Ухвала суду № 24913122, 05.06.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2012 р.Справа № 2а-4264/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Зливко І.М.

представників відповідача - Константинова Д.С., Шепітько Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2011р. по справі № 2а-4264/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес+"

до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС+"(далі -ТОВ "ГЕРМЕС+") до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі -ДПІ у Московському районі м. Харкова) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено.

Визнано протиправним і скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова від 16.09.2010 року № 0001782302/0, від 25.11.2010 року № 0001782302/1, від 07.02.2011 року № 0001782302/2 та від 27.04.2011 року №0001782302/3, якими ТОВ "ГЕРМЕС+" донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість ( далі - ПДВ) за основним платежем 944564,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 472282,00 грн., всього 1416846 грн. та від 16.09.2010 року № 0003141702/0 (від 25.11.2010 року № 0003141702/1, від 07.02.2011 року № 0003141702/2 та від 27.04.2011 року №0003141702/3), якими ТОВ "ГЕРМЕС+" донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем 8428,50грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 16857,00 грн., всього 25285,50 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "ГЕРМЕС+" витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40грн.

Не погодившись з даною постановою суду, ДПІ у Московському районі м. Харкова подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ "ГЕРМЕС+" було встановлено порушення підприємством вимог діючого законодавства, які виявились в тому, що підприємством було включено до складу податкового кредиту ПДВ суми по податковим накладним, які були виписані контрагентами підприємствами в попередніх звітних періодах. Зазначив, що ТОВ "Гермес+" в порушення пп. 4.2.1, пп. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р № 889-ІУ (далі- Закон України № 889-ІУ) було занижено податок з доходів фізичних осіб у 4-му кварталі 2008 року на 8428,50 грн., внаслідок неутримання та неперерахування податку з доходів фізичних осіб у жовтні - грудні 2008р у сумі 8428,50 грн. із сум добових витрат, що були безпідставно виплачені робітникам підприємці загальну суму 56190,00 грн.

Представник позивача в судове засідання не з*явився, про дату, місце та час розгляду повідомлений належним чином. В письмових запереченнях на апеляційну скаргу просив суд відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних минулих періодів, віднесених до податкового кредиту в період отримання. Неутримання та неперерахування податку з доходів фізичних осіб із сум виплачених працівникам за перебування їх у відрядження, позивачем також було правомірне.

Колегія суддів з даним висновком суду погоджується виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що співробітниками ДПІ у Московському районі м. Харкова у період з 20.07.2010 року по 09.08.2010 року проведено планову виїзну перевірку ТОВ "ГЕРМЕС +" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.03.2010, за результатами якої складено Акт від 31.08.2010 р.№8368/23/31940233.

На підставі вище зазначеного акту ДПІ у Московському районі м.Харкова 16.09.2010 року були винесені податкові повідомлення-рішення :

- № 0001782302/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 944564,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 472282,00 грн., всього 1416846 грн.

- № 0003141702/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем 8428,50грн., за штрафними (фінансовими) санкціями

Позивач, не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями -рішеннями провів процедуру адміністративного оскарження за результатами якого скарги позивача залишені без задоволення.

З метою встановлення позивачу нових граничних строків сплати суми податкового зобов'язання, відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення з індексами «1!, «2» на ту ж сум податкових зобов*язань.

Перевіряючи правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України N 168/97-ВР, які виявились в тому, що підприємством до складу податкового кредиту віднесені суми ПДВ по податковим накладним, які виписані у попередніх податкових періодах підприємствами ДП „Фірма Леда" , ТОВ 'Тала Маркетинг", ТОВ "Хенкель Україна", колегія суддів зазначає.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України N 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарною чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків: або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України N 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, оригінал якої надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Положеннями пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вищевказаного Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувана, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення, отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Під час розгляду справи встановлено, що позивач за період з 01.10.2008р. по 31.03.2010 р. задекларував податковий кредит у сумі 12331223 грн.

До даного податкового кредиту позивачем були включені податкові накладні виписані ТОВ «Хенкель Україна», ДП «Фірма Леда», ТОВ «Гала Маркетинг» за минулі періоди у період їх отримання. На підтвердження даного факту до матеріалів справи надані копії поштових конвертів, опис вкладень до цінного листа, реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

Колегія суддів зазначає, що під час проведення перевірки контролюючим органом не було встановлено факту неналежного складених податкових накладних, податкових накладних, які були складені особами, що не мають статусу платників ПДВ, фактів вчинення нікчемних правочинів, фактів формування податкового кредиту за господарськими операціями, які не відповідають закону, фактів придбання товарів, які не використовувались позивачем у власній господарській діяльності.

Крім того контролюючим органом, як під час проведеної перевірки, так і під час розгляду справи не було доведено фактів подвійного віднесення перелічених податкових накладних до складу податкового кредиту з ПДВ, фактів неналежного оформлення перелічених податкових накладних, фактів включення перелічених податкових накладних на збільшення податкового кредиту з ПДВ в іншому звітному податковому періоді, ніж період отримання таких податкових накладних.

Колегія суддів зазначає, що єдиною підставою для визначення контролюючим органом суми грошового зобов'язання, слугувала відсутність письмових скарг ТОВ "ГЕРМЕС+" на контрагентів. Проте колегія суддів вважає його необґрунтованим, оскільки надання скарги є правом, а не обов*язком платника податку.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджено формування позивачем податкового кредиту виключно на підставі податкових накладних, які були отримані із запізненням, що в свою чергу не було спростовано відповідачем, то колегія суддів дійшла до висновку неправомірність висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України N 168/97-ВР.

В зв'язку з чим висновки суду в цій частині є законними та обґрунтованими, а тому скасуванню не підлягають.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем пп. 4.2.1, пп. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону України № 889-ІУ, що призвело до заниження податок з доходів фізичних осіб у 4-му кварталі 2008 року на 8428,50 грн., внаслідок неутримання та неперерахування податку з доходів фізичних осіб у жовтні - грудні 2008р у сумі 8428,50 грн. із сум добових витрат, що були безпідставно виплачені робітникам підприємці загальну суму 56190,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач вважає, підставою для даних порушень слугувало те, що працівники позивача протягом жовтня-грудня 2008 року працювали за постійним місцем роботи поза межами м. Харкова (в м. Суми, м. Шостка, м. Ізюм, м. Лозова) з метою виконання своїх посадових обов'язків по обслуговуванню складів, які підприємство орендує, а в посвідченнях на відрядження працівників не зафіксований (не підтверджений) факт їх прибуття та вибуття печаткою організації того міста, де перебували працівники. Перевіркою встановлені випадки, коли, згідно з табелем обліку робочого часу, робітники працювали лише 5-10 днів на місяць, та перебуваючи у відрядженні (як зазначено у табелі), отримували заробітну плату відповідно до відпрацьованого часу (розраховану, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати).

Згідно із п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України № 889-ІУ до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Відповідно до п.п. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 вище зазначеного Закону, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з пунктом 9.10 статті 9 цього Закону.

Пунктом. 9.10 ст. 9 Закону України № 889-ІУ передбачено, що податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми. При цьому, сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що надала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців, до повної сплати суми такого податку. Звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт. За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку у касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх надала, до або під час подання зазначеного звіту. Якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню за правилами цього пункту, та платник податку сплачує штраф, встановлений абзацом першим цього підпункту.

Положеннями п.п. 5.4.8. п. 5.4 ст. 5 Закону України № 889-ІУ визначено, що додатково до витрат на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, відносяться не підтверджені документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добових витрат), понесених у зв'язку з її відрядженням, у межах граничних норм, встановлюваних Кабінетом Міністрів України за кожний повний день відрядження, включаючи день від'їзду та приїзду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до абзацу 1 Загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31.03.98 № 218/2658, із змінами та доповненнями, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації (далі - підприємство) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Приймання на роботу працівників було проведено на підставі відповідних наказів, копії яких наявні в матеріалах справи. Посадові особи підприємства мали відповідні посадові інструкції.

