Постанова № 24930631, 19.06.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2012 № 18/394

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

від позивача: не з»явився

від відповідача -1: Радзевіл А.В. - юрист

від відповідача -2: Коваленко О.Д. - юрист

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 25.11.2010р.

у справі № 18/394

за позовом Закритого акціонерного товариства «Бізнес центр «Підзамче»

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ Лайф»

про визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство «Бізнес центр «Підзамче» звернулась до Господарського суду м.Києва з позовом про визнання недійсним договору про відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 859/05-К від 15.08.2007р., укладеного з Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.11.2010р. по справі № 18/394 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить виключити з мотивувальної частини рішення місцевого суду абзац 2 на стор. 5 рішення суду, оскільки вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевий суд при встановленні обставин справи дав їм неправильну правову оцінку та неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, на підтвердження чого в своїй апеляційній скарзі виклав ряд обставин, які, на його думку, виступають підтвердженням правової позиції апелянта та спростовують правильність висновків суду.

.

В судове засідання представник позивача не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про отримання рекомендованого поштового відправлення № 93060760.

Вислухавши думку представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідачів, колегія встановила наступне.

15 серпня 2007 року між відповідачем-1 та позивачем був підписаний кредитний договір про відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 859/05-К (далі - кредитний договір).

Відповідно до кредитного договору банк надав, а ЗАТ "ПІДЗАМЧЕ" отримав кредит в сумі 4 800 000 (чотири мільйона вісімсот тисяч) доларів США з кінцевим строком повернення -не пізніше 31 липня 2012 року.

Згідно п.2.3. Кредитного договору кредит надаєтсья із наступним цільовим призначенням: погашення кредитної заборгованості в Відділенні «Львівське ЗАТ «Альфа-Банк» та на інвестиційні цілі: для фінасувння ремонту механоскладального цеху ВАТ «Прикарпатпромарматура» під літ.»А-З» (корпус 01), загальною площею 10038, 0 кв.м. за адресою: м.Львів, вул. Б.Хмельницького, 176.

23 жовтня 2007 року між позивачем та відповідачем-1 був підписаний договір №1/1043 про внесення змін до кредитного договору про відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 859/05-К від 15.08.2007 р.

18 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем-1 був підписаний договір №186 про внесення змін до кредитного договору про відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 859/05-К від 15.08.2007 р.

29 лютого 2008 року між позивачем та відповідачем-1 був підписаний договір №1/1043 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 859/05-К від 15.08.2007 р.

08 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем-1 був підписаний договір № 3/6/05-К про внесення змін до кредитного договору про відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 859/05-К від 15.08.2007 р.

07 травня 2008 року між позивачем та відповідачем-1 був підписаний договір №51/05-К про внесення змін до кредитного договору про відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 859/05-К від 15.08.2007 р.

30 травня 2008 року між позивачем та відповідачем-1 був підписаний договір №100/05-К про внесення змін до кредитного договору про відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 859/05-К від 15.08.2007 р.

22 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем-1 був підписаний договір №282/1/05-К про внесення змін до кредитного договору про відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 859/05-К від 15.08.2007 р.

06 жовтня 2008 року між позивачем та відповідачем-1 був підписаний договір №330/05-К про внесення змін до кредитного договору про відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 859/05-К від 15.08.2007 р.

Вказаними договорами про внесення змін до кредитного договору змінювались умови кредитування позивача, зокрема, графік погашення кредиту та розмір процентної ставки за його користування.

Крім того, в забезпечення виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором були підписані іпотечні договори, а саме:

- іпотечний договір з застереженням про задоволення прав іпотекодержателя від 15 серпня 2007 року між відповідачем-1 та позивачем, зареєстрований в реєстрі приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 3134 (далі -іпотечний договір 1). Предмет іпотеки: приміщення в літ.В-9, загальною площею 7484,4 кв. м. , що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176;

- іпотечний договір з застереженням про задоволення прав іпотекодержателя від 15 серпня 2007 року між відповідачем-2 та ВАТ "Прикарпатпромарматура", зареєстрований в реєстрі приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 3136 (далі -Іпотечний договір 2). Предмет іпотеки: механоскладальний цех (корпус 01), позначений на плані літерою "А-3", загальною площею 10038,0 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176.

28 липня 2010 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 були підписані:

- договір відступлення права вимоги № 39/36, відповідно до якого відповідач-1 відступив відповідачу-2 право вимоги за кредитним договором;

- договір відступлення права вимоги № 39/36-1, відповідно до якого відповідач-1 відступив відповідачу-2 право вимоги за іпотечним договором з застереженням про задоволення прав іпотекодержателя, підписаного 15 серпня 2007 року між відповідачем-1 та позивачем;

- договір відступлення права вимоги № 39/36-2, відповідно до якого відповідач-1 відступив відповідачу-2 право вимоги за іпотечним договором з застереженням про задоволення прав іпотекодержателя, укладеного 15 серпня 2007 року між відповідачем-1 та ВАТ "Прикарпатпромарматура".

Таким чином, ТОВ «Ізі Лайф» є кредитором Закритого акціонерного товариства «Бізнес центр «Підзамче».

Позивач вважає, що кредитний договір, укладений між позивачем та Банком, не відповідає чинному законодавству України, а тому підлягає визнанню недійсним виходячи з наступних підстав.

При укладенні кредитного договору відповідач-1 та відповідач-2 не досягли згоди щодо відповідальності банку при видачі кредиту, як це передбачено ст.. 345 ГК України. Наявність в договорі п.5.5. неможливо вважати досягненням згоди між сторонами щодо відповідальності банку, оскільки вказаний пункт кредитного договору нівелюється іншим пунктом кредитного договору - п.3.10, яким встановлено, що зобов»язання банку з надання кредиту за цим договором не є безвідкличним. На думку позивача встановивши такі умови, банк свідомо уникнув наявності в кредитному договорі будь-якої відповідальності щодо надання кредиту.

Крім того, згідно кредитного договору Банк надає позивачу кредит в доларах США, що на думку позивача, суперечить цивільному законодавству України, грошове зобов»язання як кредитора так і позичальника у Кредитному договорі не виражене у грошовій одиниці України і в договорі не визначений грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті, що суперечить ст. 533 ЦК України.

Також позивач зазначає, що ні у позивача ні у відповідача-1 на момент укладення Кредитного договору не було індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Позивач посилається також на ту обставину, що згідно з абзацом першим частини першої статті 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання, встановлених цим законом вимог. Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Однак, ні до підписання договору ні після його підписання банк не здійснював оприлюднення вказаної інформації.

Крім того, позивач зазначає, що кредитний договір укладався між позивачем та Банком, які є юридичними особами, однак договір містить печатку тільки однієї юридичної особи - ЗАТ «Підзамче», що свідчить про те, що Банком не було дотримано письмової форми правочину, яка передбачена ст. 207 ЦК України.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документами та досліджені в засіданні суду докази, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, однак, з виходячи з наступних підстав.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 -3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивачем не надано суду достатніх правових підстав необхідних для визнання кредитного договору недійсним.

Твердження позивача про недійсність кредитного договору через відсутність на ньому та іпотечних договорах печатки відповідача-1 не відповідає дійсності та є помилковим виходячи з наступного. При дослідженні кредитного договору та договорів про внесення змін до нього було встановлено, що на них міститься печатка філії "Відділення Промінвестбанку в м. Львів". Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. При цьому діюче законодавство не виключає можливості скріплення таких правочинів підписами уповноважених осіб та печатками філій юридичних осіб, які діють від імені цих юридичних осіб при укладені правочинів (статті 92,95 Цивільного кодексу України).

Не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання кредитного договору недійсним у зв'язку з недодержанням відповідачем-1 вимог статті 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати".

Статтею 1 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" по іпотечне кредитуваня встановлено, що іпотечне кредитування - правовідносини, що виникають з приводу науття права вимоги іпотечного боргу за правочинами та іншими документами; договір про впотечний борг - цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов»язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу; іпотечний борг - основне зобов»язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

В силу зазначеної норми Закону договір про іпотечний борг є угодою, що регулює відносини з приводу іпотечного боргу, яким, в данному випадку, є основне зобов»язання за кредитним договором (повернення кредиту та сплата процентів), оскільки він (договір кредиту) забезпечний іпотекою.

Договір про іпотечний борг це лише частина (одна з умов) кредитного договору, про наявність (дію) якої можна говорити лише з моменту укладення іпотечного договору. В момент погодження всіх істотних умов кредитного договору, погодження переддоговірних питань договору про іпотечний борг не є обов»язковою умовою.

