 грн., з яких 46 879 грн. -за основним платежем, 23 439,5 грн. -за штрафними санкціями, та № 0009772301/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 64 158 грн., з яких 41 559 грн. -за основним платежем, 22 599 грн. -за штрафними санкціями.

Оскільки за результатами адміністративного оскарження зазначені рішення залишено без змін, відповідачем відповідно прийняті рішення від 25.06.2010 року, від 04.08.2010 року та від 27.10.2010 року № 0009762301/1,2,3 та № 0009772301/1,2,3.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що товарно-транспортні накладні, згідно чинного законодавства, не відносяться до первинних документів, які є обов'язковими для підтвердження здійснення витрат на оплату послуг для власної фінансово-господарської діяльності замовника перевезення вантажів, отже висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток та заниження податку на додану вартість є помилковими, необгрунтованими та безпідставними. Також суд зазначив, що ДПІ у Київському районі м. Одеси необґрунтовано виключено зі складу податкового кредиту суму у розмірі 3 120 грн., оскільки Закон не ставить у залежність формування податкового кредиту від податкової звітності інших осіб та фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, при цьому зазначає наступне.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо дотримання позивачем порядку формування валових витрат та податкового кредиту у перевірений період.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, за змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника. При цьому слід зазначити, що за відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не підлягають включенню до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів, або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 19.11.2007 року по 31.12.2010 року ПП «Аріан Плюс»здійснювало операції з придбання паливно-мастильних матеріалів, експедиційних та транспортних послуг тощо.

За результатами ретельного дослідження наявних у справі доказів колегією суддів встановлено, що факт транспортування та експедирування нафтопродуктів ПП «Амстровіта»та ПП «Компет»позивачеві підтверджується актами виконаних робіт.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що зазначені документи не відображають дійсний зміст зазначених господарських операцій, оскільки в них відсутня інформація щодо об'єкту перевезення, його кількості, та не відображено шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, тобто вказані документи не містять достатньої інформації відносно видів, обсягів та вартості наданих послуг.

Крім цього, частина цих актів не підписана виконавцем послуг, або на них відсутня печатка виконавця.

Водночас, відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»транспортно-експедиторська діяльність -це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Статтею 8 цього Закону передбачено, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Докладні вимоги до укладення договору транспортного експедирування, а також права й обов'язки сторін, визначені ст.ст. 9,10, 12 Закону.

Так, відповідно до ст.12 замовник зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажута у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

З аналізу наведених положень Закону колегія суддів приходить до висновку, що з метою відображення у податковому обліку господарських операцій з надання(отримання) експедиторських послуг, та послуг з транспортування вантажів наявність товаро-транспортних накладнх є обов'язковим.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки акти прийому виконаних послуг за договорами транспортно-експедиційного обслуговування не відповідають вимогам чинного законодавства щодо порядку складення первинних бухгатерських документів, в матеріалах справи відсутні будь-які інші первинні документи, які б свідчили про їх виконання, то включення позивачем до валових витрат витрати, пов'язані зі сплатою цих послуг, а відповідно і включення до податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої у ціні зазначених послуг, є безпідставним, а оскаржувані рішення ДПІ, якими Підприємству донараховано податкове зобовязання із податку на прибуток та із ПДВ, правомірними.

Поряд з цим, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо бепідставного зменшення податкового кредиту позивача в сумі 3 120 грн., та, відповідно, і нарахування штрафних санкцій на цю суму, оскільки недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, позаяк порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень.

Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Враховуючи ту обставину, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість є неправомірними лише в частині зменшення податкового кредиту позивача на суму 3 120 грн. та нарахування штрафної санкції за це порушення в сумі 1 605 грн., колегія суддів вважає за можливе скасувати зазначені рішення лише в цій частині.

Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно дослідив всі обставини у справі, проте дав їм неналежну правову оцінку, що призвело до помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись: ст.ст. 195, 197, п.2 ч.1 ст. 198, ст. 201, ч.2 ст. 205, ст.ст.207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Одеси -задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 року у справі за адміністративним позовом ПП «Аріан Плюс» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень -скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси № 0009772301/0 від 21.05.2010 року, № 0009772301/1 від 25.06.2010 року, № 0009772301/2 від 04.08.2010 року, № 0009772301/3 від 27.10.2010 року в частині зменшення податкового кредиту з ПДВ в сумі 3 120 грн. та нарахованих штрафних санкцій в сумі 1605 грн.

В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Суддя: І.А. Турецька

Суддя: Л.В. Стас.