Рішення № 24878445, 19.06.2012, Юзівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Ворошиловський районний суд м. Донецька)

0508/4263/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2012 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого -судді Орєхова О.І.,

при секретарі -Лисенко Л.В.,

за участю представника позивача -ОСОБА_1,

представника відповідача -ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк»про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк»про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, посилаючись на наступні обставини.

22.08.2008 року між Позивачем та АБ «Факторіал Банк»правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «СЕБ Банк»було укладено кредитний договір №87-В/75. Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб.

Згідно умов кредитного Договору Позивачу надані кредитні кошти у розмірі 65000 доларів США строком погашення до 21.05.2015 року зі сплатою 13.0 річних за користування кредитними коштами.

Окрім того, з Відповідачем також укладено Договір іпотеки №104 від 22.08.2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5

Але, вказаний кредитний договір позивачем було підписано під впливом обману з боку банку, а окрім того, сторонами не узгоджено всіх істотних умов договору, оскільки узгоджені у договорі розмірами відсоткової ставки за кредитом - не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам.

Згідно п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.55, 56 ЗУ «Про банки та банківську діяльність»та розділу 2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року (далі -«Правила»), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний5повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення, тощо); є) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона

здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Але ці вимоги Відповідачем виконано не було.

Також, в супереч вимогам п.3.8. «Правил», перед укладанням Договору Відповідач не повідомив його про ризики, як тепер їх називають - валютні, та із методикою, яка використовується Банком для визначення валютного курсу та ін. - його не ознайомив.

А також, всупереч , п.2 ч.І ст. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів», Банк не повідомив його і найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати продукція - кредит (саме як і Договір, що є його невід'ємною частиною).

Крім того, Банк не виконав інших норм законодавства, не надавши йому перед укладанням Договору всієї інформації згідно п.2. ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг».

Таким чином, Банк свідомо не надав позивачу повну необхідну достовірну інформацію про товар (роботи, послуги) у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість дійсно компетентного вибору.

Наведені вище обставини свідчать про те, Банк перед укладанням Договору навмисно ввів позивача в оману через свідомо не надану інформацію, яку повинен був надати перед укладанням правочинів для всебічного і повного ознайомлення з умовами кредитування, ціною, способами розрахунку, перевагами та недоліками існуючих на час укладання Договору схем кредитування та інше.

Згідно п.9 ст. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів»у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Так 28.12.2011 року позивач був змушений звернутися з листом-замовленням до Незалежного аудитора, яким проведено аудиторський висновок та розраховано реальну процентну ставку. Відповідно до висновку аудитора від 29.12.2011 року розрахунок показав, що реальна процентна ставка за даними, що містяться у Додатку №1 до кредитного Договору та Договору складає 13,38%, крім того у цьому Додатку №1 відсутня інформація про абсолютне значення подорожчання кредиту та реальна процентна ставка в порушення Постанови НБУ №168 від 10.05.2007 року, у той час як у п 2.3.1 договору зазначено процент у розмірі 13,0 річних. Відповідно Позивач під час укладення Договору не міг знати ні реальну процентну ставку, ні абсолютне значення подорожчання кредиту.

Таким чином, волевиявлення учасників спірного кредитного договору не відповідає реальній їх волі. Зокрема волі Позивача, на умовах сплати реальної відсоткової ставки, що у дійсності складає 13,38% та у свою чергу тягнене за собою з дорожчання кредиту на 30585,05 доларів США, про що якби знав ніколи не підписав та не погодився на спірний договір.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України, визначено, що волевиявлення учасників правочину повинно відповідати його внутрішній волі.

Ст. 638 ПК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, зокрема це є відсоткова ставка та ціна договору.

Фактично, як вбачається із доданих до позову документів, надані умови банком щодо кредиту, Позивач отримав кредит під відсоткову ставку у розмірі 13,00% річних , а реальна ставка складає 13,38% річних, що є значно більшою, аніж сторони узгодили. Таким чином, банк під час укладання кредитного договору, приховав від Позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту та реальної відсоткової ставки за цим кредитним договором чим ввів в оману позивача.

Тобто в зазначених обставинах Позивачем є ознаки обману.

Враховуючи ту обставину, що сам кредитний договір розроблявся Відповідачем, а тому відповідальність, щодо його змісту договору покладається повністю на відповідача, та що всі вказані розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь Відповідача, можна прийти до переконання, що підписання оскаржувального кредитного договору Позивачем було здійснено під впливом обману з боку Відповідача. На думку Позивача, мотивом обману у даному випадку було те, що Відповідач намагався приховано отримати додаткові прибутки. Факти приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених, з метою отримання прихованого прибутку, і є умислом в діях Відповідача в даному випадку.

Окрім того, приховання, під час укладення кредитного договору відповідачем (банк) від позивача повної та об'єктивної інформацію щодо реальної відсоткової ставки, що приводить до збільшення абсолютного значення подорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу - є беззаперечним обманом з боку Відповідача.

Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману, щодо обставин, які мають істотне значення ч. 1, 2 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом не дійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно із ч. 2 ст. 548 ЦК України, не дійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Таким чином, недійсність основного зобов'язання спричиняє не дійсність правочину щодо його забезпечення, тому є підстави визнати не дійсним і договір застави, посвідчений нотаріусом.

Слід звернути належну увагу суду й на те, що Позивачем дійсно виконувалися умови кредитного договору, але це не є підставою вважати тією обставиною, що Позивач погодився на умови кредитування, які у подальшому виявилися такими, що не відповідали волевиявленню сторін, оскільки згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

У відповідності до ч. 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зазначає, що про наявність обману з боку банку при укладенні кредитного договору йому стало відомо лише після проведення розрахунку аудитором, тобто 29.12.2011 року, іншого шляху дізнатися про реальну процентну ставку у нього не було.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Наданий розрахунок аудитора є певним доказом обставин, на які посилається Позивач як на підставу вимог що стосується реальної процентної ставки, яка суттєво відрізняється від процентної ставки за кредитним договором, що визначена сторонами у кредитному договорі.

У відповідності зі ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", споживачі під час придбання, замовлення й використання продукції, яка реалізується не території України, для задоволення своєї особистої потреби мають право, зокрема, на захист своїх прав державою; належна кількість продукції й обслуговування; звертання до суду й іншим уповноваженим органам державної влади за захистом порушених прав.

Просив суд визнати недійсним з моменту укладання кредитний договір від 22.08.2008 року №87-В/75, укладений між ОСОБА_3 та АБ «Факторіал Банк», договір іпотеки від 22.08.2008 року №104, укладений між ОСОБА_3 та АБ «Факторіал Банк», що посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованим в реєстрі за № 3620.

Представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що всупереч твердженню Позичальника про те що кредитний договір був підписаний під впливом омани зі сторони банку, Позичальник особисто підписав Анкету та Заяву на отримання кредиту та Інформацію про умови надання кредиту. Заповнюючи анкету та заяву, Позичальник підтвердив, що з умовами кредитування Банком, орієнтованою сукупною вартістю кредиту та вартістю послуг з оформленням договору про надання кредиту ознайомлений в повному обсязі. За приписами ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 7 грудня 2000 року № 2121 -НІ відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, 22 серпня 2008 року між Банком та позичальником ОСОБА_3 укладено Договір кредиту №87-В/75, згідно якого Позичальник отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 65 000,00 дол. США, на строк з 22 серпня 2008 року по 21 серпня 2015 року. За користування Кредитом Позичальник сплачує Кредитодавцю: Проценти в розмірі 13,0 процентів річних (п. 2.3.1 Договору кредиту); одноразову комісійну винагороду в розмірі 0,99 процентів від суми кредиту (п. 2.3.2 Договору кредиту). Позивач скаржеться, що Банк нібито не виконав вимоги розділу 2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а саме не ознайомив скаржника в письмовій формі з інформацією про умови кредитування. Однак, згідно п. 2.4 вищезазначених Правил, банки зобов'язані отримати письмове підтвердження про ознайомлення з вищенаведеною інформацією, тобто фактом ознайомлення є саме будь-яке письмове підтвердження про ознайомлення. Зміст оспорюваного договору свідчить про те, що при підписанні договору Позивач отримав вичерпну інформацію про умови кредитування, а саме пунктом 1.5 Договору Позичальник підтверджує, що до моменту підписання цього Договору був ознайомлений з умовами кредитування та йому зрозумілі умови цього Договору, детальний розпис сукупної вартості Кредиту з урахуванням реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання Кредиту, видів, предмету та вартості супутних послуг. Тобто Банк має письмове підтвердження про ознайомлення скаржника з умовами кредитування згідно розділу 2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», адже Боржник особисто підписав кожну сторінку Договору кредиту. Крім того, вказану суму отриманого кредиту Позичальник використав і лише 26 квітня 2012 року, після того як на користь Банку Ворошиловським районним судом м. Донецька (рішення по справі 2-1210/10 від 11.05.2010 року) було винесено рішення про стягнення заборгованості, винесено рішення Аппеліційного суду Донецької області про стягнення боргу (рішення 22ц-20365 від 10.11.2010 року), відкрито виконавче провадження (постанова про відкриття виконавчого провадження ВДВС Ленінського РУЮ у м. Донецьку від 10.02.2011), Боржник пред'явив позов до Банку про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на ті обставини, що перед укладенням договору він не мав реальної можливості ознайомитись з умовами кредиту та начебто були порушені його права, як споживача. Також, 15 листопада 2011 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений протокол про наміри щодо погашення заборгованості за кредитом по Кредитному договору №87-В/75 від 22.08.2008 року, згідно до якого Боржник повідомив, що він визнає свої зобовязання перед ПуАТ «СЕБ Банк»за кредитним договором у повному обсязі, які складаються з 81607,90 та 22426,91 грн. (19591,37 дол. США - прострочена заборгованість за процентами; 111,77 дол. США; 24826,35 дол. США - прострочена заборгованість за Кредитом; 37078,41 дол. США - строкова заборгованість за кредитом: 22426,91 грн. - несплачені штрафи, пеня, неустойки). Тобто позивач знов підтвердив свої зобовязання за кредитним договором.

Просив суд відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Судом встановлені наступні обставини.

22.08.2008 року між позивачем ОСОБА_3. та АБ «Факторіал Банк»правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «СЕБ Банк»було укладено кредитний договір №87-В/75.

Згідно умов кредитного Договору позивачу надані кредитні кошти у розмірі 65 000 доларів США строком погашення до 21.05.2015 року зі сплатою 13.0 річних за користування кредитними коштами (п. 2.3.1 Договору кредиту); одноразову комісійну винагороду в розмірі 0,99 процентів від суми кредиту (п. 2.3.2 Договору кредиту).

Окрім того, з Відповідачем також укладено Договір іпотеки №104 від 22.08.2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визнані умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 1048 частина 1 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір та порядок одержання яких встановлюється договором.

Позичальник зобов'язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач посилається на те, що Банк нібито не виконав вимоги розділу 2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а саме не ознайомив позивача в письмовій формі з інформацією про умови кредитування.

Однак, згідно п. 2.4 вищезазначених Правил, банки зобов'язані отримати письмове підтвердження про ознайомлення з вищенаведеною інформацією, тобто фактом ознайомлення є саме будь-яке письмове підтвердження про ознайомлення.

Зміст оспорюваного кредитного договору свідчить про те, що при підписанні договору Позивач отримав вичерпну інформацію про умови кредитування, а саме пунктом 1.5 Договору Позичальник підтверджує, що до моменту підписання цього Договору був ознайомлений з умовами кредитування та йому зрозумілі умови цього Договору, детальний розпис сукупної вартості Кредиту з урахуванням реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання Кредиту, видів, предмету та вартості супутних послуг.

Тобто Банк має письмове підтвердження про ознайомлення позивача з умовами кредитування згідно розділу 2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», адже Боржник особисто підписав кожну сторінку Договору кредиту.

Отже, посилання позивача ОСОБА_3 на те, що йому не було надано відповідачем інформації в порушення вимоги розділу 2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а саме відповідач не ознайомив позивача в письмовій формі з інформацією про умови кредитування не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні та спростовується доданими до матеріалів справи відповідачем документами.

Крім того, підписавши кредитний договір, позивач погодився з усіма умовами даного договору і прийняв на себе зобов'язання щодо його виконання.

При укладенні договору позивачу були відомі усі умови договору (як було встановлено вище) та не існувало ніяких умов, які б примусили позичальника прийняти їх на вкрай невигідних умовах.

До того ж, встановлено, що в день підписання оспорюваного договору позивач отримав його примірник, що давало йому додаткову можливість детально вивчити умови договору та протягом 14 днів з дня отримання кредиту відмовитись від даної послуги, однак позивач погодився з умовами договору та використав отримані кредитні кошти на свій розсуд.

Встановлено, що заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 11 травня 2010 року у справі за позовною заявою публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк»до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитом та розірвання кредитного договору, позовні вимоги задоволені та стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк»заборгованість в сумі 563 318,85 гривень, державне мито у сумі 1700 гривень та витрати на інформаційне-технічне забезпечення у сумі 120 гривень, а всього 565 138,85 гривень та розірвано кредитний договір № 87-В/75 від 22.08.2008 року укладений між акціонерним банком «Факторіал-Банк»та ОСОБА_3 ( а. с. 61-62 ).

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 10 листопада 2010 року заочне рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 11 травня 2010 року змінено, стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк»заборгованість за кредитним договором в сумі 558 993,76 гривень, в інший частині рішення залишено без змін ( а. с. 63 ).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно протоколу про намір щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 87-В/75 від 22.08.2008 року, який було укладено 15 листопада 2011 року вбачається, що позивач ОСОБА_3 визнає свої зобов»язання перед ПАТ «СЕБ Банк» за кредитним договором від 22.08.2008 року за № 87-В/75 у повному обсязі, про що свідчить особистий підпис позивача ( а. с. 59-60 ).

Отже, посилання позивача ОСОБА_3 на те, що згідно висновку аудитора від 29.12.2011 року, який показав, що процентна ставка за даними, що міститься у Додатку № 1 до кредитного договору складає 13,38% ніж та, що вказана в кредитному договорі 13,0% та в свою чергу тягне за собою з дорожчання кредиту не заслуговує на увагу, оскільки рішенням суду, яке набуло чинності визначено заборгованість позивача ОСОБА_3 перед Банком та з якою в подальшому укладаючи протокол про намір від 15.11.2011 року погодився позивач.

Тому, позовні вимоги ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк»про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 203, 210, 526, 610, 627, 628, 629, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 5, 10, 15, 30, 60, ч. 3 ст. 61, 62, 88, 202, 209, 212-215, 218 ЦПК України, п. 2.4 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк»про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Донецької області через даний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення надруковане у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного

суду м. Донецька О.І. Орєхов