Аналізуючи положення Закону про іпотечне кредитування та Закону про іпотеку колегія приходить до висновку те, що до правовідносин за Кредитним догвоором не можливо застосовувати положення Закону про іпотечне кредитування, оскільки предметом Кредитного договору не є іпотечний кредит чи іпотечний борг, а отже місцевий суд дійшов помилкового висновку про неукладеність кредитного договору.

В данному випадку кредитні правовідносини, що виникли між сторонами Коедитного договору регулюються положеннями параграфу 2 глави 71 ЦК України.

У відповідності до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення зміну або припинення господарських зобов»язань,які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов»язкові умови догвоору відповідно до законодавства.

Договір є погоджена дія двох або більше сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов»язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов»язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно із ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 192 ЦК України у випадках і в порядку, встановлених законом, в Україні може використовуватися іноземна валюта.

Відповідно до ч.3 ст. 533 Цивільного кодексу України передбачено можливість виконання сторонами грошових зобов'язань в іноземній валюті, тобто використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічна норма встановлена статтею 198 Господарського кодексу України, в якій йдеться про те, що грошові зобов'язання учасників господарських правовідносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Із змісту вищезазначених норм вбачається, що законодавством визначено право використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті.

Здійснення банком операції з валютними цінностями є елементом виконання договірних зобов'язань за укладеним кредитним договором, що в свою чергу не суперечить вимогам Закону "Про банки і банківську діяльність".

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Згідно ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статтями 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України"і Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

-операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами.

Таким чином, відповідач-1 на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Враховуючи ту обставину, що відсутні нормативні умови для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення відповідачем-1 кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у відповідача-1 генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

На підставі наведенного, колегія приходить до висновку, що відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.

Договір позики (кредиту) укладається в письмовій формі (ст. ст. 1047, 1055 ЦК України) та є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. З матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечує надання банком позичальнику кредиту по спірному кредитному договору.

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних доказів як на підставу визнання договору про відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 859/05-К від 15.08.2007р недійсними, а отже місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Однак, місцевий суд аналізуючи умови договору про відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 859/05-К від 15.08.2007р. в мотивувальній частині рішення дійшов помилкового висновку про неукладеність договору, оскільки спірний договір містить усі істотні умови: мета, сума, строк кредиту, умови і порядок надання кредиту, його повернення та сплату процентів, забезпечення зобов»язань позивальника (зокрема іпотекою), права та обов»язки сторін, відповідальність сторін, а також інші умови, які сторони вважали необхідними включити у зміст договору, що в силу ст.. 180 ГК України свідчить про укладеність спірного договору.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» підлягає задоволенню.

В зв'язку із зміною рішення господарського суду першої інстанції на підставі ст.49 ГПК України слід здійснити перерозподіл судових витрат між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» задовольнити.

Виключити з мотивувальної частини рішення Господарського суду м.Києва від 25.11.2010р. у справі № 18/394 другий абзац на стор. 5 рішення, а саме:

«Зокрема, ст.2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" передбачає, що основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Така інформація повинна бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити опис грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця. Відповідач-1 не надав доказів того, що вказана інформація була письмово оприлюднена відповідачем-1 та надана позивачу. Ст.638 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. В зв'язку з цим інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення однією з сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов'язковість її оприлюднення прямо передбачена законом (в даному випадку ст. 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"). Не здійснення відповідачем-1 письмового оприлюднення інформації відповідно до ст. 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки вказане порушення вимог закону свідчить про недотримання сторонами вимог щодо істотних умов, які є необхідними при укладенні кредитного договору. Таким чином, кредитний договір є неукладеним, а тому не підлягає захисту. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.»

Резолютивну частину рішення Господарського суду м.Києва від 25.11.2010р. у справі № 18/394 залишити без змін.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Бізнес центр «Підзамче» ( 79024, м. Львів, вул. Б.Хмельницького, 176, код ЄДРПОУ 32408191, п/р № 2600830146251 у філії «Відділення ПАТ «Промінвестбанк в м. Львів») на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001,м.Київ, пров. Шевченка, 12, код ЄДРПОУ 0039002, код банку 300012) витрати по сплаті судового збору у розмірі 536,50 грн.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду м.Києва.

Матеріали справи № 18/394 повернути Господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя Тищенко А.І.

Судді Отрюх Б.В.

Михальська Ю.Б.