Рішення № 24945080, 15.06.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2012 р. Справа № 5023/1846/12

вх. № 1846/12

Суддя господарського суду Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (за дов. № 08-11/128/2-12 від 04 січня 2012 року)

відповідача - ОСОБА_2 (за дов. № б/н від 08 травня 2012 року)

3-ї особи - ОСОБА_1 (за дов. № 08-11/128/2-12 від 04 січня 2012 року)

розглянувши справу за позовом Харківської міської ради, м.Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро - сервіс +", м.Харків

3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків

про визнання договору укладеним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м.Харкова укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро - сервіс +" (надалі - Відповідач). Заявлену вимогу обгрунтовує тим, що останній зобов'язаний взяти участь у розвитку інфраструктури м. Харкова та укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури з органом місцевого самоврядування, а саме, Департаментом економіки та комунального майна (надалі - третя особа), а також перерахувати до міського бюджету м.Харкова грошові кошти у розмірі 503684,90 гривень у період з 01 січня 2013 року до 31 січня 2013 року. Таким чином, Позивач вважає, що ухилення Відповідача від укладання цього договору грубо порушує права та обов'язки територіальної громади м.Харкова.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 квітня 2012 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15 травня 2012 року. До того ж відповідною ухвалою було залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Департамент економіки та комунального майна міста Харкова.

11 червня 2012 року представник Відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх. № 4998), в якому викладена позиція останнього полягала у тому, що з моменту отримання дозвільних документів на будівництво магазину і до прийняття його в експлуатацію, містобудівне законодавство, яким мають регулюватися спірні відносини, змінювалося, а тому відносини між сторонами мають регулюватися тими нормами права, які існували на час їх виникнення. Крім того, Відповідач обгрунтовує свою позицію, посилаючись на лист № 23-11/6294/0/6-11 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 22 липня 2011 року, в якому зазначено, що у разі відсутності порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, замовники будівництва мають правові підстави для відмови від укладення договору про пайову участь, оскільки саме таким актом встановлюються як порядок залучення коштів пайової участі і, відповідно, істотні умови договорів пайової участі, так і порядок розрахунку розміру пайової участі, без якого неможливо буде органу місцевого самоврядування довести коректність зробленого розрахунку величини пайової участі конкретного замовника будівництва, що є істотною умовою такого договору згідно з нормами абзацу шостого частини дев'ятої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». На думку Відповідача, на момент прийняття об'єкту в експлуатацію, дія норм ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м.Харкова, прийнятого рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 листопада 2011 №804, на правовідносини сторін не поширювалася, та доповнюючи свій відзив, Відповідач вказує на той факт, що укладання договору пайової участі у розвитку інфраструктури після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію не передбачено ані діючим законодавством, ані законодавством, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин. У наданому відзиві просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача повністю.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 травня 2012 року було відкладено розгляд справи на 22 травня 2012 року.

21 травня 2012 року представник третьої особи надав через канцелярію суду пояснення (вх. № 14035), в яких вказував на те, що Відповідачем було порушено визначений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та порядком пайової участі обов'язок, а саме, останній не повідомив своєчасно при прийнятті об'єкта в експлуатацію виконавчі органи Харківської міської ради, та не звернувся до третьої особи для укладення спірного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м.Харкова, а тому порушує права та обов'язки територіальної громади м.Харкова, що призводить до бюджетних втрат. Просив суд задовльнити заявлені вимоги Позивача повністю.

В судовому засіданні 22 травня 2012 року було оголошено перерву до 07 червня 2012 року.

07 червня 2012 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх. № 6812) документи на підтвердження заявлених вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 07 червня 2012 року було оголошено перерву до 15 червня 2012 року.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні та у наданому відзиві проти позовних вимог заперечував. Зазначав про їх необгрунтованість, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню.

Представник третьої особи у відкритому судовому засіданні та у наданих поясненнях підтримав заявлені позовні вимоги Позивача та наполягав на їх задоволенні.