Як було встановлено під час розгляду справи, позивачем 01.01.2008 р. був укладений договір оренди приміщення площею 715 кв.м. за адресою: Харківська обл., м. Ізюм, вул. Маршала Федоренко, 64.(т. 2 а.с. 28-29). ТОВ "Гермес+"укладені договори оренди приміщення (№ 180/1 від 13.12.2007 р., № 184/1 від 12.11.2008р.) площею 105,2 кв.м за адресою: м. Суми, вул. Миргородська, 6. Позивачем 01.07.2008р. укладений договір оренди приміщення № 1/07/08 за адресою: Сумська обл., м. Шостка,вул. Шевченко, б. 53 (т. 2 а.с. 35-36). Позивачем укладений договір оренди приміщення, площею 609 кв.м за адресою: м. Суми, вул. Леніна, 15.

Положенням п. 1.5 Інструкції про службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59, передбачено, що у випадку якщо відсутні відмітки в посвідченні про відрядження, то добові не виплачуються.

Зазначеною Інструкцією встановлено, що витрати на відрядження особи, яка перебуває в трудових відносинах з платником податку, включаються до складу валових витрат платника податку лише за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, а саме: запрошень сторони, яка приймає І діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладеного договору (контракту) та інших документів, які відрегульовують або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що стосується основної діяльності підприємства, яке відряджає працівника.

Підприємство, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Підприємство, що відряджає працівника, зобов'язане забезпечити його грошовими коштами (авансом) у розмірах, установлених нормативно-правовими актами про службові відрядження. Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.

Позивачем в судове засідання надані належним чином оформлені підтверджуючі документи, що спростовують висновки відповідача про наявність порушень податкового законодавства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач у зв'язку із наявністю на підприємстві структурних підрозділів (віддалених складів) у м. Суми, м. Шостка,м. Ізюм видав наказ № 11 від 14.07.2005р. про оформлення необхідних документів та отримання дозволу на виготовлення трьох печаток, які відповідно закріплені : № 1 - з адресою у м. Суми; № 2 - за адресою у м. Шостка; № 3 - за адресою у м. Ізюм. Наказом № 1 від 03.01.2008р. підприємством встановлені відповідальні особи за вищезазначені печатки у відповідних підрозділах .

Також під час розгляду справи було встановлено, що підставою для відрядження працівників були відповідні посвідчення про відрядження. Доказами про витрати на відрядження є належним чином оформлені авансові звіти. Дні вибуття та прибуття у (з) відрядження працівників ТОВ "Гермес+"проставлено та засвідчено підписами уповноважених осіб, а також скріплено відбитками печаток.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції про службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59, фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті.

Відмітки в посвідченні про відрядження щодо прибуття та вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладено обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають з нього.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відмітки в посвідченнях про відрядження працівників ТОВ "Гермес+"завірені належними печатками, як цього вимагає вищезазначена Інструкція.

Статтею 13 Кодексу законів про працю України передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та інш.).

Позивачем зазначається, що в трудових договорах, які укладались з працівниками підприємства, передбачено, що їх службові поїздки вважаються відрядженнями.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер"від 31.03.1999 р. № 490, із змінами та доповненнями, підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Таким чином, підприємство має право самостійно визначати доцільність встановлення надбавок працівникам, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер.

Оскільки колективний договір в ТОВ "Гермес+"не укладався і, відповідно, в ньому не встановлювався перелік посад та професій, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер та розмір надбавок за це. Зазначений факт свідчить лише про те, що Товариство не приймало рішення про невизнання відрядженнями службових поїздок своїх працівників, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер.

З огляду на вище викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності порушення позивачем вимог п.п. 4.2.1 та п.п. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті не на підставі законодавства.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми податкового зобов'язання через безпідставне включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладених, які були виписані контрагентами підприємствами в попередніх звітних періодах та було заниження податку з доходів фізичних осіб у 4-му кварталі 2008 року на 8428,50 грн., внаслідок неутримання та неперерахування податку з доходів фізичних осіб у жовтні - грудні 2008р у сумі 8428,50 грн. із сум добових витрат, що були безпідставно виплачені робітникам підприємці загальну суму 56190,00 грн., колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав, та такими що не впливають на висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року по справі № 2а-4264/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Любчич Л.В.Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Спаскін О.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 10.06.2012 р.