Постанова № 24892154, 14.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 червня 2012 року 11:53 № 2а-1887/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1. (довіреність від 21.12.2011 року № 246);

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000722201 від 17.11.2011 року, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення №0000722201 від 17.11.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ДПІ прийшла до помилкового висновку про порушення позивачем п.1.32., ст.1, п.5.1., п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок включення до складу валових витрат платежів з державного мита та витрат з інформаційно -технічного забезпечення судового процесу, які сплачувались позивачем при ініціюванні судових процесів в інтересах інститутів спільного інвестування (далі - ІСІ), управління активами яких здійснює позивач. Позивач вважає, що включення до валових витрат сум державного мита та витрат з інформаційно -технічного забезпечення судового процесу є правомірними з огляду на норми Положення «Про склад і розмір витрат, що відшкодовуються за рахунок активів інститутів спільного інвестування», затвердженого Рішенням НКЦПФР №196 від 02.07.2002 року, відповідно до якого перелік витрат, які здійснюються за рахунок активів ІСІ, не містить витрат на сплату державного мита та витрат з інформаційно -технічного забезпечення судового процесу, отже, відповідно до норм вказаного Положення має здійснюватись за рахунок компанії з управління активами, тобто за рахунок позивача.

В судовому засідання уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги та просив прийняти рішення по справі, яким визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення №0000722201 від 17.11.2011 року.

Відповідач проти позову заперечував, в письмових запереченні від 04.04.2012 року просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на норми Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», відповідно до яких активи ІСІ обліковуються окремо від активів компанії з управління активами, а витрати на сплату державного мита та витрат з інформаційно -технічного забезпечення судового процесу входять до операційних витрат, визначених Положенням «Про склад і розмір витрат, що відшкодовуються за рахунок активів інститутів спільного інвестування», затвердженого Рішенням НКЦПФР №196 від 02.07.2002 року.

З огляду на вищевикладене, відповідач не погоджується з позовними вимогами позивача та вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Враховуючи вибуття первинного відповідача у справі -ДПІ у Голосіївському районі м. Києва -зі спірних правовідносин, судом на підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача на його правонаступника -Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби.

Представник відповідача у судове засідання 14.06.2012 р. не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений у передбаченому законом порядку. Про причини неявки суд не повідомив. У зв'язку з неприбуттям відповідача без поважних причин, судом відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято рішення про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів: програмно -апаратного комплексу «Діловодство суду».

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14 червня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ»(код за ЄДРПОУ 35379813) зареєстроване як юридична особа Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією 03.09.2007 року та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Голосіївському районі міста Києва.

Позивач здійснює професійну діяльність з управління активами інвестиційних фондів на підставі ліцензії серії АВ №520314 від 09.02.2010 року, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та свідоцтва №1164 від 08.11.2007 року про включення до державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів.

17 серпня 2011 року, за результатами документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ»(код за ЄДРПОУ 35379813) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 04.09.2007 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства з 04.09.2007 року по 31.03.2011 року, ДПІ у Голосіївському районі міста Києва було складено Акт перевірки від 17.08.2011 року №140/1-22-10-35379813 (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки було встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог п.1.32., ст..1, п.5.1., п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у завищенні валових витрат на суму державного мита, сплаченого при поданні позовних заяв до суду щодо стягнення заборгованості, яка є активами на загальну суму 1 286 119,00 грн., в тому числі за півріччя 2010 року у сумі 422 103,00 грн., за 3 квартали 2010 року у сумі 556 679,00 грн., за 2010 рік у сумі 773 956,00 грн., за І квартал 2011 року у сумі 512 163,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 321 530,00 гривень.

17 листопада 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі міста Києва, прийнято податкове повідомлення -рішення № 0000722201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, код платежу «3011021000», на загальну суму 369 903,00 гривні, в тому числі основного платежу у розмірі 321 530,00 гривень та 48 373,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню суд виходить із наступного.

Нормативно-правовим актом, який регулював у період виникнення спірних правовідносин питання, пов'язані з визначенням об'єкта оподаткування, обчисленням та сплатою (утриманням) податку на прибуток підприємств, був Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Як визначено пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Так, відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 1.32 пп. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та, як наслідок, для донарахування податку на прибуток у сумі 321 530,00 гривень, стали твердження відповідача про неможливість віднесення до складу валових витрат сум державного мита та витрат з інформаційно -технічного забезпечення судового процесу, які сплачувались позивачем при зверненні до суду з метою стягнення кредиторської заборгованості, яка входить до складу інститутів спільного інвестування ІСІ, управління активами якого здійснює позивач.

У відповідності до пункту 7 частини 1 статті 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»від 15.03.2001 № 2299-III інститут спільного інвестування (далі - ІСІ) - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»від 15.03.2001 № 2299-III, компанія з управління активами інституційних інвесторів (далі - компанія з управління активами) - господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»бухгалтерський та податковий облік операцій та результатів діяльності зі спільного інвестування, яка проводиться компанією з управління активами через пайовий інвестиційний фонд, здійснюється компанією з управління активами окремо від обліку операцій та результатів її господарської діяльності та обліку операцій та результатів діяльності інших пайових інвестиційних фондів, активи яких перебувають в її управлінні.

Згідно ч. 2 ст. 31 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»положення про склад та розмір витрат, що пов'язані з виконанням компанією з управління активами своїх функцій та відшкодовуються за рахунок активів ІСІ, затверджується Комісією (Державною комісії з цінних паперів та фондового ринку).

Разом з тим, на виконання вимог Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку рішенням від 02.07.2002 р. № 196 затвердила Положення про склад і розмір витрат, що відшкодовуються за рахунок активів інституту спільного інвестування (далі -Положення).

Відповідно до п.1.1. ст. 1 Положення за рахунок активів ІСІ сплачуються:

- винагорода компанії з управління активами ІСІ;

- винагорода зберігачу ІСІ;

- винагорода реєстратору ІСІ;

- винагорода аудитору ІСІ;

- винагорода оцінювачу майна ІСІ;

- винагорода торговцю цінними паперами;

- операційні витрати, пов'язані із забезпеченням діяльності ІСІ, у тому числі:

реєстраційні послуги;

виготовлення бланків цінних паперів ІСІ;

розрахунково-касове обслуговування ІСІ банком;

нотаріальні послуги;

послуги депозитарію;

оплата вартості публікації обов'язкової інформації щодо діяльності ІСІ;

інформаційні послуги (оплата вартості придбання інформації щодо діяльності емітентів, у цінні папери яких розміщено або передбачається розміщувати активи ІСІ; оплата іншої інформації, необхідної для забезпечення спільного інвестування);

орендна плата;

фонд оплати праці членам наглядової ради ІСІ;

рекламні послуги, пов'язані з розміщенням цінних паперів ІСІ;

витрати, пов'язані з обслуговуванням учасників (акціонерів) ІСІ та обігу цінних паперів ІСІ, у тому числі витрати на сплату відсотків за кредити, залучені компанією з управління активами для викупу цінних паперів ІСІ (з урахуванням обмежень, установлених чинним законодавствам України для відкритих та інтервальних ІСІ);

витрати на сплату відсотків за кредити, залучені компанією з управління активами для венчурного ІСІ;

витрати, пов'язані з придбанням, утриманням та реалізацією нерухомого майна, що входить до складу активів недиверсифікованих ІСІ.

Відповідно до п.1.2. ст. 1 Положення, за рахунок активів ІСІ відшкодовуються також суми, що були сплачені компанією з управління активами (для відкритих та інтервальних ІСІ) за рахунок власних коштів як ціна викупу цінних паперів ІСІ при недостатності коштів, що становлять активи ІСІ.

