Ухвала суду № 24894219, 12.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" червня 2012 р. м. Київ К-60147/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 25 липня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року

у справі № 28/272-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 25 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток» (далі -позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі -відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000382304/0 від 27 березня 2007 року та № 0000372304/0 від 27 березня 2007 року. Судові витрати покладено на позивача.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 25 липня 2007 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року та прийняти нове рішення -про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Восток»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 30 вересня 2006 року, за результатами якої складено акт № 139/1-23-04-24812228 від 16 березня 2007року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000372304/0 від 27 березня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2 580 328,00 грн. (1 296 867,00 грн. -основний платіж, 1 283 461,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000382304/0 від 27 березня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6 274,50 грн. (4 183,00 грн. - основний платіж, 2 091,50грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку із заниженням балансової вартості запасів в результаті заниження залишків на кінець звітних періодів в розмірі 243 057,00 грн., невключенням до складу валових доходів суми простроченої кредиторської заборгованості в розмірі 730 887,60 грн., а також неправомірним віднесенням до валових витрат вартості послуг з оренди квартири під офіс відповідно до договору від 01 квітня 2005 року, укладеного з Kenai Properties ltd., з огляду на відсутність оціночного акту вартості приміщення та довідки про переведення житлового приміщення у нежитлове, нарахованих (сплачених) відсотків відповідно до договору займу № 01/Д3 від 20 лютого 2004 року, укладеного з компанією Investments Limited», в розмірі 2 981 455,00 грн. за минулі періоди з огляду на неможливість підтвердження того, що ТОВ «Восток» не відносило вказані витрати до складу валових витрат в попередніх періодах, та витрат по операції з передачі однієї другої частини майна автозаправної станції в м. Сімферополі, оскільки, договором № 7 про спільну діяльність не відображено вказану операцію у складі валових доходів.

Крім того, встановлено порушення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних послуг оренди квартири під офіс, які не використовувались в межах господарської діяльності ТОВ «Восток».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, оскільки, орендоване позивачем відповідно до договору від 01 квітня 2005 року приміщення використовувалось ним у власній господарській діяльності в якості офісного приміщення та з огляду на те, що Закон № 334/94-ВР та Закон № 168/97-ВР не ставлять такої вимоги як необхідність переведення офісного приміщення з житлового фонду в нежитловий та наявності оціночного акту вартості приміщення для віднесення вартості оренди до складу валових витрат та податкового кредиту, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за вказаною операцією.

Підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, отримання ТОВ «Восток» позики здійснювалось з метою збільшення оборотних засобів, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що нараховані (сплачені) позивачем за договором № 01/Д3 від 20 лютого 2004 року відсотки правомірно віднесено ним до складу валових витрат.

При цьому, відповідно до підпункту 5.2.6 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді.

Таким чином, оскільки, позивачем відсотки на загальну суму в розмірі 2 981 455,00 грн. не включено до складу валових витрат 2004 року з огляду на втрату документів, які підтверджують їх сплату, то позивачем правомірно після знаходження відповідних документів в четвертому кварталі 2005 року вказану суму включено до складу валових витрат.

Згідно з пунктом 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Судами встановлено, що товари на загальну суму в розмірі 243 057,00 грн. придбавались позивачем не для здійснення господарської діяльності та рахувались на позабалансових рахунках. При цьому, доказів віднесення витрат на їх придбання до складу валових витрат відповідачем не надано.

Відповідно до пункту 1.22 статті 1 Закону № 334/94-ВР безповоротною фінансовою допомогою, зокрема, є сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога -це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Згідно з підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає суми безповоротної фінансової допомоги.

Статтею 3 Закону № 334/94-ВР передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Закону № 334/94-ВР прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, внаслідок невключення до складу валового доходу третього кварталу 2005 року умовно нарахованих відсотків в розмірі 11 984,00 грн. позивачем занижено податкове зобов'язання на суму в розмірі 2 996,00 грн. Разом з тим, ТОВ «Восток» в декларації за 2005 рік до складу валового доходу додатково включено 11 984,00 грн. умовно нарахованих відсотків третього кварталу 2005 року та, відповідно, збільшено податкове зобов'язання на суму в розмірі 2 996,00 грн.

Також, судами встановлено, що в охопленому перевіркою періоді між позивачем та Товариством з обмежено відповідальністю «Фірма «Атріо»укладено договір № 3 від 17 грудня 2002 року про спільну діяльність щодо будівництва комплексу за адресою м. Київ, пр. Г. Ватутіна, 9.

На виконання умов договору № 3 про спільну діяльність позивачем перераховано на поточний рахунок, відкритий для ведення спільної діяльності, суму в розмірі 730 887,61 грн.

01 лютого 2003 року між ТОВ «Фірма «Атріо» та договором № 3 про спільну діяльність в особі ТОВ «Восток»укладено договір доручення, відповідно до умов якого ТОВ «Фірма «Атріо»доручило договору № 3 про спільну діяльність здійснювати платежі на придбання земельної ділянки.

На виконання умов договору доручення з поточного рахунку договору № 3 про спільну діяльність кошти в розмірі 730 887,61 грн. перераховано на адресу Київської міської державної адміністрації за землі, придбані ТОВ «Фірма «Атріо»для здійснення спільної діяльності.

Відповідно до підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 334/94-ВР спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.

Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

Таким чином, перераховані позивачем на адресу договору № 3 про спільну діяльність кошти не є позичкою чи кредитними коштами та, відповідно, не можуть вважатись безповоротною фінансовою допомогою.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солнечний круг»укладено договір № 7 від 14 серпня 2003 року про спільну діяльність щодо будівництва автозаправної станції за адресою м. Сімферополь, пр. Ялтинська-Плотинна.

Відповідно до акту приймання-передачі майна від 04 листопада 2005 року позивачем отримано та оприбутковано згідно з прибутковою накладною № ПН-0001377 від 04 листопада 2005 року одну другу частину автозаправної станції на суму в розмірі 1 191 331,59 грн., а також включено вказану суму до складу валових витрат.

В цьому ж періоді позивачем одну другу частину автозаправної станції передано в якості внеску до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Восток Ойл Крим»в обмін на 50 відсотків статутного фонду вказаного підприємства.

Передачу однієї другої частини автозаправної станції позивачем відображено в податковому обліку як продаж за балансовою вартістю на суму в розмірі 1 191 331,59 грн. та, відповідно, включено вказану суму до складу валових доходів.

Підпунктом 8.4.3 пункту 8.4 статті 8 Закону № 334/94-ВР передбачено, що у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів першої групи у зв'язку з їх продажем балансова вартість першої групи зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта.

Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів першої групи та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.

Відповідно до підпункту 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валового доходу кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв).

Згідно з підпунктом 8.4.11 пункту 8.4 статті 8 Закону № 334/94-ВР до продажу основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з внесення таких основних фондів та нематеріальних активів до статутного капіталу іншої особи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що позивачем у четвертому кварталі 2005 року фактично завищено валові витрати на суму в розмірі 1 191 331,59 грн. та завищено валові доходи на суму в розмірі 1 191 331,59 грн., однак допущені позивачем порушення не призвели до зміни бази оподаткування податком на прибуток, у зв'язку з чим фінансовий результат звітного періоду відображено вірно.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду м. Києва від 25 липня 2007 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 25 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко