Ухвала суду № 24869608, 15.05.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ковальова Т.І.

Суддя-доповідач - Чебанов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2012 року справа №2а/1270/1478/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Чебанова О.О., Старосуда М.І., Юрченко В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 р. у справі № 2а/1270/1478/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стела» до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стела» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.11.2011 року №№0001182301, 0001172301, 0001192301.

В позовній заяві зазначило, що 24 листопада 2011 року головою комісії з проведення реорганізації ДШ в м. Сєвєродонецьку винесені податкові повідомлення-рішення № 0001182301 від 24 листопада 2011 року, щодо стягнення податку на додану вартість та штрафні санкції у сумі 3710,00 грн., № 0001172301 від 24 листопада 2011 року, щодо стягнення податку на прибуток та штрафні санкції у сумі 4638,75 грн., № 0001192301 від 24 листопада 2011 року, щодо стягнення адміністративних штрафів та інших санкцій у сумі 510,00 грн.

Вказані рішення було прийняті на підставі акта перевірки № 2034/23-19073771 від 14.11.2011р.

ТОВ «Стела» одержало ці повідомлення-рішення 30 листопада 2011р. та оскаржило ці рішення до ДПА в Луганській області.

Рішенням про розгляд первинної скарги залишені без змін оскаржувані повідомлення-рішення, які надійшли на адресу ТОВ «Стела» 23 грудня 2011 року.

Рішенням про розгляд повторної скарги залишені без змін оскаржувані повідомлення-рішення, які надійшли на адресу ТОВ «Стела» 31 січня 2012 року.

З оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями та рішеннями про результати розгляду первинної та повторної скарг ТОВ «Стела» не погоджується і тому звернулось до суду з даним позовом.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14.03.2012 року позовні вимоги задоволені. Визнані протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення № 0001182301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення податку на додану вартість та штрафні санкції у сумі 3710,00 грн., № 0001172301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення податку на прибуток та штрафні санкції у сумі 4638,75 грн., № 0001192301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення адміністративних штрафів та інших санкцій у сумі 510,00 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову, та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ в м. Сєвєродонецьку Луганської області була проведена позапланова документальна виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Стела» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року по взаємовідносинам з ПП «КФ «Парадігма».

За результатами позапланової документальної виїзної перевірки складено акт № 2034/23-19073771 від 14 листопада 2011 року, згідно якого встановлені порушення п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями) та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), які зафіксовані в акті перевірки від 14.11.2011р. №2034/23-19073771 (а.с.5-14).

На підставі вищезазначеного акту перевірки № 2034/23-19073771 головою комісії з проведення реорганізації ДПІ в м. Сєвєродонецьку 24 листопада 2011 року винесені податкові повідомлення-рішення № 0001182301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення податку на додану вартість та штрафні санкції у сумі 3710,00 грн., № 0001172301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення податку на прибуток та штрафні санкції у сумі 4638,75 грн., № 0001192301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення адміністративних штрафів та інших санкцій у сумі 510,00 грн. (а.с. 15,18,20).

Приватне підприємство „КФ„ Парадігма" (91033, м. Луганськ, вул. Дніпровська, 53А) внесено до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних підприємців та присвоєний код №36006761. Ленінською МДШ в м. Луганську взято на облік як платника податків (а.с. 11).

Згідно вироку Ленінського районного суду від 21.10.2010 року, засновник та директор ПП „КФ «Парадигма» ОСОБА_2 визнаний винним у створенні підприємства з метою прикриття незаконної діяльності, згідно зі ст. 358 ч.1 КК України , ст. 358, ч. З КК України, ч.2, ст.27, ч.1 ст.205 КК України , та призначено покарання у вигляді 2 років обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбуття покарання, якщо він протягом 1 року іспитового терміну не зробить нового злочину (а.с.41-44).

Між ТОВ «Стела» та Приватним підприємством «КФ «Парадігма» було укладено договір на постачання запчастин від 01.12.2009 року № ДП -12 (а.с. 14). Приватним підприємством «КФ «Парадигма» було поставлено ТМЦ ТОВ «Стела», яке в свою чергу виконало ремонтні роботи ЗАТ АЗШВ «Артемовськ - Вайнери» на підставі договору № 3.7.0./11 - 2009 від 16.11.2009 року відповідно до акту № 1 прийому виконаних підрядних робіт за грудень 2009 року, що підтверджує реальність угоди (а.с.48,49).

Таким чином, Приватним підприємством «КФ Парадигма» надано ТОВ «Стела» податкову накладну на суму 17810,11 грн., у т. ч. ПДВ - 2968,35 грн., сума без ПДВ 14841,76 грн., на підставі якої було сформовано валові витрати та податковий кредит ТОВ «Стела». По зазначеним податковим накладним за ТМЦ була призведеш оплата ТОВ «Стела», відповідно до платіжних доручень № 384 від 09.12.2009 року на суму 10000,00 грн. та № 386 від 10.12.2009 року на суму 7810,11 грн. (а.с.27-30).

01 січня 2011 року набув чинності Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 275 5-VI, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки правовідносини, щодо формування податкового кредиту платником податків - позивачем у даній адміністративній справі, виникли до набрання чинності Податковим Кодексом України від 02.12.2010 № 2755-УІ, то слід застосувати норми раніше діючого податкового законодавства.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.11 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 або пунктом 8-1.2 статті 8-1 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду.

На підставі пп. 7.4.1 ст. 7 Закону про ПДВ, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п. п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами

Згідно з п.п. 7.5.1 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій;

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з цього підставою для нарахування податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна.

На підставі п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку, визначені у п.п. «а», «в», «г», «д» п. 10.1 цієї статті відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

На підставі п. 10.2 ст. 10 Закону України « Про податок на додану вартість» платники податку, визначені у п.п. «а», «в», «г», «д» п. 10.1 цієї статті відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) продавець був включеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. При цьому наявність умислу позивача на незаконне формування податкового кредиту не може бути підтверджена лише наявністю судового рішення по «КФ «Парадигма» (аркуш справи 41-44, визнання виннним ОСОБА_2 - директора «КФ Парадіма» у фіктивному підприємництві, оскільки в цій справі не досліджувалися питання наявності противоправного умислу на незаконне формування податкового кредиту при придбанні ТМЦ ТОВ «Стела» у «КФ Парадигма».

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установлено що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Під час здійснення господарських операцій по отриманню товарно-матеріальних цінностей підприємство на підтвердження повноважень посадових осіб контрагента керується документами, які були надані такими контрагентами, тобто Статутом підприємства, свідоцтвом про державну реєстрацію, свідоцтвом платника податку на додану вартість, які видані відповідними державними органами, але судом встановлено, що на момент продажу ТМЦ «КФ Парадигма» перебувало на податковому обліку в Ленінській МДПІ в м. Луганську.

Також колегія суддів погоджується з тим, що діюче законодавство не передбачає обов'язку позивача перевіряти повноваження керівника підприємства контрагента та встановлювати його особу, тому посилання відповідача на невідповідність первинних документів з нарахування ПДВ та накладних вимогам законодавства, оскільки вони складені не встановленою особою, не є обґрунтованими та доведеними. Також матеріалами справи не підтверджено обізнаності позивача про стан дотримання податкового законодавства «КФ Парадигма».

Як вбачається з вироку Ленінського районного суду м. Луганська від 21 жовтня 2010 року невстановлена особа втягнула ОСОБА_4 у фіктивне підприємництво. При цьому у вказаному вироку не зазначено про стосунки «КФ Парадигма» та ТОВ «Стела», не має жодних обставин вважати, що позивач порушив податкове законодавство.

Також у вироку відсутнє посилання на те, що за період існування ПП «КФ «Парадігма» видані внаслідок ведення господарської діяльності фінансові та податкові документи є недійсними, питання підписання чи не підписання ОСОБА_2, податкових накладних взагалі та податкової накладної № НН-07-12-09-02 від 07 грудня 2009 року, наданої позивачу, в вироку суду не відображені, почеркознавча експертиза не проводилася, тому твердження відповідача про те, що наявні у позивача видаткова та податкова накладні були підписані не ОСОБА_2 вироком не підтверджено. Крім того, вироком суду надана оцінка факту створення ПП «КФ «Парадігма» з метою прикриття незаконної діяльності, але відсутня правова оцінка господарської діяльності підприємства за весь час після його створення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ч. 4 ст. 72 КАС України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою, тому за відсутності доведених обставин щодо вчинення ОСОБА_2 протиправної діяльності щодо надання недостовірних документів ТОВ «Стела», вказаний вирок суду не може бути доказом неправомірного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарською операцією з ПП «КФ «Парадігма».

Крім того, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року у справі № 2а-6059/10/1270 було відмовлено в задоволенні позовних вимог Ленінської МДПІ у м. Луганську до приватного підприємства «КФ «Парадігма» про визнання недійсним запису про державну реєстрацію та припинення юридичної особи та зазначено при цьому, що ПП «КФ «Парадігма» було зареєстровано виконавчим комітетом Луганської міської ради 14 липня 2008 року у встановленому законодавством порядку, з 15 липня 2008 року підприємство перебувало на податковому обліку в Ленінській МДПІ у м. Луганську, станом на 17 серпня 2010 року підприємство звітувало до податкового органу з ПДВ та податку на прибуток.

Посилання податкового органу на нікчемність договору між ТОВ «Стела» та Приватним підприємством «КФ «Парадігма» на постачання запчастин від 01.12.2009 року № ДП -12 з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

Згідно з роз'ясненнями пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між ТОВ «Стела» та Приватним підприємством «КФ «Парадігма» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року був прийнятий Закон України № 275 6-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання.

В даному випадку, податковий орган на підставі зазначених в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом, тобто, має місце оспорюванність самого договору. Податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

За змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарської операції, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентом або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення в матеріалах справи не міститься.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 р. у справі № 2а/1270/1478/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 р. у справі № 2а/1270/1478/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів О.О. Чебанов

М.І. Старосуд

В.П. Юрченко