Суд вважає, що в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення про них, заслухавши пояснення представників сторін, представника третьої особи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Рішенням Харківської міської ради №78/05 від 27 квітня 2005 року «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об'єктів» та відповідно до Додатку 1 до цього рішення, Відповідач отримав в оренду земельну ділянку по вул. Шевченка, 327 загальною площею 0,6760 га для будівництва магазина непродовольчих товарів до 01 лютого 2007 року та для подальшої експлуатації об'єкту до 01 лютого 2030 року. Рішенням Харківської міської ради № 74/07 від 25 квітня 2007 року "Про продовження строків будівництва (реконструкції) об'єктів", в Додатку №1 до цього рішення, було продовжено строки будівництва магазину непродовольчих товарів по вул.Шевченка, З27 до 01 травня 2009 року.

На підставі вказаних рішень Позивача, між останнім та Відповідачем 05 вересня 2005 року був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,6760 га строком до 01 лютого 2030 року для будівництва та подальшої експлуатації вищевказаного магазину непродовольчих товарів, який належить Відповідачу на праві власності.

Право власності Відповідача на магазин непродовольчих товарів по вул.Шевченка, 327 підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 27 серпня 2007 року по справі № 29/431-07, яким було визнано право власності на вищевказаний об'єкт за Відповідачем.

05 травня 2006 року Відповідач отримав дозвіл інспекції ДАБК № 06/188 на виконання будівельних робіт з будівництва вищевказаного об'єкту.

Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою інспекцією ДАБК у Харківській області 18 липня 2011 року за № ХК 14311018171, спірний об'єкт Відповідача було введено в експлуатацію у відповідності до вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Дослідивши рішення Харківської міської ради № 74/07 від 25 квітня 2007 року "Про продовження строків будівництва (реконструкції) об'єктів" та додаток № 1 до цього рішення, яким, на думку Позивача, Відповідач був визнаний замовником на будівництво спірного об'єкту, суд не вважає дане твердження вірним, оскільки Відповідачу лише було надано дозвіл на продовження строків будівництва спірного об'єкту.

29 вересня 2011 року управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради надіслало Відповідачу попереджувальний лист № 937/0/124-11 про необхідність укладання договору про пайову участь участь у розвитку інфраструктури м. Харкова та можливі наслідки у разі не врегулювання даного питання.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач на вказаний лист третьої особи відповіді не надав.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.3 ст.179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, ст.27-1 Закону України "Про планування і забудову територій" від 20 квітня 2000 року встановлювала, що замовник, який мав намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний був взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з п.1.2 Порядку пайової участі, залучення до пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Харкова, був обов'язковим для всіх замовників, які мали здійснити будівництво на території міста Харкова.

Слід зазначити, що на момент звернення Позивача до Відповідача з пропозицією укласти спірний договір 29 вересня 2011 року, питання внесення пайових коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, регулювалися відповідним порядком, прийнятим рішенням Харківської міською радою від 09 листопада 2011 № 804. Відповідно до абзацу 7 ч.9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" пайові кошти підлягають перерахуванню до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, проте ця норма набирає чинності з 01 січня 2013 року. Таким чином, до спірних правовідносин не може застосовуватися ця норма внаслідок: не набрання останньою чинності та встановлення факту введення спірного об'єкту в експлуатацію.

Будівлю магазину непродовольчих товарів по вул.Шевченка, 327, власником якої є Відповідач, було введено в експлуатацію декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою інспекцією ДАБК у Харківській області 18 липня 2011 року за № ХК 14311018171.

Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про планування і забудову територій".

У прикінцевих положеннях Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року, зазначено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім: 3) частини третьої, абзацу сьомого частини дев'ятої статті 40, які набирають чинності з 1 січня 2013 року. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Дія цивільно-правових норм у часі починається з моменту вступу їх у силу і продовжується до моменту, коли вони втрачають правову силу у встановленому законом порядку.

