Постанова № 24866915, 14.06.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/5153/11

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

при секретарі: Хомяку Д.А.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Назарет Транс" до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Назарет Транс" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Хмільницької ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №000046301 від 15.11.2011 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що у період з 19.10.2011 року по 25.10.2011 року податковим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Назарет Транс" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Торговий дім «Авто Груп» за період з 01.08.2008 року по 31.12.2008 року, з ТОВ «Рісмус» за період з 01.11.2009 року по 28.02.2010 року, з ТОВ «Облнафтобуд Альянс». 01.11.2011 року Хмільницькою ОДПІ за результатами перевірки складено акт перевірки № 80-23-33625929. На підставі акту перевірки Хмільницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №000046301 від 15.11.2011 року. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20.04.2012 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20.04.2012 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представник відповідача (апелянта) не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно і належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала у повному обсязі, проти її задоволення заперечила, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дала пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши думку представників сторін, які не заперечили проти розгляду апеляційної скарги по суті без участі представника відповідача, а також враховуючи те, що його явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для її вирішення в даному судовому засіданні, визнала за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами без участі представника відповідача згідно ч.4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Назарет Транс" зареєстроване юридичною особою, згідно свідоцтва про державну реєстрацію від 06.09.2005 року №1179121120, код форми власності 10 -приватна.

У період з 19.10.2011 року по 25.10.2011 року відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Назарет Транс" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Торговий дім «Авто Груп» за період з 01.08.2008 року по 31.12.2008 року, з ТОВ «Рісмус» за період з 01.11.2009 року по 28.02.2010 року, з ТОВ «Облнафтобуд Альянс», за результатами якої 01.11.2011 року Хмільницькою ОДПІ складено акт перевірки № 80-23-33625929 ( а.с.10-39).

Даним актом перевірки встановлено, що ТОВ "Назарет Транс" порушено вимоги ч.5 ст.203, ч.1,2 ст. 215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Назарет Транс» при придбанні товарів ( послуг). Товар (послуги) по вказаним правочинах не були передані в порушення ст.-ст. 662, 655 та 656 ЦК України. В свою чергу, зазначене призвело до порушення приписів п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, 7.5.1 п.7.5. ст. 7 , п.3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає до сплати до бюджету за період з 01.10.2008 року по 28.02.2010 року у сумі 354951,00 грн. На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №000046301 від 15.11.2011 року (а.с. 9).

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Законом України "Про податок на додану вартість"(чинним на момент вчинення правочинів). За загальним правилом, установленим пунктом 1.7 статті 1 даного Закону, податковий кредит -це сума, на яку платник має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання у господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) не включається до складу податкового кредиту.

Судом першої інстанції зроблено висновок про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового інспектора щодо визначення правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними. Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з довідки АБ № 197454 з ЄДРПОУ від 28.07.2010 року, видами діяльності позивача за КВЕД є організація перевезення вантажів, діяльність автомобільного вантажного транспорту, роздрібна торгівля пальним, діяльність пов'язана з банками даних, роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям, оренда автомобілів.

Позивачем було укладено договори з ТОВ «Облнафтобуд Альянс» та ТОВ «ТД «Авто груп» про користування базою даних (а.с. 124, 143). За умовами укладених договорів, виконавець ( ТОВ «Облнафтобуд Альянс» та ТОВ «ТД «Авто груп») зобов'язуються надавати замовнику (позивачу) можливість користуватися базою даних. Також між позивачем та ТОВ «Облнафтобуд Альянс» був укладений договір транспортного експедирування №13 від 01.09.2009р. (а.с. 144), за умовами якого експедитор (ТОВ «Облнафтобуд Альянс») зобов'язується контролювати доцільне та безпечне завантаження, переміщення та вивантаження небезпечних вантажів. Суду першої інстанції позивачем були надані копії матеріалів, які, на думку позивача, підтверджують здійснення ним операцій з контрагентами за вказаними господарськими договорами - акти здачі-приймання виконаних робіт, рахунки-фактури, виписки банківських рахунків, а також копії податкових накладних.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Частиною 2 цієї статті передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, зазначені норми кореспондуються із приписами статті 207 ГК України, в якій наведені підстави визнання господарського зобов'язання недійсним, та статті 208 ГК України, якою врегульовано наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним.

Так, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина 1 статті 207 ГК України).

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивачем були надані суду першої інстанції матеріали, зокрема акти здачі-прийомки виконаних робіт, які не містять відомостей щодо обсягу та виду робіт (послуг), відповідно до умов укладених між контрагентами договорів. Крім того, зі змісту договорів та пояснень представника позивача, даних в судовому засіданні, не вбачається, які саме послуги надавались позивачу виконавцями за умовами договорів, в чому саме полягає використання баз даних. Крім того, в матеріалах справи відсутні підтвердження фактичного надання замовлень позивачем відповідно до вимог п. 2.2.1. договорів №АГП 02-08/08 від 01.08.2008 року, №1 від 06.01.2009 року, №13 від 01.09.2009 року, а також документального підтвердження надання відповідної інформації, послуг. Колегія суддів також звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній договір від 01.11.2009 року №17, відповідно до якого були складені акти здачі-приймання виконаних робіт (а.с. 196, 199, 206, 209) та виписані рахунки (а.с. 202), а зміст договору №18 від 01.11.2009 року (а.с. 182) щодо надання експедиторських послуг не узгоджується із його назвою "користування базою даних", а також на те, що наявні у справі копії податкової накладної (а.с. 125), накладної (а.с. 140) та рахунку (а.с. 139) №990 від 31.08.2008 року пов'язані з операціями щодо поставки дизпалива, і не носять за своїм змістом характеру надання послуг по роботі із базами даних.

Колегія суддів також погоджується із доводами податкового органу щодо відсутності факту реального і фактичного виконання позивачем умов договору, укладеного з ТОВ "ТД "Авто груп", оскільки з пояснень гр. ОСОБА_3 (підпис якого міститься на примірнику договору № АГП 02-08/08 від 01.08.2008 року та інших документах, засвідчених печаткою ТОВ "ТД "Авто груп"), допитаного в якості свідка слідчим СВ ПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі, вбачається, що ніякого відношення до діяльності товариства він не мав, документів не підписував, угод не укладав (а.с. 16).

Колегія суддів вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення. Докази, надані позивачем на підтвердження своїх доводів, не відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки фактично не підтверджують здійснення господарських операцій, щодо яких вони складались. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню.

Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.

Враховуючи порушення судом першої інстанції норм права та невідповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови, про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити повністю .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Назарет Транс" до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - скасувати .

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю "Назарет Транс".

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "19" червня 2012 р. .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.