Згідно п. 2.10 вказаного Положення визначені в пункті 1.1 цього Положення витрати (крім винагороди та премії компанії з управління активами, податків та інших обов'язкових платежів, передбачених чинним законодавством) не повинні перевищувати 5 відсотків середньорічної вартості чистих активів ІСІ протягом фінансового року, розрахованої відповідно до нормативно-правових актів Комісії.

Пунктом 1.3 ст. 1 Положення встановлено, що інші витрати, не передбачені пунктом 1.1 цього Положення, а також витрати, що перевищують розмір, установлений пунктом 2.10 цього Положення, здійснюються компанією з управління активами за власний рахунок.

Враховуючи зміст наведених правових норм, суд приходить до висновку, що зазначений перелік витрат Інституту спільного інвестування є вичерпним та що витрати на сплату державного мита до зазначеного переліку не відносяться.

Відтак, в силу пункту 1.3 вказаного Положення такі витрати повинна нести компанія з управління активами за власний рахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»винагорода компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ. Винагорода компанії з управління активами венчурного фонду встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ та (або) приросту вартості чистих активів ІСІ. Максимальний розмір винагороди компанії з управління активами (в тому числі премії) та порядок її нарахування встановлюються Комісією. Винагорода компанії з управління активами виплачується грошовими коштами.

Як видно з матеріалів справи, з метою збільшення вартості активів ІСІ, управління якими здійснюється позивачем, останнім укладались угоди про відступлення права вимоги та ініціювались судові процеси про стягнення дебіторської заборгованості з боржників (Додатки №№ 1-3 до матеріалів справи). При поданні позовних заяв в порядку господарського судочинства, позивачем сплачувались суми державного мита, що підтверджується наданим на вимогу суду копіями платіжних доручень.

Розмір таких витрат протягом періоду, що перевірявся, встановлено Актом перевірки та позивачем не заперечувався.

Питання сплати судових витрат у господарському судочинстві регулюється положеннями розділу VI Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 44 цього Кодексу судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому пунктом 5.1 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Під господарською діяльністю в цілях оподаткування розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Господарською діяльністю позивача, окрім іншого, є проведення ним за винагороду від власного імені або на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інституційним інвесторам на праві власності, діяльності з управління активами (ст. 4 Закону України від 30.10.96 р. N 448/96-ВР "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (із внесеними змінами).

Оскільки ІСІ, відповідно до ст. 1 вказаного вище Положення, не мають права здійснювати платежі, не визначені цим Положенням як витрати ІСІ, а збільшення вартості активів ІСІ є підставою для збільшення доходів позивача та одночасно пов'язано з господарською діяльністю позивача -управління активами ІСІ, суд приходить до висновку, що витрати позивача зі сплати державного мита пов'язані зі здійсненням ним господарської діяльності.

Підпунктом 5.11. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Понесені позивачем витрати на сплату державного мита відсутні у переліку витрат, визначених у п. 5.3. Закону про прибуток, які не включаються до складу валових витрат.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що наведені вище витрати законно включені позивачем до складу валових витрат на загальних підставах.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий дохід включає, зокрема, доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду.

Тому у разі, якщо позивачем була попередньо сплачена сума державного мита, така сума включається до валових витрат останнього, то після її повернення відповідачем у справах за рішенням суду на користь позивача, ця сума включається до його валового доходу.

За таких обставин висновки акту перевірки про завищення позивачем суми валових витрат на суми сплаченого ним державного мита суд вважає безпідставними.

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в ході розгляду справи не надано належного обґрунтування його правової позиції та, відповідно, правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Судом встановлено, що відповідач діяв всупереч принципам податкового законодавства та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва №0000722201 від 17.11.2011 року прийняте всупереч нормам ч.3 ст. 2 КАС України, а позовні вимоги про його скасування підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 17 листопада 2011 року № 0000722201.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізі Лайф»судові витрати у розмірі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 20 червня 2012 року.