Виходячи із роз'яснень Конституційного суду України, викладених в рішенні № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року, Конституційний Суд України роз'яснив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце

До того ж, відповідно до ч.3 ст. 5 Цивільного кодексу Україн, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, суд дійшов висновку, про те, що правовідносини між сторонами виникли з 27 квітня 2005 року та продовжують існувати до теперішнього часу.

Аналізуючи норму закону з урахуванням її дії у часі, на підставі якої спірний договір повинний бути укладений, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що набрав чинності з 12 березня 2011 року, замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

У спірному договорі Відповідач має перерахувати до міського бюджету м.Харкова грошові кошти у розмірі 503684,90 гривень, згідно з розрахунком величини пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова.

Відповідно до частини 1 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Такий порядок був прийнятий рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 листопада 2011 № 804 «Про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова». До прийняття цього порядку норми ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не застосовувалися, оскільки не мали механізму застосування.

Виходячи з наведеного, суд дішов висновку, що на момент прийняття спірного об'єкту в експлуатацію, дія норм ст. 40 Закону України «Про регулював містобудівної діяльності» та Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м.Харкова, прийнятого рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 листопада 2011 № 804, на правовідносини сторін не поширювалася.

Рішенням Харківської міської ради № 78/05 від 27 квітня 2005 року, Відповідачу, як замовнику, було надано право на отримання земельної ділянки для будівництва та подальшої експлуатації магазину непродовольчих товарів.

Згідно з п.4 зазначеного рішення, юридичні та фізичні особи, зазначені у додатку, були зобов'язані одержати та виконати технічні умови управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку по пайовій участі у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

У п.3 вказаного рішення також зазначено про необхідність виконати технічні умови управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку по пайовій участі у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Вимоги рішень Харківської міської ради стосовно обов'язку одержати та виконати технічні умови управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку по пайовій участі у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста цілком узгоджувалися з вимогами чинної на той час ст.27 Закону України «Про планування і забудову територій», відповідно до якої фізичні, юридичні особи, які отримали дозвіл на будівництво об'єкта містобудування, отримують вихідні дані на проектування цього об'єкта. Вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальні інфраструктури населених пунктів.

З цього слідує, що даною нормою було встановлено право, а не обов'язок органів місцевого самоврядування у вихідних даних, якими, зокрема, є технічні умови, визначати також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Обов'язку щодо укладення договору пайової участі, строків та порядку його укладення законом визначено не було.

На виконання вимог ст.27 Закону України «Про планування і забудову територій» та рішення Харківської міської ради № 78/05 від 27 квітня 2005 року, Відповідач отримав технічні умови по пайовій участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста при будівництві магазину непродовольчих товарів по вул. Шевченко, 327, за № 606 від 21 березня 2006 року. Зазначені технічні умови були виконані Відповідачем у повному обсязі.

Щодо направлення управлінням соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради листа № 937/0/124-11 від 29 вересня 2011 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту даної статті слідує, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір - це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов`язки.

Приписами ст.627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Зазначене положення Цивільного кодексу України узгоджується з ч.8 ст.181 Господарського кодексу України у разі, коли сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, за ст.640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору (ст.641 Цивільного кодексу України). Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст.642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

До того ж ст.187 Господарського кодексу України встановлює, що спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення до суду Позивачем не здійснено жодної дії з боку Відповідача, яка повинна передувати укладенню договору між сторонами, а тому суд вважає, що Позивачем обрано спосіб захисту права цивільного, який не відповідає змісту ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України, а ст.187 Господарського кодексу України до цих правовідносин не повинна застосовуваться.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Позивача про визнання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м.Харкова з Відповідачем, є необгрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.

На підставі ст.ст. 58, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 5, 16, 626, 627, 638, 640, 642 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 179, 181 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 20 червня 2012 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа № 5023/1846/12