Ухвала суду № 24946087, 19.06.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2012 р.Справа № 2а-4182/11/2170

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого -Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

-Алєксєєва В.О.

при секретарі -Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року по справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства Проектно-будівельна фірма «Херсонбуд»до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство Проектно-будівельна фірма «Херсонбуд»звернулося до суду з адміністративним позовом (з урахуванням уточнень) до ДПІ у м. Херсоні про скасування податкових повідомлень-рішень від 20 липня 2011 року №0002492301, №0002482301, від 15 липня 2011 року № 0003942307.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства Проектно-будівельна фірма «Херсонбуд»задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 20 липня 2011 року № 0002482301 в частині збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 117 119 грн. 04 коп. та застосування штрафних санкцій в сумі 29 279 грн. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 20 липня 2011 року № 000249230 в частині збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1799776 грн. 40 коп. та застосування штрафних санкцій в сумі 449944 грн. 10 коп. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 15.07.11 № 0003942307. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у м. Херсоні ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у м. Херсоні, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ВАТ ПБФ "Херсонбуд" є юридичною особою, платником податків, знаходиться на обліку в ДПІ у м. Херсоні. Позивач має у складі окремі структурні підрозділи, що знаходяться на самостійному госпрозрахунковому рахунку.

Податкові повідомлення - рішення від 20.07.11 №0002482301 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 264834 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 66208,50 грн., №0002492301 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1899334,89 грн. та застосування штрафних фінансових санкцій в сумі 474735,45грн., від 15.07.11 № 0003942307 про застосування штрафних санкцій у розмірі 8898,18 грн. за порушення касових операцій, які є предметом спору, були прийняті за наслідками планової виїзної перевірки відкритого акціонерного товариства будівельно-проектної фірми "Херсонбуд" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.10.08 по 31.03.11 (акт № 2395/23-5/01273243 від 08.07.11).

Фахівцями ДПІ у м. Херсоні було виявлено порушення п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.1, 4.1.6, п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого був занижений податок на прибуток на суму 264834 грн., в тому числі за 4-й квартал 2008 року на суму 122490 грн., за 2009 р.- 49817 грн.; за 2010 р.- 92526 грн., зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 1-й квартал 2011 р. у сумі 30279 грн. Було виявлено порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст.4, п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.4 п 7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1, п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 п.п. 7.5.3 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1799451 грн., занижено податок на додану вартість структурними підрозділами як окремими платниками податку на загальну суму 97479,41 грн. (БМУ "Промбуд - 2" на суму 17923 грн.; БМУ "Промбуд - 3" на суму 56360,90 грн.; БМУ "Промбуд-6" на суму 1468,17 грн.; ПП "Вітязь" - на суму 21727,34 грн.). Виявлено порушення п. 2.3 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме: перевищення граничної суми розрахунків одного підприємства з іншим протягом одного дня у розмірі 4449 грн. 09 коп. та інші порушення.

Із змісту акта перевірки вбачається, що декларування доходів та витрат проводиться консолідовано, ВАТ подаються декларації з податку на прибуток. Податкові зобов'язання та податковий кредит по податку на додану вартість позивач декларував до податкової інспекції окремо від структурних підрозділів.

При дослідженні формування валових витрат податковою інспекцією було виявлено заниження та завищення валових витрат в окремих звітних періодах. ДПІ було виявлено факт здійснення структурними підрозділами позивача господарських операцій з ПП "Респірес". Структурний підрозділ позивача БМУ "Промбуд-2" уклало договір від 09.01.09 № 1 з ПП "Респірес" (м. Херсон) на виконання окремих робіт - фарбування стель, стін водоемульсійною фарбою, ремонт цеглової кладки стін, ремонт щікатурки та інше в виробничому корпусі ТОВ "Данон Дніпро". Також ПП "Респірес" постачав БМУ матеріали - бетон, люки, плиту для колодязів, щебінь. Загальна вартість робіт та матеріалів склала 32943 грн. 12 коп. (в тому числі ПДВ 5490,52 грн.). Податкова інспекція вважає, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат суму 27452 грн. за послуги та товари, отримані від ПП "Респірес", а до складу податкового кредиту - суму 4592,36 грн. (згідно із обліковою політикою ВАТ ПБФ "Херсонбуд" структурний підрозділ "Промбуд - 2" було самостійним платником ПДВ в період з 01.10.08 р. по 01.06.09 ). ДПІ вказує в акті перевірки про те, що роботу, задля якої було залучено ПП "Респірес", цілком може вчинити сам позивач, в штаті якого є свої працівники, які можуть фарбувати, ремонтувати цеглові кладки, та виконувати роботи, які були предметом договору № 1 від 09.01.09 з ПП "Респірес". У цього підприємства кількісний склад склав тільки 2 особи. За висновком ДПІ, віднесення цих витрат до складу валових здійснено не з метою отримання прибутку, мало ціль зменшити об'єкт оподаткування, такі витрати є надмірними, порушують принцип безпосередності господарської діяльності.

Перевіркою відображених в деклараціях по податку на прибуток показників було виявлено, що структурний підрозділ БМУ "Промбуд-3" здійснив господарські операції з ПП "Респірес" на загальну суму 153686 грн. 65 коп. (крім того, ПДВ 30737 грн. 33 коп.). Було придбано папір на суму 1320 грн. (крім того ПДВ 264 грн.), що підтверджується видатковою та податковою накладною. Також позивач отримав від ПП "Респірес" будівельні роботи на об'єктах будівництва кафе за адресою вул. Перекопська, 83, на суму 19766,65 грн. (крім того ПДВ 3953,33 грн.), роботи підтверджуються актом виконаних робіт від 30.12.08, податковою накладною. Відповідач дійшов до висновку про неправомірне включення до валових витрат суми 153686,65 грн. з посиланням на нікчемність угод з ПП "Респірес". В періоді з 01.10.08 по 01.06.09 (структурний підрозділ був самостійним платником ПДВ) та з 01.06.09 по 31.03.11 (у складі консолідованих декларацій) підприємством включено до податкового кредиту загальну суму ПДВ 30737,33 грн. по взаємовідносинах з ПП "Респірес", що привело до заниження ПДВ в листопаді 2008 року та грудні 2008 року.

В акті перевірки викладено, що БМУ "Промбуд-5" також мало господарські взаємовідносини з приватним підприємством "Стальсервіс", придбавши матеріали на загальну суму 29101 грн. 84 коп. (в т.ч. ПДВ 4825,55 грн.), розрахунки проводились в безготівковій формі. ПП "Стальсервіс" зареєстровано юридичною особою 05.10.07, а 03.06.10 були зареєстровані зміни засновника та керівника підприємства, ним став гр.-н ОСОБА_2 Дане підприємство не подавало в 2010 році до податкової інспекції декларацію по податку на прибуток та форму 1-ДФ, трудові ресурси у підприємства відсутні, немає ні транспорту, ні основних засобів, тобто, відсутні умови здійснення господарської діяльності, фактичне відвантаження та транспортування. На думку ДПІ, позивач не мав права відносити до валових витрат в 2010 році суму 24276 грн., а до податкового кредиту кредиту суму ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних ПП "Стальсервіс" у червні - жовтні 2010 року ПДВ у загальній сумі 4855,25 грн. у тому числі: за червень 2010 р. в сумі 1203,08 грн., за липень 2010 р. в сумі 2298,87грн., за вересень 2010 р. в сумі 1350,33 грн., за жовтень 2010 р. в сумі 2,97 грн., на думку ДПІ, це є порушенням п.п. 7.4.1, п.п.7.4.2 п. 7.4 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість".

ДПІ також було встановлено, що БМУ "Житлопромбуд-1" мало господарські стосунки з ПП "Стальсервіс", правочини з яким суперечать ч. 1 ст.ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в момент вчинення правочинів вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Такі порушення пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" призвели до завищення показників декларації з ПДВ на загальну суму 28015 грн., у тому числі: липень 2010р.- 7710 грн., серпень 2010р.-18261 грн., вересень 2010р.- 2044 грн. Завищення валових витрат при віднесенні до їх складу витрат по правочинам з ПП "Стальсервіс" в сумі 140076 грн. позивач не оскаржує з огляду на те, що в тому ж звітному періоді податківцями було виявлено заниження витрат на аналогічну суму по відносинам БМУ "Житлопромбуд-1" з АТЗТ "Спецстрой", що в цілому не призвело до донарахування великих сум податкових зобов'язань по податку на прибуток.

При перевірці лікувально-оздоровчого комплексу "Маяк" ВАТ ПБФ "Херсонбуд" було встановлено, що до валових витрат позивачем були включені витрати на утримання нерухомості - дитячого садка по вул. Димитрова, 25 а, дитячого комбінату № 5 по вул. Робоча, 125, усього на суму 287808 грн. 52 коп., в тому числі амортизація, зарплата з відповідними нарахуваннями, охорона об'єктів, утримання території, електроенергія, сплата податків ті інші. Такі витрати, на думку ДПІ, суперечать меті господарської діяльності, оскільки ці об'єкти не використовувались за призначенням, діти в дитячих закладах не утримувались, консервація дитячих садків не проводилась, будівлі дитячих установ знаходились в аварійному стані.

Крім того, в грудні 2010 року позивач відніс до податкового кредиту суму 1731576 грн. 80 коп. внаслідок укладання 31.12.2010 трьох договорів фінансового лізингу з ПАТ "Марфін банк", майно, яке передавалось у фінансовий лізинг - це будівлі та споруди дитячого комбінату № 5, будівлі та споруди виробничої бази, другий - четвертий поверхи будівлі колишнього гуртожитку, які раніш належали позивачу, але були віддані кредитору-банківській установі в рахунок погашення кредитної заборгованості. Перевіркою встановлено, що за даними аналітичних відомостей бухгалтерського рахунку 53 "Довгострокові зобов'язання по оренді" та 15 "Капітальні інвестиції" підприємством після підписання акту прийому - передачі об'єктів нерухомого майна було зараховано первісну вартість такого майна до субрахунку 152 "Придбання (виготовлення) основних засобів". ДПІ зазначено, що до перевірки не надані акти введення в експлуатацію зазначених об'єктів нерухомості. Згідно із Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій", затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.10.08 № 1238, субрахунок 152 "Придбання (виготовлення) основних засобів" призначений для обліку витрат на придбання або виготовлення власними силами і матеріальних активів, облік яких ведеться на рахунку 10 "Основні засоби...". За даними зворотно - сальдової відомості підприємства, станом на 01.04.11 первісна вартість орендованого майна не проведена по бухгалтерському рахунку 10 "Основні засоби", що є обов'язковою умовою визначення "об'єкту лізингу" (п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). На думку ДПІ, об'єкти нерухомості, які зазначені у договорах фінансового лізингу, не мають ознаки "предмета лізингу". Крім того, податковою інспекцією було виявлено, що будівля дитячого комбінату №5 на протязі дванадцяти років знаходиться в аварійному стані та станом на 17.06.11р. не використовується за своїм призначенням, ніяких ремонтних будівельних робіт не проводиться; на території виробничої бази ніякої техніки або механізмів підприємства "Херсонбуд" не знаходиться, ніяких будівельних робіт за адресами: вул. Робоча, 125 (дит.комбінат), вул .Чорноморська, 6 (будівля колишнього гуртожитку) не ведеться. Отже, об'єкти нерухомості з моменту отримання в лізинг та в подальшому не використовуються у господарській діяльності підприємства та відповідно не збільшують відсоток доходності підприємства. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання у господарської діяльності (пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість").

ДПІ було виявлено порушення п. 2.3 Положення про ведення касових операцій, згідно якого гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України та складає 10000 грн. Підприємством перевищена гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами, а саме: згідно видаткового касового ордеру № 91 від 22.06.09 було проведено готівкові розрахунки по поверненню позики ТД "Академія Європейського бізнесу" на загальну суму 14500 грн., що перевищує граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства з другим протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами на 4500 грн. Залишок готівки у касі на кінець дня складає 509 грн., ліміт залишку готівки у касі підприємства згідно розпорядження № 1 від 02.03.07р. складає 560 грн. та відповідно нарахована ДПІ сума штрафу склала 8898,18 грн., виходячи з розрахунку (4500 грн. + 509 грн.- 560 грн.) х 2.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанцій виходив з наступних мотивів, з якими з урахуванням поданих позивачем документів повністю погоджується колегія суддів.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п."а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», а саме.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірне збільшення суми грошового зобов'язання по ПДВ на 1799776 грн. 40 коп., оскільки як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання структурними підрозділами позивача у постачальників (ПП «Респірес», ПП «Стальсервіс») товарів (послуг), на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, отримані позивачем документи, на які послався суд першої інстанції та маються в матеріалах справи (податкові накладні, видаткові накладні, подорожні листи про доставку металопродукції, акти прийомки виконаних робіт, договори - по взаємовідносинам з ПП «Стальсервіс»; договір про здійснення будівельно-монтажних робіт на виробничому корпусі ТОВ "Данон Дніпро", копія ліцензії на будівельну діяльність, видану ПП "Респірес" строком до 24.10.10, акти виконаних робіт, податкові накладні, накладні на продукцію, декларації з ПДВ ПП "Респірес", трудова угода (надана до суду апеляційної інстанції) - по взаємовідносинам з ПП "Респірес"), дають підстави для висновку про сплату позивачем (структурним підрозділам) сум податку в ціні придбання товарів своїм безпосереднім постачальникам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги та приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між структурними підрозділами позивача та ПП «Респірес», ПП «Стальсервіс», оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Крім того, відповідно до пп. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації), зокрема дитячих ясел або садків.

