Ухвала суду № 24939233, 07.06.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2012 р.Справа № 2а-1670/8143/11Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

за участю секретаря

судового засідання Деревянко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2011р. по справі № 2а-1670/8143/11

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0034101702/11689 від 12.09.2011 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2011р. відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 у задоволенні адміністративного позову.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2011р. та прийняти нову, якою задовольнити заявлені позовні вимоги.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема п.п 7.4.5 п. 7.4, п.п 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 5.4.1 п. 5.4 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, що затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Представник позивача надав письмову заяву про розгляд без його участі.

Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про

дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що

фізична особа - підприємець ОСОБА_3 зареєстрований розпорядженням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області; перебуває на податковому обліку в Кременчуцької міської ради № 11-Р від 29.01.1997 року (а.с.8).

Позивач 23 лютого 2005 року зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 77035436 від 23.02.2005 року, серія НБ № 333169, індивідуальний податковий номер платника ПДВ НОМЕР_1 (а.с.10).

На підставі повідомлення від 30.06.2011 року № 5938/з/17, виданого Кременчуцькою ОДПІ, відповідно до наказу Кременчуцької ОДПІ від 30.06.2011 року № 3495, Кременчуцькою ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну документальну фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 з питання взаємовідносин з приватним підприємством "Калісто" за період з 01.05.2010 року по 30.09.2010 року.

За наслідками проведеної перевірки 13.07.2011 року складено акт № 4851/17-311/НОМЕР_1, згідно із висновками якого встановлено порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3: п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.4 п. 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ за липень 2010 року на загальну суму 4 908,67 грн. (а.с.11-17).

На підставі висновків акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 00034101702/11689 від 12.09.2011 року, яким ФОП ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в 7363 грн.01 коп., в тому числі: за основним платежем на суму 4908, 67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2454, 34 грн. (а.с.19).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0034101702/11689 від 12.09.2011 року прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і відповідає вимогам ч.3 ст. 2 КАС України.

Судове рішення мотивовано тим, що на підтвердження реальності здійснення

господарських операцій щодо придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП "Калісто" позивачем надано первинні документи: податкову накладну, видаткову накладну, копії квитанцій до прибуткового касового ордеру на оплату товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 29 452 грн., які формально відповідають вимогам Законів України "Про податок на додану вартість", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Однак, надана позивачем на підтвердження реальності господарської операції, а саме, транспортування товару, товарно-транспортна накладна, не є належним доказом поставки (транспортування) паливно-мастильних матеріалів від ПП "Калісто" до ФОП ОСОБА_3, оскільки чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством України та договором поставки передбачено складання таких накладних за формою № 1-ТТН, які позивачем не надано. Враховуючи відсутність у позивача належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів, судом не встановлено реального факту транспортування та подальшої передачі товарно-матеріальних цінностей від ПП "Калісто" до ФОП ОСОБА_3

Окрім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту зберігання придбаних у ПП "Калісто" нафтопродуктів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки акту перевірки позивача, які ґрунтувалися на порушені податкового законодавства позивачем у зв'язку із включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ за операціями з ПП "Калісто", яке не має виробничих фондів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару в обсягах, що задекларовані. Крім того, згідно акту про результати документальної невиїзної перевірки № 11362/23-05/24670538 від 20.12.2010 року щодо достовірності нарахування сум податку на додану вартість за період з 01.05.2010 року по 30.09.2010 року, встановлено порушення ПП "Калісто" п.1.2 статті 215, п.п. 1.5 статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України, п. 1.7 статті 1, п.п 7.4.1, п.п 7.4.5, п. 7.4, п.п 7.2.6 п. 7.2, п.7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого по декларації за ПДВ за перевіряємий період підприємству зменшено суму податкових зобов'язань на 12 948,26 грн. та зменшено суму податкового кредиту на 812 948,26 грн. В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів від ПП "Калісто" до позивача, за таких умов, господарські правовідносини між позивачем та ПП "Калісто" не спричиняють реального настання правових наслідків.

Письмові докази свідчать про те, що між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та ПП "Калісто" 01 липня 2010 року укладено договір поставки, умовами якого передбачено, що постачальник (ПП "Калісто") зобов'язується передати у власність покупця (ФОП ОСОБА_3) товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором (а.с.55).

На підтвердження реальності вказаного правочину позивачем до суду надано податкову накладну № 548 від 01.07.2010 року; рахунок-фактуру № СФ-0000301 від 01 липня 2010 року; видаткову накладну № РН-0000547 від 01.07.2010 року; товарно-транспортну накладну серії 02ААВ від 01.07.2010 року; копію квитанцій до прибуткових касових ордерів № 521, 522, 525, заявку на відвантаження пального, договори безкоштовного користування напівпричепом, найму транспортних засобів, договори на організацію перевезення вантажів, товарно-транспортні накладні, подорожні листи (а.с.51-54, 56,97,101-103, 105-106,110-111, 115-127,128-135).

