Постанова № 24930718, 27.06.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2012 № 47/368

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Остапенка О.М.

при секретарі: Рибарук М.М.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2 - дов. б/н від 01.01.2012р.;

відповідача: ОСОБА_3 - дов. №7 від 15.05.2012р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.11.2011р.

у справі №47/368 (суддя Станік С.Р.)

за позовом Приватного акціонерного товариства „ПРОСТО-страхування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс"

про стягнення 4 724,79 грн.

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" (далі - відповідач) 4 724,79 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно зі ст. ст. 993, 1187, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування" до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, перейшло право вимоги, яке особа, що одержала страхове відшкодування (страхувальник позивача), має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (відповідача, як власника транспортного засобу, який спричинив ДТП). Однак відповідач відмовляється перераховувати позивачу грошові кошти в добровільному порядку.

Представник відповідача в судові засідання місцевого господарського суду не з'явився, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалась місцевим господарським судом відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2011р. у справі №47/368 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 4 724,79 грн. страхового відшкодування, 102,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011р. у справі №47/368 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно власника транспортного засобу, яким було спричинено ДТП та завдано шкоду страхувальнику позивача, а також щодо того, чи перебувала винна в ДТП особа у трудових відносинах з відповідачем, внаслідок чого невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2012р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.05.2012р.

В судовому засіданні 23.05.2012р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011р. у справі №47/368 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні 23.05.2012р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача з підстав, наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача подав клопотання вих.№1163 від 21.05.2012р. про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, які не надавались суду першої інстанції, оскільки відповідач не знав про існування справи №47/368 поки не отримав судове рішення.

Колегія суддів вирішила задовольнити клопотання представника відповідача та залучити надані ним документи.

У зв'язку з необхідністю витребування нових доказів, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.06.2012р. та направлено судовий запит до Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві.

В судове засідання 18.06.2012р. представник позивача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Відповідь на запит суду від Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві також не надійшла.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.06.2012р. подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів вирішила задовольнити клопотання представника відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду скарги продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 27.06.2012р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2012р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Остапенко О.М.

26.06.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві надійшла відповідь на запит суду.

В судовому засіданні 27.06.2012р. представник відповідача підтримав пояснення, надані у попередніх судових засіданнях, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 27.06.2012р. представник позивача також підтримав раніше надані пояснення по справі, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

29.12.2007р. між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_4, як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування транспортних засобів №142924 серії АТК (том справи - 12, аркуш справи - 5), за умовами якого (п.п.1.2, 1.4, 1.12) застраховано транспортний засіб марки „Citroen C4", 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. Строк дії договору з 31.12.2007р. по 30.12.2008р. Вигодонабувачем за договором є АКІБ "Укрсиббанк".

23.04.2008р. о 16 год. 30 хв. на Чоколовському бульварі, 40 у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки „Citroen C4" (державний номерний знак НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки „МАЗ" (державний номерний знак НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_5 (довідка ДАІ - том справи - 1, аркуш справи - 11).

Згідно з постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 12.05.2008р. у справі №3-12454/08 ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_5 вимог п.2.3 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи - 1, аркуш справи - 12).

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень застрахований позивачем автомобіль марки „Citroen C4" (державний номерний знак НОМЕР_1).

Відповідно до звіту товарознавчого дослідження транспортного засобу №2974/8060 від 21.10.2008р. (том справи - 1, аркуші справи - 13-17) вартість матеріального збитку, завданого власникові вищевказаного автомобіля складає 4 039,83 грн., а вартість відновлювального ремонту становить 4 724,78 грн.

Позивач визнав ДТП страховим випадком і на підставі страхового акту від 13.04.2010р. здійснив виплату страхового відшкодування у сумі 4 724,78 грн., про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення №4096 від 16.05.2010р. (том справи - 1, аркуші справи - 35-36).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. ст. 993, 1191, 1187 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки винна в ДТП особа на дату ДТП перебувала у трудових відносинах з відповідачем, транспортний засіб, яким було спричинено ДТП також належав відповідачу, позивач звернувся з позовом про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу саме до відповідача.

Господарський суд міста Києва задовольнив позов повністю, визнавши вимоги позивача нормативно та документально підтвердженими.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно зі ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України „Про страхування".

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В ст. 993 Цивільного кодексу України зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування", згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Як уже зазначалось вище, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що водієм ОСОБА_5 було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду автомобілю марки „Citroen C4" (державний номерний знак НОМЕР_1), застрахованому позивачем за договором добровільного страхування транспортних засобів №142924 серії АТК від 29.12.2007р. Вина водія ОСОБА_5 встановлена постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 12.05.2008р. у справі №3-12454/08.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив про те, що автомобіль, марки „МАЗ" (державний номерний знак НОМЕР_2), яким керував ОСОБА_5, належить відповідачу, а ОСОБА_5 на момент ДТП перебував в трудових відносинах з відповідачем.

