Ухвала суду № 24920940, 07.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8336/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"07" червня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом Представництва "ЕНВІТ АТЕ" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Представництво «Енвіт Ате» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень рішень № 0000522306/0, № 532306/0 від 04.03.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2011 року позовні вимоги задоволені повністю. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення рішення № 0000522306/0, № 0000532306/0 від 04.03.2011 року Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва.

Не погоджуючись з судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва подав апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва було проведено невиїзну документальну перевірку Представництва «Енвіт Ате»з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на прибуток в частині нарахування валових витрат та податку на додану вартість в частині нарахування податкового кредиту з ПДВ за період з 01.10.2009р. по 30.06.2010р. по взаємовідносинам з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», за результатами якої складено акт перевірки №124/1-23-60-26114089 від 02.03.2011р.

На підставі даного Акту перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва винесено податкові повідомлення рішення:

-№ 0000522306/0 від 04.03.2011 року, яким визначено суму грошового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 98953 грн. за порушення абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на основі чого зроблено висновок про те, що підприємством занижено податок на прибуток в сумі 98 953 грн., в тому числі в IV кв. 2009 р. на суму 49 953 грн., в І кв. 2010 р. на суму 41 250 грн., в II кв. 2010 р. на суму 7 750 грн.

-№ 532306/0 від 04.03.2011 року, яким визначено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 79162 грн., за порушення п. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 79 162 грн., в тому числі за листопад 2009 р. на суму 19 362 грн., за грудень 2009 р. на суму 20 600 грн., за лютий 2010 р. на суму 16 000 грн., за березень 2010 р. на суму 17 000 грн., за квітень 2010 р. на суму 6 200 грн.

В Акті перевірки зазначені наступні обставини: відповідно до Протоколу допиту свідка від 18.08.2010 року проведеного старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Житомирський області Андрійчуком Р.Б. у приміщенні службового кабінету СУ ПМ ДПА України з дотриманням вимог ст.ст.68. 86. 167-170 КПК України допитаний в якості свідка засновник та директор ТОВ «С.Дж.Р.Груп»(код СДРПОУ 34981754) ОСОБА_4, зазначив, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп»він створив за грошову винагороду, ніякого відношення до фактичної діяльності фірми не мав, ніяких документів щодо господарської діяльності не підписував.

З огляду на викладену інформацію відповідач, посилаючись на норми Цивільного та Бюджетного кодексів України, вважає, що правочини, укладені між між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, отже, є нікчемними.

Відповідач, враховуючи наведене зробив висновок що податкові накладні, виписані ТОВ «С.Дж.Р.Груп», не можуть бути підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту, сплаченого вказаному підприємству.

Суд першої інстанції задовольняючи позов прийшов до висновку, що відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а тому вони підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та Представництвом «Енвіт Ате»був укладений Договір на виконання робіт з фарбування локомотивів локомотивного депо м. Київ від 01.11.2009р. №01/11/09.

Так, за даним Договором «Замовник»Представництво «Енвіт Ате»доручає, а «Підрядник»ТОВ «С.Дж.Р.Груп»зобов'язується виконати роботи з фарбування локомотивів локомотивного депо м. Києва.

Розрахунки за фарбування проводились після підписання Акту виконаних робіт протягом 30 банківських днів.

На виконання Договору, укладеного між ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та Представництвом «Енвіт Ате»підписано Акти здачі-прийняття робіт, а саме:

№УСО-000049 від 30.11.2009р.за фарбування електровоза всього на суму 116 172,00 грн., т.ч. ПДВ 19 362,00,00 грн.;

№УСО-000052 від 24.12.2009р. за фарбування електровоза всього на суму 61 200,00 грн., в т.ч. ПДВ 10 200,00 грн.;

№УСО-000056 від 31.12.2009р. за підготовку до фарбування всього на суму 62 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 10 400,00 грн.;

№УСО-000004 від 26.02.2010р. за підготовку до фарбування всього на суму 96 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 16 000,00 грн.;

б/н від 31.03.2010р. за підготовку до фарбування всього на суму 102 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 17 000,00 грн.;

б/н від 30.04.2010р. за підготовку до фарбування всього на суму 37 200,00 грн., в т.ч. ПДВ 6 200,00 грн.;

Взаєморозрахунки між Представництво «Енвіт Ате»та ТОВ «СДж.Р.Груп»згідно наданих до перевірки документів проводились у безготівковій формі.

Відповідач, приймаючи оскаржуване повідомлення-рішення дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп», є нікчемними.

Судом першої інстанції встановлено, що такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що постановою від 27.09.2010 року було порушено кримінальну справу №69-107 відносно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, у зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку, що договори укладені між позивачем та Товариство з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені відповідачем обставини, не є такими, з огляду на які закон пов'язує можливість дійти висновку щодо укладення сторонами спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний поступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце та чи вчинене воно цією особою.

Так, судом першої інстанції з пояснень позивача встановлено, що станом на дату розгляду даної справи в суді першої інстанції кримінальну справу, порушену стосовно ОСОБА_4 за ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України закрито на підставі п.2 ст.6 Кримінально-процесуального кодексу України.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог встановлених частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства»( ч. 1 ст. 203).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків що обумовлені ним (ч.5 статті 203).

Суд першої інстанції правомірно зазначає що висновки Відповідача про неправомірність задекларованих Позивачем показників податкового кредиту з посиланням на нікчемність Договору не підтверджується наявними у справі доказами, так як зокрема, в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договорів ТОВ «С.Дж.Р.Груп»на користь Позивача було виписано наступні податкові накладні, а саме:

-№ 10290 від 30.11.2009 р. на загальну суму 116172,00 грн. (в т.ч. ПДВ 19362,00 грн.);

-№ 11054 від 24.12.2009 р. на загальну суму 62400 грн. (в т.ч. ПДВ 10400 грн.);

-№ 11093 від 31.12.2009 р. на загальну суму 61200 грн. (в т.ч. ПДВ 10200 грн.);

-№ 1989 від 26.02.2010 р. на загальну суму 96000 грн. (в т.ч. ПДВ 16000 грн.);

-№ 3034 від 31.03.2010 р. на загальну суму 102000 грн. (в т.ч. ПДВ 17000 грн.);

-№ 4132 від 30.04.2010 р. на загальну суму 37200 грн. (в т.ч. ПДВ 6200 грн.);

Поряд із цим, судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, на виконання вищевказаного Договору, суду надано Додаток № 1 до Договору виконання робіт з фарбування локомотивів, замовлення № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6 до Договору, Акти про витрату давальницьких матеріалів, які підписані особисто директором ТОВ «С.Дж.Р.Груп»ОСОБА_4, платіжними дорученнями та іншими договорами, які позивач укладав з іншими контрагентами на виконання послуг з фарбування вагонів.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оскаржувані відповідачем договори не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства та умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства не встановлено.

Судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання, які виникли на підставі оспорюваних відповідачем договорів, мали реальний характер, оскільки роботи були виконані і прийняті замовником, гроші в оплату за виконані роботи перераховані безготівковим шляхом, формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними та реєстрами отриманих податкових накладних.

Відповідно до ст. 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання, та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти Господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Виходячи з положень розділу IV Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст. Таким чином, визнання господарського зобов'язання недійсним визначає недійсність угоди, як недійсність змісту тягне за собою недійсність форми. Такий же зв'язок існує і в випадку недійсності угоди.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відсутність підстав вважати договір, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю ««С.Дж.Р.Груп»нікчемним, як такий, що не спрямований на реальне настання наслідків, та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що на час укладення та виконання спірних договорів Товариство з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»перебувало у єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та було платником податку на додану вартість.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що самі по собі оскаржувані угоди не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства та умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства не встановлено.

Щодо реальності виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності суд першої інстанції прийшов до висновку, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними довідки АБ № 361244 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 5.2.1 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Водночас, за змістом абзацу п'ятого підпункту 5.3.9 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження правомірності віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість, позивачем надані відповідні первинні документи по взаємовідносинах із контрагентом.

Так, представником Позивача, з посиланням на вищевказані норми, надано суду докази розрахунку з підрядником в безготівковій формі, а тому у відповідності до зазначеної вище норми Позивач отримав право на збільшення валових витрат.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою діяльністю «С.Дж.Р.Груп»підтверджуються необхідними документами.

Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, суд першої інстанції прийшов до висновку, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів, а тому позивачем правомірно сформовані суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам колегія суддів зважає на наступне.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п/п. 3.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, п/п. 7.4.4. Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Колегія суддів зазначає, що для надання правової оцінки щодо формування платником податку податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість», якими регламентується порядок визначення податкового кредиту.

Зі змісту пункту 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» в цілому та у взаємозв'язку з положеннями п/п. 3.1.1, п. 7.2. та п. 7.5. цього закону, а також з урахуванням норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції .

За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (Замовника) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, відсутні підстави для висновку про неправомірне формування податкового кредиту.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального придбання позивачем послуг і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: податкових накладних, актів приймання виконаних підрядних робіт, належного відображення вартості підрядних робіт у бухгалтерському обліку, та встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками якої та на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит із сум сплаченого податку на додану вартість.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів прийшла до висновку, за правилами п.п.7.4.4. України «Про податок на додану вартість»позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту.

Посилання відповідача на постанову про відкриття кримінальної справи відносно директора контрагента позивача за фактом фіктивного підприємництва, колегія суддів не приймає до уваги, так як вказаною постановою не встановлено, що договір між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства та умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2011 року як на доказ безтоварності угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», так як вказаною постановою встановлена безтоварність угод ТОВ «С.Дж.Р.Груп»з іншими контрагентами і жодним чином не стосуються Представництва "ЕНВІТ АТЕ" .

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 12 червня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Аліменко В.О.

Петрик І.Й.