За наслідками здійснення даних господарських операцій позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей, в розмірі 4 908,67 грн.

Проте, перевіркою виявлено безпідставне віднесення до складу податкового кредиту вищезазначеної суми, внаслідок чого відповідач дійшов висновку щодо заниження платником податків ПДВ за липень 2010 року на суму 4908,67 грн., враховуючи, що відповідно до даних податкової звітності ПП "Калісто", у останнього відсутні необхідні виробничі потужності, трудові ресурси та технічні засоби для ведення господарської діяльності, тобто дійшов висновку про нікчемність договірних відносин між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та ПП "Калісто".

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно погодився з висновками податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України „Про податок на додану вартість" з урахуванням наступного.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Тобто, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Окрім того, виходячи зі змісту п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку такого права не дають.

Згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Надана копія податкової накладної № 548 від 01.07.2010 року, що виписана ПП "Калісто", формально відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Суд першої інстанції правомірно посилався на те, що наявність податкової накладної є обов'язковою однак не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Надані позивачем докази свідчать про простий документообіг, а не про реальне виконання угоди.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу; поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно приписів ст. 4 вказаного Закону, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою, оскільки операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Тобто, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Підпунктом 1.2 пункту 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом договору поставки, укладеного між позивачем та ПП "Калісто", постачальник складає та надає покупцю, зокрема рахунок на попередню оплату, видаткову накладну.

На підтвердження реальності виконання угоди позивачем надано копії квитанцій до прибуткового касового ордеру на оплату товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 29 452 грн. та товарно-транспортну накладну серії 02ААВ (а.с.54, 56).

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно не врахував товарно-транспортну накладну серії 02ААВ як належний доказ транспортування) паливно-мастильних матеріалів від ПП "Калісто" до ФОП ОСОБА_3, оскільки чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством України та договором поставки передбачено складення таких накладних за формою № 1-ТТН.

За приписами Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Відповідно до п. п. 11.1, 11.3 -11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Покупець повинен здійснювати приймання нафтопродуктів за кількістю та якістю у відповідності до положень Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, що затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерство транспорту та зв'язку України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155.

Так, відповідно до пп. 5.1.1 п. 5 вказаної Інструкції приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

За приписами п. 5.4 Інструкції, перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня № 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Позивачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції товарно-транспортні накладні, складені за формою № 1-ТТН, як і не надано доказів виконання приписів Інструкції та Правил перевезень нафтопродуктів автомобільним транспортом, не надано паспорти якості та сертифікати відповідності на паливно-мастильні матеріали та докази щодо оприбуткування та зберігання придбаного товару, що виключає можливість вважати угоду реально виконаною.

Суд першої інстанції правомірно не врахував як належний доказ на підтвердження реальності угоди надані позивачем копії заявки до договору від 01.07.2010 року, договору найму транспортних засобів від 01.06.2010 року, договору на організацію перевезень вантажу від 05.01.2010 року, договору безкоштовного користування від 01.06.2010 року, ліцензі серії НОМЕР_2 на здійснення вантажних перевезень, свідоцтва про реєстрацію ТЗ марки МАЗ, моделі 5337, оскільки зазначені документи не свідчать про те, що нафтопродукти поставлялися саме від ПП "Калісто" та у тому обсязі, кількості та на ту суму, що була включена до складу податкового кредиту позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 138 КАС України, предметом доказування є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду, розмір судових витрат тощо) та які належать встановити при ухваленні судового рішення у справі. Згідно ст.. 70 КАС України, зазначені обставини повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Враховуючи зазначені приписи КАС України, суд першої інстанції правомірно посилався на те, що відповідно до вимог ст.. 799 Цивільного кодексу України, договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, що кореспондується з п. 105 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5.

А тому, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що договори найму транспортного засобу від 01.06.2010 року та договір безкоштовного користування від 01.06.2010 року, який за своєю правовою природою фактично є договором найму транспортного засобу, укладені між позивачем та фізичною особою ОСОБА_5, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6, не відповідають приписам ст.. 799 ЦК України, через що не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження факту транспортування (перевезення) та зберігання товару.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваного

податкового повідомлення-рішення, кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій та законність прийнятих рішень

Колегія суддів зазначає, що відповідач, на виконання приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, довів правомірність своїх заперечень проти адміністративного позову, надавши належні та допустимі докази на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого ним податкового повідомлення - рішення.

Натомість позивач, в порушення вимог ч.1 ст. 71 КАС України, не довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

За таких обставин, виходячи з приписів ч.2 ст. 19 Конституції України та ст. ст. 69, 70, 71 КАС України, колегія суддів вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0034101702/11689 від 12.09.2011 року прийнято Кременчуцької ОДПІ на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та кореспондуються з вимогам ч.3 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись із судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209,

254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р. по справі

№ 2а-1670/8143/11 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Курило Л.В. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.