Згідно зі ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що після виплати потерпілій особі страхового відшкодування у сумі 4 724,79 грн. до позивача перейшло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, з вищенаведеної правової норми випливає, що обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Виходячи зі змісту ст. 993, ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування", відшкодуванню шкоди в порядку регресу має передувати звернення страховика зі зворотною (регресною) вимогою до особи, відповідальної за завдані збитки.

Передчасне уявлення позивача про наявність підстав для відшкодування шкоди в порядку регресу за відсутності при цьому порушень його прав та інтересів не є підставою для здійснення регресного відшкодування в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду чи на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (аналогічна правова позиція наведена в постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2011р. та Верховного Суду України від 12.09.2011р., прийнятих у справі №33/341).

Згідно з ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку - позивачем, як страховиком) зворотної (регресної) вимоги до відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звернення з позовом до суду позивач не звертався до відповідача з відповідною вимогою згідно з приписами ч.2 ст. 530 та ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України. Наведене свідчить про те, що строк виконання відповідачем зобов'язання по відшкодуванню шкоди в порядку регресу на користь позивача ще не настав (аналогічна позиція по застосуванню вищевказаних правових норм викладена в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. у справі №7/088-11).

Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що саме відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс") є власником транспортного засобу, яким керував винуватець ДТП ОСОБА_5 Також у справі відсутні докази на підтвердження того, що на дату ДТП ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з відповідачем.

До апеляційної скарги відповідачем надано довідку вих.№901 від 06.04.2012р. за підписом генерального директора товариства, згідно з якою ОСОБА_5 у трудових відносинах з ТОВ „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс" (відповідач у справі) не перебував з моменту державної реєстрації товариства (12.05.2003р.) і до теперішнього часу (том справи - 1, аркуш справи - 97). Також відповідач надав суду штатний розклад підприємства з 01.04.2008р. по 31.12.2008р., в якому відсутні відомості про те, що у вказаному періоді ОСОБА_5 працював у відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 103-107).

З наявної в матеріалах копії постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 12.05.2008р. у справі №3-12454/08 вбачається, що ОСОБА_5 працює водієм ТОВ „Енерготранс". Натомість відповідачем по справі є ТОВ „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс", яка з 12.05.2003р. по 27.08.2008р. була зареєстрована як ЗАТ „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс".

Доказів на підтвердження того, що ТОВ „Енерготранс", про яке згадується в постанові Солом'янського районного суду м. Києва від 12.05.2008р. у справі №3-12454/08, і ТОВ „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс" є однією і тією ж самою юридичною особою суду не надано.

Окрім того, з метою встановлення власника автомобіля марки „МАЗ" (державний номерний знак НОМЕР_2), яким керував ОСОБА_5 (винна в ДТП особа), судом апеляційної інстанції було направлено запит до Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві.

Згідно з відповіддю Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві №10/13653вх від 21.06.2012р. автомобіль марки „МАЗ" (державний номерний знак НОМЕР_2) зареєстрований за ОСОБА_6, а не за відповідачем.

Також слід зазначити, відповідачем додано перелік основних засобів по рахунку 105 „Транспортні засоби", які перебували на балансі товариства у квітні 2008 року (ДТП мала місце 22.04.2008р.), і у вказаному переліку відсутній автомобіль марки „МАЗ" (державний номерний знак НОМЕР_2).

Таким чином, підстави вважати, що саме відповідач є особою, відповідальною за збитки, завдані страхувальнику позивача внаслідок ДТП, що сталась 22.04.2008р. відсутні.

З огляду на вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, непідтвердженими належними доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного у позовній заяві.

Натомість доводи апеляційної скарги відповідача повністю підтвердились під час розгляду даної справи, що свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011р. у справі №47/368 - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на позивача.

З огляду на задоволення апеляційної скарги відповідача, витрати по сплаті судового збору за її подання підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з п.4 ч.2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір" за подання апеляційної скарги відповідач повинен був сплатити судовий збір у сумі 804,75 грн. Натомість з доданого до апеляційної скарги платіжного доручення №7283 від 10.04.2012р. вбачається, що відповідачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, а саме у сумі 820,50 грн.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 9 Закону України „Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь позивача підлягає поверненню сума надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 15,75 грн.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011р. у справі №47/368 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства „ПРОСТО-страхування"(04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 24745673) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс" (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, код ЄДРПОУ 32382179) 804,75 грн. (вісімсот чотири гривні 75 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Транспортно-експедиційна компанія „Енерготранс" (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, код ЄДРПОУ 32382179) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 15,75 грн. (п'ятнадцять гривень 75 копійок), перерахований згідно з платіжним дорученням №7283 від 10.04.2012р.

6. Матеріали справи №47/368 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Мартюк А.І.

Остапенко О.М.