Судом першої інстанції правомірно зазначено про те, що норми вказаного вище підпункту стосуються витрат на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури, які перебувають на балансі платника податку не для здійснення господарської діяльності з метою отримання доходу, а для соціальних цілей, що зумовлює особливий підхід до обліку таких витрат.

За змістом вказаної норми, вона стосується тільки тих дитячих закладів, які не використовуються для надання платних послуг та іншої комерційної діяльності, витрати на які не можуть бути віднесені до складу валових витрат виробництва. Враховуючи це, витрати на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури (зокрема, на оплату електроенергії, комунальних послуг, заробітну плату технічного персоналу й інші витрати, пов'язані з утриманням об'єкта в належному стані та його експлуатацією) включаються до складу валових витрат платника податку в повному обсязі.

Підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування".

Таким чином, є обґрунтованим висновок в оскаржуваному рішенні суду про те, що та обставина, що в період перевірки об'єкти дитячих установ знаходились в аварійному стані, а тому не могли бути використані для утримання дітей, не є доказом того, що ці об'єкти змінили свій статус дитячого садку або дитячого комбінату, тобто не є об'єктами соціальної інфраструктури та відповідно про правомірність включення позивачем до валових витрат суми 287808 грн. 52 коп..

Також, Законом України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Предметом лізингу є неспоживча річ, яка характеризується індивідуальними ознаками і віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найом (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Не можуть бути предметами договору лізингу - земельні ділянки; інші природні об'єкти; цілісні майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії"). Предметом фінансового лізингу можуть бути тільки основні фонди.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (пп. 8.2.1) визначено, що основними фондами є матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Законом України «Про податок на додану вартість»(п. 1.4.) встановлено, що операція фінансового лізингу підпадає під визначення терміну "поставка товарів".

Отже, при передачі майна за договором фінансового лізингу лізингодавець нараховує податкові зобов'язання по ПДВ на вартість об'єкта згідно пп. 3.1.1 ст.3 Закону, а лізингоодержувач має право включити суму ПДВ до складу податкового кредиту (пп. 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Так, відповідно до пп. 7.3.4 та 7.5.3 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) та датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного передання (отримання) об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" термін "фінансовий лізинг" визначено як - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно зі ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

В свою чергу, досліджені судом першої інстанції договори фінансового лізингу, укладення та виконання яких є господарською діяльністю підприємства та які як обґрунтовано встановлено в оскаржуваному рішенні є правомірними та в установленому законом порядку недійсними не визнавалися, та надані позивачем до суду апеляційної інстанції документи (ати вводу в експлуатацію основних засобів (будівлі та споруди дитячого комбінату), розпорядження про проведення ремонтних робіт, дефектні акти та графіки виконання робіт, - спростовують висновки апеляційної скарги про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2010 року ПДВ у сумі 1731576 грн. 80 коп.. та відповідно підтверджують доводи суду першої інстанції про право позивача при одержанні будівель у фінансовий лізинг включити вказану суму ПДВ до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 223 Господарського кодексу України, строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання встановлюються цим Кодексом. Такі санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених статтею 250 Кодексу. Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг»інших строків не встановлено.

В свою чергу штрафна санкція, встановлена Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг»є адміністративно-господарською санкцією, оскільки є заходом майнового характеру, який застосовується органом державної влади за порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчим актом правил здійснення господарської діяльності та спрямований на припинення правопорушення і ліквідації його наслідків, тобто підпадає під критерії визначення адміністративно-господарської санкції, встановлені статтею 238 Господарського кодексу України.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що оспорюванні позивачем штрафні санкції не є податковим зобов'язанням та вважає, що застосування до позивача зазначеного штрафу, як застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарської санкції, тобто притягнення до відповідальності за вчинене правопорушення в сфері господарської діяльності, можливе в межах строків, встановлених статтею 250 Господарського Кодексу України, тобто не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом зазначено про порушення позивачем, які сталися у 2008 році, а відповідно рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій до позивача ДПІ у м.Херсоні було прийнято 15.07.2011 року, тобто більше чім через рік з дня вчинення позивачем порушення.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що приймаючи рішення від 15.07.2011 року №0003942307 про застосування штрафних (фінансових) санкцій, відповідач порушив встановлені статтею 250 Господарського кодексу України строки застосування адміністративно-господарської санкції.

Таким чином, з урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та спростовуються матеріалами та встановленими судом першої інстанції обставинами справи, відповідно до яких в оскаржуваному рішенні зроблено правомірний висновок про наявність у позивача правових підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 20 червня 2012 року.

Головуючий:

Судді: