Ухвала суду № 24878952, 14.06.2012, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0312/307/2012 Головуючий у 1 інстанції:Ференс-Піжук О.Р. Провадження № 22-ц/0390/972/2012 Категорія:37 Доповідач: Овсієнко А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Овсієнко А А

суддів - Осіпука В.В., Свистун О.В.,

при секретарі Галицькій І.П.,

з участю: позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідачів ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_7, про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 23 квітня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернулася 31 січня 2012 року до суду з вищевказаним позовом, зазначивши, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її мама ОСОБА_8 Після смерті останньої відкрилася спадщина, до складу якої увійшла належна спадкодавцю на праві власності ј частина квартири АДРЕСА_1.

Покликаючись на ту обставину, що з 2004 року і по день смерті ОСОБА_8 постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2, разом з позивачем ОСОБА_2, остання вважала, що саме вона у відповідності з вимогами ч.3 ст.1268 ЦК України прийняла вищевказану спадщину як спадкоємець першої черги за законом шляхом постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і тому має на неї право.

У зв'язку з цим ОСОБА_2 просила суд встановити факт постійного проживання разом з нею спадкодавця ОСОБА_8 на час відкриття спадщини - станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року, визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 23 грудня 2011 року державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 в частині спадкування ним ј квартири АДРЕСА_1, та визнати за нею в порядку спадкування після ОСОБА_8 право власності на дану частку спірної квартири.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 23 квітня 2012 року повністю відмовлено в задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду таким обставинам, порушення норм матеріального права, просили скасувати вищевказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В ході апеляційного розгляду справи позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримали свою апеляційну скаргу із зазначених у ній підстав, тоді як відповідач ОСОБА_4 та представник відповідачів ОСОБА_5 просили відхилити апеляційну скаргу у зв'язку з безпідставністю наведених у ній доводів, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та справедливим.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що постійним та зареєстрованим місцем проживання спадкодавця ОСОБА_8 до дня її смерті була квартира за адресою: АДРЕСА_1, співвласником якої вона ж сама і являлася. А отже, та обставина, що з 2004 року ОСОБА_8 у зв'язку з хворобою та потребою у сторонньому догляді переважно мешкала у квартирі разом ОСОБА_2 в м.Кузнецовську Рівненської області, на думку суду не може бути законною та достатньою підставою для встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем ОСОБА_8 на день смерті останньої.

Встановивши натомість, що разом зі спадкодавцем була зареєстрована та постійно проживала інша її дочка ОСОБА_10, суд вважав, що саме вона прийняла спадщину після ОСОБА_8 і успадкувала належну спадкодавцеві ј квартири АДРЕСА_1, хоча при житті і не оформила своїх спадкових прав.

А тому, оскільки після смерті ОСОБА_10 спадщину прийняв лише її чоловік ОСОБА_4, а син ОСОБА_6 в шестимісячний строк відмовився від спадщини, то суд, дійшовши висновку про те, що ОСОБА_4 у встановленому законом порядку успадкував через свою дружину ОСОБА_10 належну спочатку померлій ОСОБА_8 ј частину вищевказаної квартири, а відтак не знайшов підстав для визнання недійсним виданого 23 грудня 2011 року державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом в частині спадкування ним ј квартири АДРЕСА_1, а також підстав для визнання за позивачем у порядку спадкування після ОСОБА_8 права власності на належну спадкодавцеві ј частину вищевказаної квартири.

Зазначені висновки суду ґрунтуються на встановлених обставинах справи, відповідають нормам матеріального права і тому з ними погоджується колегія суддів.

Так, відповідно до ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

При цьому, згідно з ч.6 цієї статті фізична особа може мати кілька місць проживання.

Разом з тим, чинне цивільне законодавство не містить визначення поняття «постійне проживання», як і поняття «місце постійного проживання», а тому відповідно до ч.1 ст.8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до ч.1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

За змістом даної норми, в контексті положень ст.29 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, які містяться у абз.3 п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування», місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами статті 29, частини другої статті 1221 ЦК. Якщо ж спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Таким чином, комплексний та системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства дає суду підстави вважати, що можливість встановлення у судовому порядку факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини закон пов'язує насамперед із визначенням місця проживання спадкодавця. При цьому, законодавець акцентує увагу на тому, що юридично значимим в аспекті нерозривного розуміння положень ч.1 ст.1221, ч.3 ст.1268 ЦК України є встановлення факту постійного проживання особи, яка є спадкоємцем, разом зі спадкодавцем за місцем проживання останнього, а не навпаки.

