Постанова № 24869042, 28.05.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2012 року 2а-2015/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторресурси Київського картонно-паперового комбінату"

до

Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вторресурси Київського картонно-паперового комбінату" (далі - Позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04 листопада 2011 року № 0001002301/2067.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що на законних підставах і правильно сформував податковий кредит з податку на додану вартість, висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки операції з поставки товарів між ним і ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10" мали реальний характер, що підтверджується документально: договорами поставки, платіжними дорученнями, видатковими та податковими накладними на товар тощо.

Також позивач зазначив, що контролюючі органи не уповноважені нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції стосовно покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинним законодавством не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

У письмових запереченнях, наданих до суду, Відповідач проти позову заперечує та просить суд в задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними, оскільки контрагенти позивача не здійснювали поставку товарів, а договори укладені без реального настання правових наслідків, з метою заниження об’єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

28 травня 2012 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, але про причини своєї неявки суд не повідомив.

Згідно з вимогами частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ТОВ "Вторресурси Київського картонно-паперового комбінату" є юридичною особою, зареєстрованою 22.10.2007 року Обухівською районною державною адміністрацією Київської області (код ЄДРПОУ 35470990), як платник податків перебуває на обліку в ДПІ в Обухівському районі Київської області з 29.10.2007 року, зареєстроване як платник податку на додану вартість з 31.12.2009 року (свідоцтво №100262189).

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: купівля та продаж власного нерухомого майна; будівництво будівель; здавання в оренду власного нерухомого майна; оброблення неметалевих відходів та брухту; оптова торгівля відходами та брухтом.

Судом також встановлено, що в період з 29.09.2011 року по 04.10.2011 року посадовою особою ДПІ в Обухівському районі Київської області проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29.10.2007 року по 30.06.2011 року, за результатами якої складено Акт перевірки від 13.10.2011 року № 1804/231/35470990.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що виявилось у завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 492115,00 грн., у тому числі у серпні 2010 року на суму 1556,00 грн., у листопаді 2010 року на суму 1588,00 грн., у лютому 2011 року на суму 60673,00 грн., у березні 2011 року на суму 116582,00 грн., у квітні 2011 року на суму 114096,00 грн., у травні 2011 року на суму 96906,00 грн., у червні 2011 року на суму 100714,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість належного до сплати в бюджет на загальну суму 492115,00 грн.

Як вбачається з Акту перевірки, перелічені порушення пов’язуються з придбанням позивачем у ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10" товарно-матеріальних цінностей (макулатури) та у ТОВ "Технопром.Буд" послуг по монтажу електричного устаткування в період з серпня 2010 року по червень 2011 року.

За податковими накладними, отриманими від контрагентів позивачем віднесено до складу податкового кредиту за період з серпня 2010 року по червень 2011 року суму сплаченого податку на додану вартість (492115,00 грн.) у складі ціни придбаних послуг та товару.

Проте, податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за вказаним контрагентом.

Даного висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

Під час аналізу дотримання позивачем вимог податкового законодавства, а також вивчення господарських правовідносин між ТОВ "Вторресурси Київського картонно-паперового комбінату" та ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10" податковим органом були використані матеріали перевірки контрагентів позивача.

Згідно з вказаними Актами в ході перевірок було встановлено, що ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж" та ТОВ "Самай-10" мають ознаки «фіктивності», оскільки операції з ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж" та ТОВ "Самай-10" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

У зв’язку з цим, контрагенти позивача не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Отже, зазначені правочини відповідно до пунктів 1, 2 статті 215, пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю.

Таким чином, посадові особи податкового органу вважають, що контрагенти позивача - ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов’язаних з надання податкової вигоди для третіх осіб.

Враховуючи дані Актів перевірок ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10", відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10" не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10", посадова особа податкового органу також дійшла висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість на загальну суму 492115,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки обставин та висновку про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ "Вторресурси Київського картонно-паперового комбінату" та ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10", ДПІ в Обухівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення:

- № 0001002301/2067 від 04.11.2011 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 492902 грн., яких: 492115 грн. - за основним платежем; 787 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемними правочини між ТОВ "Вторресурси Київського картонно-паперового комбінату" та ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10", а також податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно недійсності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10", судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Так, судом встановлено, що позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, отриманих від ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10", а також інші документи бухгалтерського обліку, що підтверджують факт здійснення господарської операції.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей та послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в запереченнях не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов’язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей та послуг з урахуванням його виду економічної діяльності.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів щодо поставки продукції та наданню послуг, укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами позивача недійсними.

Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10" щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження об’єкту оподаткування та несплати податків при придбанні та продажу товару не приймається судом до уваги, з таких підстав.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10" не прийнято вироку суду з питань ухилення контрагентів від сплати податків.

Таким чином, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10", є безпідставними та не підтверджені документально.

З приводу визначення позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають у зв’язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сумі податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (частина перша статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 встановлені обов’язкові реквізити для первинних документів, а саме: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення (пункт 2.5 вказаного Положення).

Як було встановлено судом, Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10" було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за період з серпня 2010 року по червень 2011 року в розмірі 492115,00 грн.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов’язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлені вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Податкові накладні, які наявні в матеріалах справи, містять усі дані стосовно змісту операції з поставки товарів та отриманих послуг, вимоги щодо яких встановлені приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкової накладної контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10", які засвідчують постачання товарів та отриманих послуг, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ в розмірі 492115,00 грн. за період з серпня 2010 року по червень 2011 року.

Як встановлено судом, податкова накладна є документом, що засвідчує факт отримання платником податків послуг, з дати отримання якої, згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, виходячи із змісту пункту 198.6 статті 198 цього ж Кодексу, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем вимог ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України щодо завищення податкового кредиту з ПДВ в сумі 492115,00 грн. за період з серпня 2010 року по червень 2011 року, так як зобов’язання, які виникли на підставі договірних відносин між Позивачем та ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10", є реальними; фактично товари були поставлені постачальниками та прийняті Покупцем; грошові кошти в оплату товару перераховані безготівковим шляхом; отриманий товар був використаний у господарській діяльності Позивача, податкові зобов’язання відображені у податкових деклараціях, а право формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними, то Позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми податку в розмірі 492115,00 грн., сплаченого у зв’язку з придбанням у ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10" товарів та послуг. Отже, у діях ТОВ "Вторресурси Київського картонно-паперового комбінату" відсутні ознаки протиправних діянь, передбачених п.198.6 ст. 198, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторресурси Київського картонно-паперового комбінату" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від 04 листопада 2011 року № 0001002301/2067.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторресурси Київського картонно-паперового комбінату" судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.