Ухвала суду № 24932903, 13.06.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Тихонов І.В.

Суддя-доповідач - Бишов М. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2012 року справа №2а/1270/1203/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Бишова М.В.

суддів Компанієць І.Д., Шальєвої В.А.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року по адміністративній справі №2а/1270/1203/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2012р. задоволений позов Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська, скасовані податкове повідомлення - рішення №0000072300 від 20.01.2012р. та повідомлення - рішення №0000082300 від 20.01.2012р., винесене державною податковою інспекцією в Артемівському районі м. Луганська відносно Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська».

Стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6438 грн.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга органу державної податкової служби мотивована тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права. Висновки суду не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на належних доказах. При винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень податковий орган діяв згідно вимог чинного законодавства.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, що дає суду право розглянути справу у їх відсутність у порядку письмового провадження на підставі ст.197 ч.1 п.2 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне в задоволенні вимог, викладених в апеляційній скарзі, відмовити, виходячи з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» (далі ПАТ «ГЗФ «Луганська») є юридичною особою за законодавством України, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 26.05.2004 року, внесена до ЄДРПОУ за ідентифікаційним кодом 32441307, діє на підставі статуту та знаходить на податковому обліку в ДПІ в Артемівському районі м.Луганська з приводу сплати окремих податків (збору за забруднення навколишнього природного середовища, екологічного податку з доходів фізичних осіб).

З 14.11.2011 року по 23.12.2011 року ДПІ в Лутугінському районі проводила планову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства «ГЗФ «Луганська» за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, за результатами якої складено Акт про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства №311/2301/32441307 від 30.12.2011 року.

Про результати перевірки листом №43/7/23-11 державна податкова інспекція в Лутугінському районі повідомила державну податкову інспекцію в Артемівському районі м.Луганська, якою на підставі Акту про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства №311/2301/32441307 від 30.12.2011 року були складені податкові повідомлення-рішення №0000072300 та №0000082300 від 20.01.2012р., які були отримані позивачем 31.01.2012р.

Згідно акту № 311/2301/32441307 від 30.12.2011 року встановлено порушення п.240 ст.240, п.249.6 ст.249, п.246.1 ст.246,п.246.2 ст.246, п.246.5 ст.246 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання у сумі 147 677,96 грн., на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення № 0000072300 від 20.01.2012р.

Крім того, згідно акту №311/2301/32441307 від 30.12.2011 року встановлено порушення ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього середовища», п. 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою КМУ від 01.03.1999р. №303, п.п.3.1 п.3 та п.п.6.4 п.6 Інструкції про порядок нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього середовища, затвердженої наказом ДПА України від 19.07.1999 року №162/379, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання у сумі 18903,85 грн на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення №0000082300 від 20.01.2012р.

Судом встановлено, що за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року ПАТ «ГЗФ «Луганська» задекларовано збір за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 102 166,37 грн. Перевіркою повноти визначення збору за забруднення навколишнього природного середовища за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року встановлено його заниження всього у сумі 18 903,85 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2010 року у сумі 190,80 грн., за IV квартал 2010 року у сумі 18 713,05 грн.

За період з 01.01.2011р. по 30.06.2011р. року ПАТ «ГЗФ «Луганська» задекларовано екологічний податок у сумі 80 334,36 грн. Перевіркою повноти визначення з екологічного податку за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 року встановлено його заниження всього у сумі 151 308, 46 грн.

Підпунктом 14.1.57. статті 14 ПК України визначено поняття екологічний податок, згідно якого це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

За нормами п.п.240.1 ст. 240 ПК України платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються в тому числі розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Разом з цим, не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах суб'єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об'єктах), та надають послуги у цій сфері (п. 240.5 ст. 240 ПКУ).

У відповідності до пп. 242.1.3 ст. 242 ПКУ об'єктом оподаткування в тому числі є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

При цьому, розміщенням відходів, у розумінні пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 цього ж Кодексу та ст. 1 Закону України «Про відходи», є зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Спеціально відведеними місцями, згідно ст. 1 Закону України «Про відходи», є місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Перевіркою встановлено, що підприємством невірно визначено та застосовано коефіцієнти при розрахунку екологічного податку.

Позивача у позові зазначив, що ПАТ «ГЗФ «Луганська» не розміщує та не зберігає відходи вуглезбагачення, тому не застосовує коефіцієнти місця розміщення відходів. Вищезазначені відходи розміщують та зберігають підприємства з якими укладено угоди, а у калькуляціях до цих угод закладені витрати на сплату екологічного податку.

Згідно листа №6540/20/10-08 від 22.05.2008р. Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, а саме, щодо збору за забруднення навколишнього природного середовища, якщо підприємство передає свої відходи спеціалізованим підприємствам згідно укладеним договорам, то збір за забруднення навколишнього природного середовища не сплачується.

Якщо підприємство передає зазначений тип відходів у повному обсязі спеціалізованим підприємствам і має відповідний договір, не накопичує свої відходи за попередні роки, підстави для справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища відсутні.

Головними умовами легітимного тимчасового зберігання відходів у такому випадку є відповідність умов тимчасового зберігання санітарним нормативам (які підтверджені відповідним висновком санітарно-епідеміологічної експертизи щодо об'єкта поводження з відходами) та не перевищення затвердженого ліміту.

З відповіді на попереднє запитання та умов отримання ліміту (який отримують заздалегідь на наступний рік) випливає, що в умовах дотримання договору із спеціалізованим підприємством та своєчасно оформленого ліміту на утворення відходів збір за забруднення навколишнього природного середовища не справляється.

Документом, що підтверджує кількість розміщених відходів,у випадку передачі їх іншому підприємству є акти прийому-передачі, або будь-який інший документ, що підтверджує відповідну передачу.

Відповідач вважає, що ПАТ «ГЗФ «Луганська» починаючи з 01 січня 2011 року підприємство, незважаючи на укладений договір з іншим підприємством на послуги по вивозу та розміщенню на спеціально відведених місцях (звалищах, полігонах) відходів, повинно нараховувати та сплачувати екологічний податок за тимчасове розміщення відходів.

Між позивачем та БПУ «Донбасвуглеекологія» був укладений договір на виконання робіт № 404/12 від 30.12.2008 року, предметом якого є виробництво складування відходів вуглезбагачення (шлак, порода), а також подібний договір на розміщення та складування відходів вуглезбагачення був заключний між позивачем та ВАТ «ГЗФ «Білоріченська» за № 8 від 02.01.2010 року.

02.02.2009 року між позивачем та ДВАТ ГЗФ «Луганська» був заключний договір №30 на передачу та зберігання рідких відходів вуглезабезпечення.

Позивач ПАТ ГЗФ «Луганська» не має спеціально відведених місць для розміщення відходів, тому вона не може здійснювати розміщення відходів, у зв'язку з чим передає відходи організаціям, що мають необхідні ліцензії ДВАТ ГЗФ «Луганська».

Згідно п. 2 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998р. №1218, ліміт на утворення відходів - це максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.

Законодавець чітко визначив альтернативу: або договір зі спеціалізованою організацією, або дозвіл на розміщення на власній території.

Як слідує із системного аналізу вищевказаних правових норм та наданих сторонами доказів, платниками екологічного податку, прийнятно до предмету даної адміністративної справи, є особи, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач не здійснює розміщення відходів у спеціально-відведених місцях та не має відповідного дозволу на використання вказаних місць, він не є платником екологічного податку, хоча і не входить до суб'єктного складу осіб, які не є платниками зазначеного податку. За даних обставин платниками такого податку є організації, що безпосередньо здійснюють розміщення відходів позивача на спеціально відведених місцях у відповідності до укладених договорів, тому суд вважає твердження відповідача, що позивач повинний сплачувати екологічний податок незважаючи на укладені договори, необґрунтованим та безпідставним.

Відповідно до п. 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.1999, і п. 3 Інструкції «Про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища», об'єктом обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища є об'єми відходів, які розміщуються в спеціально відведених для цього місцях.

Згідно з п.6.1 Інструкції «Про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища» суми збору, які стягуються за викиди стаціонар ними джерелами забруднення, скидання і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів (щодо скидання і розміщення відходів) виходячи з фактичних об'ємів викидів, скидань і розміщення відходів, нормативів збору визначених по місцезнаходженню цих джерел, корегуючих коефіцієнтів.

Щодо суб'єкта платника збору за забруднення навколишнього природного середовища, то ним відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», пункту 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.1999р., платниками збору за забруднення навколишнього природного середовища є суб'єкти підприємницької діяльності, незалежного від форм власності, включаючи їх філії, відділення, які здійснюють викиди і скиди забруднюючих речових в навколишнє середовище і розміщення відходів.

Згідно з абзацами 7, 19 статті 1 Закону України «Про відходи» розміщення відходів - це зберігання, тобто тимчасове розміщення відходів в спеціально відведених місцях або об'єктах (до їх утилізації або знищення) і поховання відходів в спеціально відведених для цього місцях, до яких, згідно абзацу 16 статті 1 відносяться місця або об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр і т.д.), на використання яких одержано дозвіл спеціально уповноважених органів на знищення відходів або здійснення інших операцій з відходами.

Відповідно до п. 2 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення і розміщення відходів, розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

Вказаним визначено, що ліміт на розміщення відходів - це обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях.

Перевіркою встановлено, що підприємством не було враховано утворення відходів акумуляторних батарей у 1 кварталі 2010 року у кількості 0.104 тони, у з кварталі 2010 року у кількості 0.260 тони, у 4 кварталі 2010 року 0,38 тони.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ліміт на утворення та розміщення відходів батарей свинцевих на 2010р. встановлено 0,626 тони. В першому півріччі утворено та здано TOB «Луганський спеціалізований центр промислових відходів» 0,326 тони. За друге півріччя 2010р. утворено та здано 0,300 тони TOB «Донецький участок механізації». Податковим органом у акті перевірки вказано у розрахунку збору за розміщення відходів відпрацьованих акумуляторних батарей за 2010р. у розмірі 1,070 тони, тоді як, згідно приймально-здавальних актів № 09а від 26 січня 2010р. та № 47 від 22.11.2010р. здано було всього 0,626 тони.

Таким чином, суд правомірно не погодився з висновком, що був зроблений за результатами перевірки ДПІ в Лутугінському районі про те, що підприємством не було враховано утворення відходів акумуляторних батарей у кількості 1070 тони, оскільки згідно наданих суду документів позивачем ліміт на утворення та розміщення відходів батарей свинцевих перевищено не було.

Також, відповідно до акту перевірки, підприємством не було враховано утворення люмінесцентних ламп, всього у кількості 258 шт. Наявність зазначених відходів підтверджується лімітною картою № 11 по електроцеху за серпень, вересень, жовтень, листопад 2010 року, згідно якої було списано за загальним рахунком 258 шт.

Судом першої інстанції встановлено, що зміна згорілих ртутних ламп проводиться за фактом огляду освітлення виробничих цехів і будівель, комплексно один раз на рік (у квітні), тому у приміщенні електроцеху можуть знаходитися списані з лімітних карт люмінесцентні лампи.

ПАТ «ГЗФ «Луганська» не має спеціально відведених місць для розміщення відходів, тому позивач не міг здійснювати розміщення відходів, у зв'язку з чим передавав відходи - списані люмінесцентні лампи - спеціалізованій організації, що має необхідну ліцензію, а саме МПП «Очаг».

Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що списання люмінесцентних ламп з лімітних карт не свідчить про їх розміщення чи утилізацію.

Кількість виявлених непрацюючих люмінесцентних ламп є підставою для складання акту на утилізацію в МПП «Очаг».

Крім того, перевіркою встановлено, що відповідно до податкової декларації за 2 квартал 2011 року від 25.07.2011 року № 9005371510 та податкової декларації за 1 квартал 2011 року від 04.05.2011 року № 9002716448 позивач не звітує за обсяги розміщення відходів ртутних термометрів.

Відповідно до акту на списання матеріальних цінностей за березень 2011 року комісії у складі лаборантів ОСОБА_2, ОСОБА_3 списано термометри ТТП-М6 2 240/163 у кількості 3 шт., відповідальна завідуюча УХЛ Єрємєєва Л.Б. Списання зазначених термом в бухгалтерському обліку підтверджується зворотньо-лічільною відомістю за березень 2011 року, лімітною карткою № 18 за березень 2011 року.

Згідно пояснень, наданих завідуючого УХЛ Єрємєєвою Л.Б., згідно акту від 28.03.2011р. термометри ТТП у кількості 3 шт. встановлені на сушильних шафах замість розбитих.

Стосовно списання ртутних термометрів з лімітної картки, судом встановлено, що на момент податкової перевірки на ПАТ ГЗФ «Луганська» проводилася робота з інвентаризації відходів ВФ «Зефір».

Представник позивача пояснив, що на даний період ртутних термометрів, як відходу немає (вони працюють). Списання ртутних термометрів з лімітної картки обліку матеріальних цінностей не є ознакою їх утилізації, списання є фактом передачі в експлуатацію. При виході зі строю ртутних термометрів буде укладено договір на їх утилізацію з відповідною організацією.

Факт наявності на підприємстві ртутних термометрів підтверджено відомістю руху матеріалів у переробці (підзвіті) за період з 1.08.2011р. по 31.08.2011р. в кількості З штук.

Як зазначено вище, ПАТ ГЗФ «Луганська» не має спеціально відведених місць для розміщення відходів, тому вона не може здійснювати розміщення відходів, у зв'язку з чим передає відходи організаціям, що мають необхідні ліцензії.

Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що списання ртутних термометрів не свідчить про їх розміщення чи утилізацію, кількість виявлених непрацюючих ртутних термометрів є підставою для складання акту на утилізацію.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача та вважає їх безпідставними,

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 1951, 196-198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року по адміністративній справі №2а/1270/1203/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року по адміністративній справі №2а/1270/1203/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Колегія суддів М.В. Бишов

І.Д. Компанієць

В.А. Шальєва