Судом першої інстанції правильно встановлено і це безспірно підтверджується належними та допустимими письмовими доказами, що, згідно свідоцтва про смерть (а.с.8), ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м.Кузнецовську Рівненської області померла ОСОБА_8 і після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла належна останній на праві спільної сумісної власності ј частина квартири АДРЕСА_1 (а.с.7).

Іншими співвласниками даної квартири являлися в рівних частках ОСОБА_10, ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Всі вищевказані співвласники, включаючи і спадкодавця ОСОБА_8, були зареєстровані та фактично проживали за даною адресою на час відкриття спадщини.

Як вбачається зі свідоцтв про народження та про укладення шлюбу, ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2) є рідною дочкою померлої ОСОБА_8 (а.с.5).

З 16 червня 1982 року ОСОБА_2 зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2, що об'єктивно стверджується відповідним штампом у паспорті останньої (а.с.4).

На підставі пояснень сторін, показань свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_13, медичних виписок (а.с.29-31, 74-76) судом першої інстанції також було встановлено, що у зв'язку з потребою у сторонньому догляді та лікуванні з 2004 року і по день смерті ОСОБА_8 майже весь час перебувала в м.Кузнецовську Рівненської області, де проживала у квартирі своєї дочки ОСОБА_2

Разом з тим, як пояснили відповідачі, і дану обставину не заперечувала позивач, у спірній квартирі в м.Нововолинську продовжували залишатися належні ОСОБА_8 речі та предмети побуту, і саме дану квартиру остання вважала своїм житлом.

З нотаріально посвідченої довіреності від імені ОСОБА_8 від 12 грудня 2006 року (а.с.12), а також копії лікарського свідоцтва про смерть від 29 лютого 2008 року (а.с.9) вбачається, що місцем проживання ОСОБА_8 до дня її смерті значилась адреса: АДРЕСА_1.

Враховуючи зазначені вище обставини та норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов належного висновку про те, що оскільки спадкодавець ОСОБА_8 в період з 2004 по 2008 роки мала кілька місць проживання, проте зареєстрованим місцем її проживання, а значить - і місцем відкриття спадщини, все-таки була квартира АДРЕСА_1, то відсутні передбачені законом підстави для встановлення факту постійного проживання останньої на час відкриття спадщини разом з позивачем ОСОБА_2 в м.Кузнецовську Рівненської області.

Встановивши таким чином, що позивач ОСОБА_2 не проживала постійно разом зі спадкодавцем ОСОБА_8 на час відкриття спадщини і не зверталась у визначений законом шестимісячний строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_8 у встановлені законом порядку та строки, а тому правомірно відмовив у визнанні за нею в порядку спадкування права власності на належну спадкодавцеві ј частину спірної квартири.

Правильним є також висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 і в частині вимог про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_4, оскільки встановлено, і це вбачається з матеріалів оглянутої судом спадкової справи № 205/11, що ОСОБА_10 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2), являючись рідною дочкою померлої ОСОБА_8, а отже - її спадкоємцем першої черги за законом, шляхом постійного проживання зі спадкодавцем прийняла спадщину після смерті матері, хоча і не оформила своїх спадкових прав.

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року в м.Нововолинську Волинської області і після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли належна їй на праві власності ј частина квартири АДРЕСА_1, а також фактично успадкована після смерті ОСОБА_8, але не оформлена у встановленому законом порядку, ј частина цієї ж квартири.

Після смерті ОСОБА_10 спадщину прийняв шляхом постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини її чоловік ОСОБА_4

Син померлої ОСОБА_10 - ОСОБА_6 в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини відмовився від свої частки спадщини після матері, подавши нотаріусу відповідну письмову заяву.

23 грудня 2011 року державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий № 2-4170 на 2/4 частини квартири АДРЕСА_1.

Дане свідоцтво про право на спадщину за законом видане нотаріусом з дотриманням вимог чинного законодавства і у суду відсутні підстави для визнання його недійсним повністю або частково.

Крім того, як уже зазначалося вище, ОСОБА_2 у встановлені законом порядку та строки не прийняла спадщину після ОСОБА_8, а тому вона вважається такою, що не здійснила свого права на спадкування.

Відтак, колегія суддів вважає, що видане ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом, жодним чином не порушує прав позивача ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки вони жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції, а є лише суб'єктивною та довільною інтерпретацією позивачем і її представником перевірених судом фактів та застосованих норм чинного законодавства.

Отже, виходячи із визначених ст.303 ЦПК України меж розгляду справи апеляційним судом, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, зазначені в ньому висновки відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 23 квітня 2012 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді