Постанова № 24922152, 13.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6172/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"13" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Ісаєнко Ю.А., Собківа Я.М. Варченко І.В. Дроботько О.В. Блажко Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Хіміко-фармацевтична компанія «Біосан»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 червня 2011 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Хіміко-фармацевтична компанія «Біосан»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.10.2010 № 0002972305/0 та від 21.12.2010 № 0002972305/1, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2011 року ПАТ «Хіміко-фармацевтична компанія «Біосан»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва та просило визнати недійсним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.10.2010 № 0002972305/0 та від 21.12.2010 № 0002972305/1.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 червня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У зв'язку з приведенням своєї діяльності у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства»було змінено організаційно-правову форму та перейменовано ВАТ «ХФК «Біосан»у Приватне акціонерне товариство «Хіміко-фармацевтична компанія «Біосан».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2010 посадовою особою ДПІ у Дарницькому районі м. Києва на підставі п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу»від 04.12.1990 № 509-ХІІ (далі - Закон № 509-ХІІ) було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування та сплати ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за вересень 2008 р., грудень 2008 р., лютий 2009 р., березень 2009 р., квітень 2009 р., червень 2009 р., липень 2009 р., жовтень 2009 р., листопад 2009 р., грудень 2009 р., лютий 2010 р., березень 2010 р., квітень 2010 р.

В ході проведеної перевірки податковим органом встановлено наступні порушення:

- ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України;

- пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 338 955,78 грн., в тому числі по періодам:

вересень 2008 р. 32 459,95 грн.,

грудень 2008 р. 46 666,67 грн.,

лютий 2009 р. 31 333,33 грн.,

березень 2009 р. 40 778,20 грн.,

квітень 2009 р. 36 339,17 грн.,

червень 2009 р. 50 633,40 грн.,

липень 2009 р. 20 408,27 грн.,

жовтень 2009 р. 25 096,40 грн.,

листопад 2009 р. 4 334,56 грн.,

грудень 2009 р. 19 105,83 грн.,

лютий 2010 р. 3 966,67 грн.,

березень 2010 р. 20 000,00 грн.,

квітень 2010 р. 7 833,33 грн.

В результаті даної невиїзної документальної перевірки позивача відповідачем було складено Акт № 6057/2305/23737648 від 22.09.2010 (далі - Акт № 6057/2305/23737648) та прийнято ППР № 0002972305/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) на суму 508 433,67 грн.

13.10.2010 позивач подав до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва скаргу № 37-10 (вх. № 16122/10 від 13.10.2010) на ППР № 0002972305/0.

Рішенням ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 01.11.2010 № 41480/10/25-011 було продовжено строк розгляду скарги до 11.12.2010.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 13.12.2010 № 48144/10/25-011 ДПІ у Дарницькому районі м. Києва залишила без змін ППР № 0002972305/0, а скаргу позивача № 37-10 від 13.10.2010 (вх. № 16122/10 від 13.10.2010) без задоволення.

21.12.2010 на підставі Акта № 6057/2305/23737648 внаслідок порушення пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР відповідачем було прийнято ППР № 0002972305/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) на суму 508 433,67 грн.

Позивач подав до ДПА у м. Києві повторну скаргу від 22.12.2010 № 48-12 (вх. № 5643/10 від 22.12.2010) на ППР № 0002972305/0.

Рішенням ДПА у м. Києві від 30.12.2010 № 7604/10/25-114 було продовжено термін розгляду вищезазначеної скарги до 19.02.2011.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 21.02.2011 № 1621/10/25-114 ДПА у м. Києві залишила без змін ППР № 0002972305/0, а скаргу позивача від 22.12.2010 № 48-12 (вх. № 5643/10 від 22.12.2010) без задоволення.

Позивач подав до ДПА України скаргу за вх. № 3600/6 від 01.03.2011 на ППР № 0002972305/0.

Рішенням ДПА України від 15.03.2011 № 5103/6/25-0115 (7071/7) було продовжено термін строк розгляду скарги до 29.04.2011.

Рішенням про результати розгляду скарги від 21.04.2011 № 7586/6/25-0115 ДПА України залишила без змін ППР № 0002972305/0 (від 21.12.2010 № 0002972305/1) та рішення ДПА в м. Києві від 21.02.2011 № 1621/10/25-114, прийняте за розглядом повторної скарги, а скаргу без задоволення.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Відповідно до пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п. 7.4.4 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та в подальшому отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість виникає за умови придбання ним товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності -продукція, роботи чи послуги -мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Підставою для виникнення права на формування податкового кредиту та в подальшому отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, яких зареєстрований як платник податку на додану вартість. Податкова накладна повинна відповідати вимогам, визначеним ЗУ «Про податок на додану вартість».

Вищий адміністративний суд в своєму листі від 3 червня 2011 року № 741/11/13-11 зазначив, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають буті фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Замовник) та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»(Підрядник) було укладено наступні договори підряду: № 12/08/08 від 08.08.2008 р., № 25/09/08 від 08.09.2008 р., № 02/12/08 від 02.12.2008 р., № 10/12/08 від 10.12.2008 р., № 06/02/09 від 06.02.2009 р., № 03/03/09 від 03.03.2009 р., № 11/03/09-08 від 11.03.2009 р., № 06/04/09-11 від 06.04.2009 р., № 2704/09 від 23.04.2009 р., № 01/06/09-15 від 01.06.2009 р., № 02/06/09-21 від 02.06.2009 р., № 07/10/0/-108 від 07.10.2009 р., № 21/09/09-39 від 12.09.2009 р., № 02/12/09-62 від 02.12.2009 р., № 235/03/10-15 від 25.03.2010 р.

Ціна визначалась згідно кошторису, що є невід'ємною частиною даних договорів. Оплата за постачання послуг Замовником здійснювалась шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок Підрядника.

На виконання умов договору ТОВ «С.Дж.Р.Груп»було надано на адресу позивача наступні акти приймання виконаних робіт: № б/н за серпень 2008 р. на суму 215 034,00 грн., № б/н за вересень 2008 р. на суму 128 019,60 грн., № б/н за грудень 2008 р. на суму 144 696,90 грн., № б/н за грудень 2008 р. на суму 135 303,10 грн., № б/н за лютий 2009 р. на суму 188 000,40 грн., № б/н за березень 2009 р. на суму 72 000,00 грн., № б/н за червень 2009 р. на суму 168 800,40 грн., № б/н за липень 2009 р. на суму 135 000,00 грн., № б/н за липень 2009 р. на суму 97 449,60 грн., № б/н за жовтень 2009 р. на суму 25 333,20 грн., № б/н за жовтень 2009 р. на суму 51 476,40 грн., № б/н за жовтень 2009 р. на суму 73 768,80 грн., № б/н за листопад 2009 р. на суму 33 046,00 грн., № б/н за листопад 2009 р. на суму 33 896,40 грн., № б/н за березень 2010 р. на суму 97 500,00 грн., № б/н за квітень 2010 р. на суму 167 000,00 грн.

Вказані операції були відображені позивачем в реєстрах отриманих податкових накладних до книги обліку придбання товарів (робіт, послуг), а суми податку на додану вартість віднесені до складу податкового кредиту у відповідних періодах на загальну суму 342 922,50 грн.

Згідно висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України на Південно-західній залізниці від 29.12.2010 № 351 по кримінальній справі № 69-107 стосовно підприємств-користувачів, які в період 2008-2010 рр. скористались послугами фіктивних підприємств та за рахунок документарного оформлення операцій з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг) мінімізували свої зобов'язання, встановлено, що на експертизу було надано наступні податкові накладні: № 308 від 08.09.2008 р. на суму 194 759,68 грн., № 2729 від 04.12.2008 р. на суму 80 000,00 грн., № 3301 від 22.12.2008 р. на суму 64 700,00 грн., № 3302 від 22.12.2008 р. на суму 135 300,00 грн., № 815 від 06.02.2009 р. на суму 100 000,00 грн., № 945 від 12.02.2009 р. на суму 70 000,00 грн., № 1243 від 26.02.2009 р. на суму 18 000,00 грн., № 1434 від 03.03.2009 р. на суму 72 000,00 грн., № 1994 від 31.03.2009 р. на суму 172 669,20 грн., № 2359 від 16.04.2009 р. на суму 145 800,00 грн., № 2696 від 28.04.2009 р. на суму 72 235,00 грн., № 5344 від 15.07.2009 р. на суму 25 000,00 грн., № 3846 від 01.06.2009 р. на суму 135 000,00 грн., № 4719 від 30.06.2009 р. на суму 168 800,40 грн., № 5910 від 31.07.2009 р. на суму 97 449,60 грн., № 9047 від 30.10.2009 р. на суму 25 333,20 грн., № 9021 від 30.10.2009 р. на суму 125 245,20 грн., № 9347 від 05.11.2009 р. на суму 26 007,40 грн., № 10433 від 03.12.2009 р. на суму 40 935,00 грн., № 11074 від 25.12.2009 р. на суму 73 700,00 грн., № 1616 від 17.02.2010 р. на суму 23800,00 грн., № 2858 від 29.03.2010 р. на суму 120 000,00 грн., № 3119 від 01.04.2010 р. на суму 47 000,00 грн.

Проведеною експертизою судовий експерт О.О. Лонський встановив, що від імені директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп»ОСОБА_7 у вищевказаних податкових накладних підпис не виконаний ОСОБА_7, а іншою особою.

Однак, податковим органом не надано жодних доказів обізнаності посадових осіб чи співробітників ПАТ «Хіміко-фармацевтична компанія «Біосан»в тому, що документи від ТОВ «С.Дж.Р.Груп»є підробленими.

З вищевказаних законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його постачальники по другому ланцюгу, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, є діянням, відповідальність за яке передбачена статтею 205 Кримінального кодексу України. Таким чином, факт фіктивного підприємництва повинен встановлюватися в порядку кримінального судочинства.

Згідно статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, згідно частини 4 статті 72 КАС України, обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили

Таким чином, доказом наявності ознак фіктивності підприємства може бути тільки вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства.

Отже, на момент укладання договорів та видачі податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ, йому було видане відповідне свідоцтво, а тому відсутні підстави для того, щоб вважати податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є недійсними.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Матеріали справи не містять ні копій постанови про порушення кримінальної справи, ні вироку суду, який би набрав законної сили, а відтак відповідачем жодним чином не спростоване укладення і фактичне виконання господарських договорів між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», як і не надано суду жодних належних доказів визнання їх нікчемними чи недійсними.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави колегії суддів дійти висновку, що прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Хіміко-фармацевтична компанія «Біосан»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 червня 2011 року -задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 червня 2011 року -скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Хіміко-фармацевтична компанія «Біосан»задовольнити.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.10.2010 № 0002972305/0 та від 21.12.2010 № 0002972305/1.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Собків Я.М.