Рішення № 24944948, 17.05.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2012 р. Справа № 5023/1427/12

вх. № 1427/12

Суддя господарського суду Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

за участю представників сторін:

прокурора - Гелети О.О.

позивача - Попова О.О.

відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом Заступника військового прокурора Харківського гарнізону, м.Харків в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі ВЧ А2467, м.Чугуїв

до ТОВ "Геобурсервіс", смт.Кегичівка

про стягнення 40695,76 гривень

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Військової частини А2467 (надалі - Позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Геобурсервіс" (надалі -Відповідач) суми заборгованості у розмірі 40695,76 гривень, у тому числі, 37775,00 гривень суми основного боргу, 1322,13 гривень суми 7% штрафу відповідно до п. 4.5 спірного договору, 1598,63 гривень суми нарахованої пені. Заявлені вимоги Позивач обгрунтовує неналежним виконанням Відповідачем умов договору про надання послуг складського зберігання № 2 від 04 січня 2010 року. Також Позивач просив суд зобов'язати Відповідача забрати майно, передане на зберігання до Позивача, відповідно до актів здачі-приймання на відповідальне зберігання. Окрім цього, Позивач просив суд стягнути з Відповідача суму судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.03.12 року було порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 17.04.12 року.

12 квітня 2012 року Позивач надав через канцелярію суду супровідним листом (вх. № 7920) витребувані судом документи на підтвердження заявлених вимог.

Судом були досліджені та долучені до справи надані документи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.04.12 року було відкладено розгляд справи на 03.05.12р.

03.05.12р. Позивач надав документи для долучення до справи, а саме: акт приймання №35 від 03.02.10р. та довідку - розрахунок заборгованості за супровідними листами.

Судом були досліджені та долучені до справи надані документи.

Ухвалою від 03.05.12р. було відкладено розгляд справи на 17.05.12р.

17.05.12р. позивач надав заяву про відмову від частини позовних вимог, а саме від зобов"язання відповідача забрати майно, передане для зберігання до військової частини А2467 відповідно до актів здачі-приймання на відповідальне зберігання.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з урахуваням уточнень від 17.05.12р.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з урахуваням уточнень від 17.05.12р.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

Таким чином, справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розлянувши клопотання позивача про припинення провадження по справі (вх. № 5372 від 17.05.12 р.), в якому він відмовлється від частини позовних вимог, суд, визнав його таким, що не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї - небудь права та охоронювані законом інтереси, відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та підлягає прийняттю.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд припиняє провадження по справі, якщо позивач відмовився від позову та його відмову прийнято судом.

За таких обставин, провадження по справі в частині зобов"язання відповідача забрати майно, передане для зберігання до військової частини А2467 відповідно до актів здачі-приймання на відповідальне зберігання, слід припинити відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України.

Розглянувши надані суду докази, вислухавши пояснення представника позивача суд встановив, що 04 січня 2010 року між військовою частиною А2467 (далі - Виконавець) і TOB «ГЕОБУРСЕРВІС» (далі - Замовник) був укладений договір № 2 "Про надання послуг по складуванню", згідно з цим договором Виконавець надає Замовнику послуги складування вибухових матеріалів, речовин і виробів вітчизняного виробництва, а Замовник - TOB «ГЕОБУРСЕРВІС» проводить оплату за надані послуги - зберігання вибухових речовин, згідно норм постанови КМУ від 25 липня 2000 року за №1171 «Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил».

Додатковою угодою від 04.01.2011 року № 1 дію даного договору було пролонговано до 31 грудня 2011 року.

Відповідно до Договору №2 від 4 січня 2010 року Замовник зобов'язаний компенсувати Виконавцю витрати по утриманню та охороні майна.

Військова частина А 2467 відповідно до умов Договору, Додаткової угоди виконала свої зобов"язання щодо зберігання майна, про що надавала Замовнику поштовим відправленням відповідні рахунки - (рахунок №36 від 29 08.2011р., рахунок №41 від 29.09.2011 p., рахунок №44 від 31.10.11р., рахунок №47 від 29.11.2011 р., рахунок №51 від 27.12.2011р.) на загальну суму 37 775 грн., але Замовник з дня отримання рахунків засобами факсимільного зв'язку за надані послуги, їх не оплатив, чим порушив вимоги договору.

Командуванням Військової частини А 2467, з причини виникнення заборгованості за період з серпня по грудень 2011 року, на адресу TOB «ГЕОБУРСЕРВІС» були направлені листи про припинення дії договору - претензія вих. №2569 від 07.12.11р., повідомлення відправлене кур'єром вих. №23 від 04.01.12р.

Як свідчать матеріали справи, позивач в період з серпня 2011 року по грудень 2011 року надавав відповідачу обумовлені договорами послуги. Проте відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договорами зобов'язання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість наданих послуг, внаслідок чого за вказаний період утворилась заборгованість в сумі 37775,00 грн.

Факт наявності боргу підтверджується матеріалами справи.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що вказана сума боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів про погашення боргу, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, позовні вимоги позивача в сумі 37775,00 грн. є обгрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що згідно з пунктом 4.5 Договору передбачено, що за порушення умов договору винна сторона сплачує пеню в розмірі 0,1 % від суми невиконання зобов'язання, якою допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% вартості невиконаних зобов'язань.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 1322,13 грн. штрафу та 1598,63 грн. пені.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов'язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом перевірений розрахунок пені, наданий позивачем, та суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені лише у розмірі 678,08 грн., в іншій частині слід відмовити у зв"язку з невірним розрахунком.

Судом перевірений розрахунок штрафу, наданий позивачем, та суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 1322,13 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Міністерство оборони України, згідно ст. 1 і 10 Закону України «Про оборону України», є центральним органом виконавчої влади і військового управління в системі Збройних Сил України, які створені для озброєного захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України.

Міністерство оборони України, згідно рішення Конституційного суду України №3-РП/099, є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. В свою чергу начальники вищевказаних структурних складових Збройних Сил України є органами виконавчої державної військової влади в системі Збройних Сил України, а отже здійснюють відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно ст.ст. 58, 59 Статуту внутрішньої служби, затвердженого Законом України № 548 від 24.03.99 року, командир є єдиноначальником, який особисто відповідає перед державою за бойову і мобілізаційну готовність ввіреної йому військової частини (установи). Він, серед іншого, зобов'язаний вживати заходів для відшкодування спричиненої державі шкоди, для чого діяти відповідно до закону, в тому числі, в разі необхідності представляти інтереси держави у судах.

Згідно з положеннями ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

В силу ст. 36-1 Закону визначено підстави представництва прокурором ітересів держави, а саме наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій /бездіяльності/ фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оцінюючим поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов в чому саме відбувалося чи може відбуватися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, повноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За таких обставин вказана заява подається прокурором в інтересах військової частини А2467, у зв'язку з заподіянням шкоди державним економічним інтересам, а саме недоотриманням грошових коштів.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові -на позивача.

За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, п. 4 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Прийняти заяву позивача про відмову від частини позову (вх.№5372 від 17.05.12р.).

Провадженя по справі №5023/1427/12 в частині зобов"язання відповідача забрати майно, передане для зберігання до військової частини А2467 відповідно до актів здачі-приймання на відповідальне зберігання, припинити.

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Геобурсервіс" (64003, Харківська обл., смт. Кегичівка, вул. Миру, буд. 25, код 32535729, р/р 2600930136437 В АКБ "Золоті ворота" у м.Харкові, МФО 351931) на користь Військової частини А2467 (63504, Харківська область, Чугуївський район, смт. Малинівка, р/р 35229016000430 банк УДК ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 07647992) - 37775,00 грн. основного боргу, 678,08 грн. пені, 1322,13 грн. - 7% штрафу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Геобурсервіс" (64003, Харківська обл., смт. Кегичівка, вул.Миру, буд.25, код 32535729, р/р 2600930136437 В АКБ "Золоті ворота" у м.Харкові, МФО 351931) на користь державного бюджету України (одержувач коштів: Управління Державного Казначейства у Дзержинському р-ні м. Харкова, код 37999654, рах. 31215206783003, банк одержувача ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) судовий збір у сумі 1609,50 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складене 22.05.12р.

Суддя Аріт К.В.