Ухвала суду № 24867822, 21.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2012 року м. Київ К-33312/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Пилипчук Н.Г. Шипуліна Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агро»

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05.05.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010 р.

у справі №2а-2963/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агро»

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Білопілля-Агро»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовною заявою до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції (далі -відповідач) про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду України від 05.05.2010 р. (суддя -Павлічек В.О.), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя -Дюкарєва С.В., судді -Зеленський В.В., Катунов В.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками відповідача 17.02.2010 р. була проведена документальна невиїзна перевірка податкової декларації з податку на додану вартість поданої за грудень 2009 р., за результатами якої був складений акт від 17.02.2010 р. № 37/15/35103599. У ході зазначеної перевірки було встановлено зменшення суми, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 494 199,00 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.02.2010 р. №0000141555/0, яким визначено розмір штрафних (фінансових) санкцій у сумі 510,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки позивач є сільськогосподарським товаровиробником, на нього розповсюджуються норми пп. 11.21, пп. 11.29, ст. 2 Закону «Про податок на додану вартість», а тому він повинен подавати скорочену декларацію по податку на додану вартість.

Як вбачається із матеріалів справи позивач реалізовував сільськогосподарську продукцію власного виробництва та був зареєстрований платником фіксованого сільськогосподарського податку. Згідно наданого розрахунку питомої ваги реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва за 2007 рік загальний обсяг валового доходу за 2007 рік склав 81,1%. Крім того, позивачем були надані відповідачу податкові розрахунки фіксованого сільськогосподарського податку, про що свідчать зазначені розрахунки за 2008, 2009 та 2010 роки.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», особи можуть бути зареєстровані як платники фіксованого сільськогосподарського податку, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

Згідно з пунктом 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», до 1 січня року, наступного за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 4 пункту 1.2 Загальних положень Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 30.05.1997 р. № 166, платники податку, в яких згідно з чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 зазначеного Закону) суми податку на додану вартість повністю залишаються у розпорядженні цих платників податку для цільового використання, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених указаними пунктами.

Згідно з пунктом 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.1999 р. № 271, на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємством молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної додаткової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначаються Державною податковою адміністрацією України за погодженням із Міністерством аграрної політики.

Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий - рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Неперераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в безспірному порядку. Зазначений окремий рахунок товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду. Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від'ємна різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, зараховується товаровиробникам на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів.

Зі змісту зазначених норм випливає, що за спеціальною декларацією при визначенні об'єкта оподаткування платник податку, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 зазначеного Закону, декларує як податкове зобов'язання, так і податковий кредит. Оскільки позивач, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми, податок на додану вартість до бюджету не сплачує, то він декларує податкові зобов'язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до вищезазначеного Порядку.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли аргументованих висновків, що оскільки позивач є сільгоспвиробником та сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, що становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства, з операцій поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, то податок на додану вартість до бюджету не сплачується і в загальній декларації не відображається.

Окрім того, згідно п.2.1. ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість»платником податку є: будь-яка особа, яка здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Пунктом 9.3.ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом.

Судами попередніх інстанцій було правильно зазначено, що Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», передбачено, що декларація подається до податкового органу за місцем реєстрації особою, яка зареєстрована платником податку на додану вартість згідно з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість».

У разі якщо діяльність сільськогосподарського підприємства - платника податку на додану вартість підпадає під норми пунктів 11.21 чи 11.29 ст. 11 зазначеного Закону, то такий платник обов'язково має застосовувати зазначені норми цього Закону, оскільки цими пунктами не передбачено можливості самостійного прийняття платником податку рішення щодо вибору порядку оподаткування податком на додану вартість.

Отже, якщо результати діяльності сільськогосподарського товаровиробника відповідають критеріям, встановленим пунктами 11.21 та/чи 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», то такий сільськогосподарський товаровиробник при нарахуванні додатку на додану вартість керується нормами цих пунктів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав розповсюдження на позивача норм пунктів 11.21, 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», та його обов'язок подавати скорочену декларацію з податку на додану вартість.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агро»залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05.05.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010 р. у справі №2а-2963/10/1870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіПилипчук Н.Г. Шипуліна Т.М.