Ухвала суду № 24922136, 13.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-9025/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Ісаєнко Ю.А., Собківа Я.М. Варченко І.В. Гліваї С.В. Шапочкіна Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт»до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2010 року ТОВ «Ірпіньнафтопродукт»звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Ірпінської ОДПІ Київської області в якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.03.2010 № 0000182320/0/981, від 07.06.2010 № 0000182320/1/1999 та від 16.08.2010 № 0000182320/2/2882, згідно з якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 433 342,50 грн., з яких: 288 895,00 грн. за основним платежем; 144 447,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ Київської області від 16.08.2010 № 0000182320/2/2882.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Ірпіньнафтопродукт»є юридичною особою, зареєстрованою 23.03.1999 Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області та з 23.03.1999 перебуває на обліку в Ірпінській об'єднаній державній податковій інспекції як платник податків за № 63.

Основними видами діяльності позивача є: роздрібна торгівля пальним, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, оптова торгівля паливом, діяльність кафе, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, діяльність автомобільного вантажного транспорту, виробництво дорогоцінних металів, оброблення металевих відходів, виробництво ювелірних виробів.

ТОВ «Влас-Тех-Обладнання»є юридичною особою, зареєстрованою 18.06.2008 Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією та відповідно до Свідоцтва № 100125854 є платником податку на додану вартість з 03.07.2008.

Основними видами діяльності ТОВ «Влас-Тех-Обладнання»є: дослідження кон'юктури ринку та виявлення суспільної думки, діяльність у сфері інжинірингу, будівництво будівель, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, інші види оптової торгівлі, надання інших комерційних послуг, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту.

В березні 2010 року працівниками Ірпінської ОДПІ Київської області було проведено документальну невиїзну перевірку діяльності позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства при обчисленні та сплаті податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Влас-Тех-Обладнання»за період з 01.01.2009 по 01.01.2010 за наслідками проведення якої складено Акт перевірки від 18.03.2010 № 430/23-2/30366747.

В ході проведеної перевірки, відповідачем встановлено, що у позивача наявний дозвіл на виконання будівельних робіт від 03.09.2008 № 572/1/04-03/08, однак, не надано проектно-кошторисну документацію зі штампом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка б свідчила про дійсну суму виконаних будівельно-монтажних робіт, виконаних контрагентом, у зв'язку з чим податковим органом зроблено висновок, що укладені між позивачем та контрагентом договори підряду є нікчемними.

За результатами проведеної перевірки, Ірпінською ОДПІ Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.03.2010 № 0000182320/0/981, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 433 342,50 грн. з яких: 288 895,00 грн. за основним платежем та 144 447,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, оскаржив їх до вищестоящих податкових органів в порядку апеляційного узгодження.

Згідно з рішенням Ірпінської ОДПІ Київської області від 07.06.2010 № 1804/10/25-015, залишеним без змін рішеннями ДПА України в Київській області від 16.08.2010 № 1724/10/250-017/176-803 та ДПА України від 21.10.2010 № 11014/6/250115, скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення -без змін. У зв'язку зі зміною строків сплати визначеного податкового зобов'язання і строків на оскарження повідомлення-рішення, відповідачем з тих самих підстав послідовно приймались нові податкові повідомлення-рішення від 07.06.2010 № 0000182320/1/1999 та від 16.08.2010 № 0000182320/2/2882.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз.1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини відповідачем не доведені ні в судовому засіданні першої інстанції, ні в даному судовому засіданні.

Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що факт виконання робіт підтверджується актами прийому виконаних робіт за травень-липень 2009 року, липень 2009 року та серпень 2009 року, податковими накладними від 18.06.2009 № 338, від 30.06.2009 № 357 та від 30.07.2009 № 396, а факт перерахування коштів -виписками із банківського рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним слідчим управлінням Міністерства внутрішніх справ України проводиться досудове слідство у кримінальній справі № 24-85, яку порушено за фактами повторного вчинення фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

На виконання постанови виконуючого обов'язки старшого слідчого в ОВС ГУ МВС України капітана міліції Іваницької Ю.В. від 23.02.2010 про призначення судової експертизи, сектором техніко-криміналістичного забезпечення роботи Солом'янського РУ ГУ МВС України проведено почеркознавчу експертизу, за результатами якої встановлено, що підписи від імені директора ТОВ «Влас-Тех-Обладнання»ОСОБА_8 вчинені на договорах підряду від 30.04.2009 № 1/П, № 2/П та від 08.06.2009 № 3/П, а також податкових накладних від 18.06.2009 № 338, від 30.06.2009 № 357 та від 30.07.2009 № 396, виконані не ОСОБА_8, а іншою невідомою особою.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок експерта не може ототожнюватися з встановленим фактом, як певної події життя. Такий факт може бути встановлений в іншій справі лише на підставі судового рішення. Однак, жодного рішення щодо фальсифікації фінансово-господарських документів з боку ТОВ «Влас-Тех-Обладнання» матеріали справи не містять.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця (ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами за договорами погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, на час розгляду справи судом умови договору виконані сторонами у повному обсязі.

У зв'язку з цим, аналізуючи обставини даної справи разом з наявними в ній доказами, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач при винесені спірного податкового-повідомлення рішення діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для справи та відповідно, дає підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 16.08.2010 № 0000182320/2/2882.

За таких обставин, вимоги даного позову колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року -залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Собків Я.М.