Ухвала суду № 24893494, 31.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" травня 2012 р. м. Київ К-25124/10-С

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Влабор»

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2010 року

у справі №2а-23532/09/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Влабор»(надалі -ТОВ «Влабор»)

до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області (надалі -ДПІ у м. Харцизьку Донецької області)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Харцизьку Донецької області від 05.11.2009р. № 0001002320/0.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05.02.2010р. залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010р., у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - ТОВ «Текфорум»(код за ЄДРПОУ -35150958) за період з 01.04.2008р. по 30.04.2008р., 01.07.2008р. по 31.07.2008р., з 01.08.2008р. по 31.08.2008р., за результатами якої складений акт №2701/23-2/20341542 від 26.10.2009р.

Висновками зазначеного акта перевірки встановлено порушення позивачем п.1.7 ст.1, п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.п.7.4 ст.7, п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість». А саме, встановлено заниження податку на додану вартість: за ІІ квартал 2008р. - у розмірі 4184,00грн.; ІІІ квартал 2008р. - в розмірі 17518,00 грн., що сталося внаслідок урахування у складі податкового кредиту за відповідні періоди сум ПДВ згідно податкових накладних, отриманих від ТОВ «Текфорум».

За наслідками перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05.11.2009р. № 0001002320/0, яким визначено зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 32553,00грн. у т.ч. 21702грн. - основний платіж, 10851грн. - штрафні санкції.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2009 року у справі №2а-10363/09/0570 визнано недійсним запис про проведення державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю «Текфорум»(код за ЄДРПОУ 35150958) з моменту реєстрації та визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість даного підприємства №100042020, видане ДПІ у Калінінському районі м.Донецька з моменту його видачі, а отже, податкові накладні на суму 21701,05грн. були виписані позивачу підприємством, яке не мало реєстрації у якості платника ПДВ, право на податковий кредит за даних обставин не є підтвердженим.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками судів попередніх інстанції погодитись не може з огляду на таке.

Так, перевіркою встановлено, що між ПП «Влабор»(замовник) та ТОВ «Текфорум»(виконавець) укладені договори: №6 від 08.12.2007р. по виконанню ремонтно-будівельних робіт по Донецькій залізничній дорозі, кошторисна вартість -90000,00грн.; №1 від 08.01.2008р. про виконання ремонтно-будівельних робіт, кошторисною вартістю 800000,00грн. Акти виконаних робіт та податкові накладні позивач надав в якості засвідчення виконання вказаних робіт. У відповідності до податкових накладних, виписаних ТОВ «Текфорум», суми податку на додану вартість у загальному розмірі 21701,05грн. включені до податкового кредиту за ІІ та ІІІ квартали 2008р.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2009р. у справі №2а-10363/09/0570 визнано недійсним запис про проведення державної реєстрації ТОВ «Текфорум»(код за ЄДРПОУ 35150958) з моменту реєстрації - тобто з 15.05.2007р., та визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість даного підприємства №100042020, видане ДПІ у Калінінському районі м.Донецька з моменту його видачі, тобто з 22.05.2007р. Крім того, що засновником та директором ТОВ «Текфорум»є ОСОБА_1, однак останній в письмових поясненнях зазначив, що він директором ТОВ «Текфорум»був зареєстрований за одноразову грошову винагороду, ніяких документів по бухгалтерському та податковому обліку не підписував. До діяльності підприємства відношення не має.

На підставі викладеного, слід зазначити, що постанова Донецького окружного адміністративного суду про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Текфорум»була прийнята 03.07.2009р., а господарські зобов'язання у підприємств виникли 08.12.2007р. та 08.01.2008р., тобто вже після моменту вчинення та виконання договорів з ТОВ «Текфорум».

При цьому, ТОВ «Влабор»посилається на те, що докази, які знаходяться в матеріалах справи щодо підтвердження факту виконання вказаних вище договорів, вказують на реальність настання правових наслідків.

Однак, вказані обставини судами попередніх інстанції не досліджувались.

Отже, під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати, що відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

При цьому п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 даного Закону передбачає, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит, а в подальшому на відшкодування, ще наявність такої підстави, як наявність здійснення робіт (послуг).

Так, згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Тобто, здійснення робіт (послуг) є необхідною передумовою правомірності формування податкового кредиту, а в подальшому отримання відшкодування податку на додану вартість.

Як зазначалось вище, між ПП «Влабор»(замовник) та ТОВ «Текфорум»(виконавець) укладені договори: №6 від 08.12.2007р. по виконанню ремонтно-будівельних робіт по Донецькій залізничній дорозі, кошторисна вартість -90000,00грн.; №1 від 08.01.2008р. про виконання ремонтно-будівельних робіт, кошторисною вартістю 800000,00грн. Акти виконаних робіт та податкові накладні позивач надав в якості засвідчення виконання вказаних робіт. У відповідності до податкових накладних, виписаних ТОВ «Текфорум», суми податку на додану вартість у загальному розмірі 21701,05грн. включені до податкового кредиту за ІІ та ІІІ квартали 2008р.

Однак, факт виконання робіт належним чином відповідачем або судом першої та апеляційної інстанції не перевірялось, тобто не досліджувались первинні бухгалтерські документи (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, тощо), які вказують на реальність настання правових наслідків.

За відсутності таких даних неможливо визначитись з питання обґрунтованості виключення податковим органом зі складу податкового кредиту позивача суми ПДВ, які були ним нараховані відповідно до податкових накладних складених ТОВ «Текфорум».

Отже, суди попередніх інстанції не звернули достатньої уваги на зазначене та не врахували, що для повного та всебічного вирішення спору по суті необхідно з'ясувати та встановити, чи мали операції між підприємствами реальний характер, чи не мали підприємства (сторони угоди) ознаки фіктивності, чи була спрямована їх діяльність на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, а не за рахунок неправомірного отримання коштів з Державного бюджету.

Враховуючи зазначене, слід зауважити, що суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Згідно з ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина 2 статті 71 цього Кодексу передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими у відповідності до ст.159 КАС України, оскільки вони постановлені на підставі неповно з'ясованих обставин у справі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Влабор»-задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2010 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ Є.А. Усенко