Ухвала суду № 24867563, 21.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2012 року м. Київ К-13778/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Пилипчук Н.Г. Шипуліна Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 05.07.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 р.

у справі №22-а-4678/08 (32/206-А -номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Васько, Назарчук і партнери»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 05.07.2007 р. (суддя - Хрипун О.О.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 р. (головуючий суддя -Василенко Я.М., судді - Ситников О.Ф., Бистрик Г.М.), задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Васько, Назарчук і партнери»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі -відповідач). Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.11.2006 №0009582307/0, від 19.01.2006 р. №0009582307/1, від 02.04.2007 р. №0009582307/2, від 27.04.2007 р. №0009582307/3.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003р. по 30.06.2006 р.

За результатами перевірки складено акт від 14.11.2006 р. №498/23-07/31841366, згідно висновків якого встановлено порушення підприємством пп.3.1.1 ст.3, пп. «д»п.6.5. ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 287 340,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2006 р. №0009582307/0, яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) на загальну суму 431 010, 00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивачем було оскаржено його в адміністративному порядку, за результатами якого прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 19.01.2006 р. №0009582307/1, від 02.04.2007 р. №0009582307/2 та від 27.04.2007 р. №0009582307/3 - аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено актом перевірки, позивач, відповідно до податкових декларацій з податку на додану вартість, протягом 2005-2006 років декларував обсяги експортних операцій, що оподатковуються за ставкою 0%, зокрема, у розмірі 1436699,00 грн. по операціях з надання юридичних послуг нерезидентам.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач уклав договори про надання юридичних послуг з компанією «Vоctok Holding»(Ісландія) від 01.04.2005 №114/3, з компанією «Invalda Inservis»(Литва) від 10.10.2005 р. №117/3, з паном Маргеір Петурсон (Ісландія) від 01.03.2005 р. №112/3, відповідно до яких товариство здійснювало юридичні консультації стосовно корпоративних питань, питань обігу цінних паперів, інвестиційних питань та інших питань українського законодавства, які час від часу можуть виникати у клієнтів; з компанією «NCH Сapital Inc»(США) від 01.02.2002 р. №75/3, який передбачав надання юридичних та допоміжних послуг у різних галузях права, включаючи представництво інтересів у відкритих судових провадженнях; з компанією «Seagroup Internetional Ink»(США) від 03.06.2002 р. №33/1, який передбачав надання юридичних та допоміжних послуг у різних галузях законодавства України і міжнародного права, включаючи письмовий та усний правовий аналіз положень корпоративного, податкового, фінансового, банківського права, права інтелектуальної власності та інші питання щодо правового регулювання, підготовку правових документів різного характеру на вимогу клієнта.

З огляду на викладене, а також наявність податкового роз'яснення ДПА України від 11.08.2006 р. №8844/6/16-1115, відповідно до якого передбачені укладеними позивачем договорами послуги надаються нерезидентами на митній території України, а не покупцям, які проживають за межами митної території України, відповідач вважає, що такі операції оподатковуються за ставкою ПДВ у розмірі 20 %, що також відповідає вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Між тим, судові інстанції правомірно не взяли до уваги такі доводи контролюючого органу з огляду на таке.

За змістом п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», місцем поставки послуг вважається за винятками, визначеними у підпунктах «в», «д»- «е»цього підпункту, місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку, а уразі якщо така послуга надається нерезидентом -місце розташування його представництва, а за відсутності такого -місце розташування резидента, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого -місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента.

Підпунктом «д»вказаної статті визначено, що місцем поставки послуг вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації -місце постійної адреси або постійного проживання, в разі якщо покупці, яким надаються нижченаведені послуги, проживають за межами митної території України, надають послуги з надання послуг консультантами, інженерами, адвокатами, бухгалтерами, аудиторами, актуаріями та інших аналогічних послуг, а також з обробки даних та надання інформації. У тому числі з використанням комп'ютерних систем.

Таким чином посилання податкового органу на положення пп.3.1.1 п.3.1 вказаного Закону, відповідно до яких об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю), обґрунтовано не взяті судовими інстанціями до уваги, оскільки вказані законодавчі приписи визначальною ознакою для віднесення до об'єкта оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначають надання їх на митній території України.

Отже, поставка послуг, місце надання яких знаходиться за межами митної території України, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Відтак доводи податкового органу щодо необхідності оподаткування податком на додану вартість за ставкою 20 % операцій з надання юридичних обслуг нерезидентам суперечать нормам чинного законодавства, відтак спірні податкові повідомлення -рішення обґрунтовано визнані попередніми судовими інстанціями протиправним.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія судів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 05.07.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 р. у справі №32/206-А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіПилипчук Н.Г. Шипуліна Т.М.