Ухвала суду № 24934905, 19.06.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2012 р. Справа № 64460/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Довгополова О.М.,

Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Баранкевич А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2011 року в адміністративній справі № 2а/0370/1253/11 за позовом відкритого акціонерного товариства «Луцький картонно-руберойдовий комбінат» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2011 року відкрите акціонерне товариство «Луцький картонно-руберойдо-вий комбінат» (далі - ВАТ «Луцький картонно-руберойдовий комбінат») звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та, з уточненням позовних вимог, просило скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Луцької ОДПІ) від 27 квітня 2011 року за № 0001282301, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 515847 грн.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що висновки податкового органу про порушення товариством вимог пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, що виразилося у завищенні податкового кредиту на загальну суму податку на додану вартість 515847 грн. та зменшенні від'ємного значення за грудень 2010 року із цього ж податку в сумі 814416 грн., є неправомірними. При цьому він зазначає, що на виконання договорів купівлі-продажу між позивачем та ТОВ «Адекс-Пром», ТОВ «Софіта» і ТОВ «Євротурбіна» останніми було поставлено позивачу передбачені договорами купівлі-продажу товари, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та оборотно-сальдовими відомостями по складу. Крім того, отриманий товар від контрагентів був у подальшому використаний у господарській діяльності позивача.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2011 року позов задоволено.

Не погодившись із зазначеною постановою, її оскаржила Луцька ОДПІ, яка вважає, що постанова є безпідставною та необгрунтованою й такою, що винесена з порушенням норм права та при неповному з'ясуванні всіх обставин у справі.

Апелянт просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що позивач протягом грудня місяця 2010 року неправомірно сформував податковий кредит із податку на додану вартість на суму 515847 грн. за господарськими операціями із придбання товарів у ТОВ «Адекс-Пром», ТОВ «Софіта» та ТОВ «Євротурбіна», оскільки останні не здійснювали поставку товарів. Тому вказані господарські операції не створюють юридичних наслідків, через що відображення позивачем у податковій звітності із податку на додану вартість відповідних сум податкового кредиту в грудня місяці 2010 року є неправомірним. Крім того, апелянт зазначає про те, що наданими матеріалами перевірок встановлено відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга є безпідставна і не належить до задоволення з наступних міркувань.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 12 квітня 2011 року Луцька ОДПІ провела позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт за № 2273/23-1/00292652.

Перевіркою встановлено порушення товариством вимог п.1.4 ст.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР, у зв'язку з чим ним було завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 515847 грн. та зменшено від'ємне значення за грудень 2010 року із ПДВ в сумі 814416 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки та відповідно до встановлених порушень Луцькою ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення за № 0001282301 від 27 квітня 2011 року, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість на загальну суму 515847 грн.

В ході дослідження обставин, як слугували підставою для прийняття зазначеного рішення, судом встановлено, що позивачем були куплені у ТОВ «Адекс-Пром», ТОВ «Софіта» та ТОВ «Євротурбіна» відповідні товари, а саме: макулатура, сукно ПП-6, заправочний канат для картоноробної машини та гидроциліндр, що підтверджується видатковими накладними за грудень місяць 2011 року. На суму проданих товарів останні видали позивачу відповідні податкові накладні; на час виписки податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи і як платники податку на додану вартість, тому мали право виписки і видачі податкових накладних.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що вищезазначені податкові накладні відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР, тому вони давали позивачу право на формування податкового кредиту із податку на додану вартість відповідно до п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 вказаного Закону. Крім того, дослідженими у справі доказами підтверджено реальний характер операцій позивача із ТОВ «Адекс-Пром», ТОВ «Софіта» та ТОВ «Євротурбіна»; поставка товарів відбулася і товари використано в господарській діяльності позивача.

Судом не взято до уваги покликання відповідача на те, що у контрагентів позивача відсутні матеріальні та трудові ресурси, оскільки на підтвердження цих обставин та нікчемності укладених угод ним не було надано до суду належних доказів. Висновки податкового органу грунтуються на його припущеннях, а не на первинних документах бухгалтерського та податкового обліку про наявність чи відсутність основних засобів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, про зміст і обсяг господарських операцій.

Крім того, за вказаними операціями не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а отже віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків. Також не встановлено фактів визнання недійсними установчих документів юридичних осіб - контрагентів позивача, відсутній обвинувальний вирок суду, яким були б засуджені винні особи за створення фіктивного підприємства чи за видачу податкових накладних від даних товариств, за якими позивачем сформовано податковий кредит; не здобуто доказів наявності протиправного умислу й у позивача.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Податковий кредит пунктом 1.7 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначену згідно з цим Законом.

Згідно із підпунктами 7.2.4 та 7.2.6 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обов'язкових реквізитів. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Пунктом 9.8 статті 9 цього ж Закону передбачено, що реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на зазначені норми закону та встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що податкові накладні, видаткові накладні, накладні та договори купівлі-продажу підтверджують реальність вчинених господарських операцій та сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару, що давало йому право на включення відповідних сум до складу податкового кредиту.

Із матеріалів справи видно, що первинні бухгалтерські документи містять усі обов'язкові реквізити, відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

З приводу покликань податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на поставку товарів, отриманих від контрагентів, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що договір на транспортні послуги між позивачем та його контрагентами з приводу поставки цих товарів не укладався, за умовами договорів доставка товарів передбачена транспортом поставщика і вартість транспортних витрат включена до ціни товарів; як видно із досліджених документів, транспортні витрати окремим рядком в досліджених судом документах не виділялися.

Крім того, відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» вказані документи є обов'язковими лише для автомобільних перевізників.

Відсутність необхідних умов для реального здійснення господарських операцій у контрагентів позивача, про що стверджується відповідачем відповідно до результатів податкової звітності цих осіб, не може бути належним доказом неспроможності виконання цих операцій вказаними особами, оскільки вони не позбавлені права використовувати відповідні ресурси і засоби на договірних умовах.

Доводи відповідача з приводу порушень, допущених контрагентами позивача не є правовою підставою для позбавлення платника податку права на включення відповідних сум до складу податкового кредиту, оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно нарахування податкового кредиту та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

З огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника порушення іншими особами (зокрема, його постачальниками) податкового законодавства не може негативно впливати на результати діяльності такого платника за умови відсутності доказів його недобросовісності.

Відповідна правова позиція викладена й у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), із чого випливає, що якщо контрагент допустив порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Абзацом другим пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР передбачена відповідальність платника податку лише у випадку включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, не підтверджених податковими накладними, при тому, що цей Закон не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

А пункт 7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР, який визначає дату виникнення прав платника податку на податковий кредит, не встановлює зв'язку між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет податку на додану вартість.

З приводу покликань податкового органу на недійсність договорів з огляду та те, що сторони цих договорів при їх укладенні діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів, та правові наслідки цього відповідно до статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України та статей 207, 208 Господарського кодексу України слід зазначити, що суб'єктивний склад такого правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування. Не є підставою для визнання договору недійсним й порушення сторонами цього договору законодавства про податки, як і несплата податків не є підтвердженням мети відповідачів при укладенні та виконанні спірного договору на ухилення від сплати податків.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ВАТ «Луцький картонно-руберойдовий комбінат» та правомірність задоволення таких вимог судом першої інстанції з огляду на те, що у відповідача в даному випадку були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Зазначений висновок суду ґрунтується на повно і всебічно встановлених обставинах справи, які підтверджені належним чином перевіреними у судових засіданнях доказами.

При цьому відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, заперечуючи проти позову, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не довів факту порушення з боку позивача та правомірності своїх дій при прийнятті оскаржуваного рішення.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У відповідності до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2011 року в адміністративній справі № 2а/0370/1253/11, - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Р.Й. Коваль

Судді О.М.Довгополов

В.В.Святецький

Ухвала складена у повному обсязі 22 червня 2012 року.